Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - 6.1.5. Якісні зміни в методиці та змісті інформаційної діяльності державного управління в інформаційному суспільстві

Існує тісний зв'язок між поняттями "управління" та "інформація". Якісний стрибок у суспільному розвитку, що характеризується переходом до побудови інформаційного суспільства, породив новий вид управління - Інформаційне управління.

Інформаційне управління - це процес вироблення і реалізації управлінських рішень у ситуації, коли керуючий вплив носить неявний характер, і об'єкту управління надається обумовлена суб'єктом управління (державним органом) інформація про ситуацію (інформаційна картина), орієнтуючись на яку, об'єкт самостійно вибирає лінію поведінки.

У цьому випадку втрачається безпосередній фізичний контакт суб'єкта з об'єктом управління, а також зворотний зв'язок, що призводить до втрати інформації про можливу реакцію об'єкта управління. Тому надаючи інформацію по каналах "електронного уряду", суб'єкт має зробити це так, щоб бути впевненим в адекватній (вигідній суб'єкту) реакції її споживача, об'єкта управлінського впливу. Звідси виникає потреба в розвитку такого нетрадиційного методу управління, як "маніпулювання".

Такі зміни в характері управління пов'язані з трансформацією управління у відповідну форму маніпулювання або, іншими словами, - злиттям в єдине понять "управління" і "маніпулювання". Така потреба викликана насамперед протиріччям, яке постало перед владними елітами розвинених країн. Сутність цієї проблеми полягає, з одного боку, в необхідності надання людям вільного доступу до інформації з усього світу з метою забезпечення своєї конкурентоспроможності в інформаційному суспільстві, а з другого боку, одночасною необхідністю зберегти свій вплив на суспільство в умовах, коли люди через інформаційну незалежність індивіда здобувають занадто велику (на думку правлячої еліти) незалежність від влади в цілому. В умовах, коли практично будь-яка людина може одержати вичерпну інформацію про традиційні види управління, метод маніпуляції вирішує проблему цього дуалістичного протиріччя: розширення доступу громадянина до інформаційних ресурсів владних структур і бажання не втратити безпосереднього управлінського впливу на нього, який досягається традиційними формами державного управління. У подальшому з розвитком досвіду метод управління - маніпулювання - може бути доведений до якісно нового рівня.

В умовах різкого дефіциту часу, з урахуванням принципової неможливості окремої пересічної людини провести повноцінний аналіз ситуації, пов'язаний з необхідністю знайти і обробити колосальний обсяг інформації, щоб сформувати об'єктивну картину й ухвалити правильне рішення, найефективнішою є така форма маніпуляції свідомістю, яка базується на конструюванні "знань - рішень", "управління віртуальною реальністю" (основним джерелом Інформації) і "відтворення об'єктивної реальності". В найбільш узагальненому вигляді ця форма визначається як створення моделей "віртуальної реальності цільового суб'єкта-призначення" (ВРЦСП), тобто невладного суб'єкта відносин у сфері державного управління, іншими словами - об'єкте цього управління.

Завдання ВРЦСП - створення у певної частини суспільства стійкого цілісного уявлення про деякі події, особи, об'єкти, факти, які можна підтвердити не тільки на одному рівні реферативно, а й цілим набором штучної атрибутивної інформації, безліччю відсилань на зовнішні джерела тощо.

Можливості віртуальної реальності (моделі інформаційної картинки), що існує в інформаційному просторі, активно використовуються для створення віртуальних реальностей "цільового суб'єкта-призначення". Внаслідок цього ВРЦСП для втягнутого "цільового суб'єкта-призначення" запропонована модель (інформаційна картинка) виступає як справжня або як справді значима реальність. Будучи практично цілком залежним від одержання інформації через канали масових комунікацій, втягнутий "цільовий суб'єкт-призначення" не має можливості самостійної референції (аналітичної перевірки) ВРЦСП на предмет її вірогідності з відносною сферою актуальної реальності. У такому випадку "цільовий суб'єкт-призначення" знає про цілісність деякої віртуальної реальності, але дуже тривалий час може не здогадуватися щодо її штучного характеру та її призначення. Зміна (підміна) об'єктивної реальності при створенні ВРЦСП розробляється з використанням ряду способів так званого віртуального приховування. Тому сучасні технології маніпулювання з інформацією роблять можливою реалізацію принципу: немає нічого явного, що не можна було б зробити таємним. Шляхи створення ВРЦСП:

По-перше, підміна співвідносності (релевантності) означає, що середовище аналізу, що береться до уваги, не є реле-вантним (співвідносним) для певної віртуальної реальності. Сюди відносяться всі способи підміни або часткового заміщення релевантності, підстановки іншого (нерелевантного) середовища аналізу для самого аналізу.

По-друге, зміна типу референції (аналітичної перевірки) - це те, що було наслідком, а подається як причина і навпаки. Сюди ж можна віднести і взагалі заборону на референцію, тобто пряме приховування.

По-третє, диверсифікованість, розосередження атрибутивного змісту віртуальної реальності по безлічі версій найнадійніший спосіб приховування. При створенні необхідного набору версій для їх підтвердження чи відвернення використовуються штучно створювані фактичні тенденції, після чого ці версії закріплюються в масовій свідомості через ЗМІ та МК.

Серед набору версій легко сховати справжню (актуальну) версію. При завчасному плануванні потрібні факти та тенденції, однаково підтверджуючи необхідний набір версій, створюються навмисне, тобто застосовуються за методом конструювання реальності. Диверсифікованість працює і на релевантному (ідентифікації співвідносності), і на референтному (аналітичній перевірці) рівнях. На релевантному рівні вона знищує можливість встановлення первісної цілісності, насичуючи атрибутивний зміст безліччю тупикових відсилань до інших середовищ аналізу, і тим самим утруднює референцію (аналітичну перевірку), роблячи її багатоступінчастою і неочевидною.

Очевидно, що інформаційна політика, як сфера діяльності, знаходиться у взаємозв'язку з безліччю систем і процесів як об'єктивної, суто матеріальної реальності, так і тих видів реальності, до яких відносяться сфера свідомості та віртуальна (інформаційна) реальність. Створення ВРЦСП неможливе без проведення відповідної інформаційної політики, центральне місце в якій займає маніпулятивне управління інформаційними процесами, скоординоване з конструюванням об'єктивної реальності.

Суб'єктом такої інформаційної політики може бути насамперед той, хто контролює значний сегмент інформаційного простору (очевидно, що чим більший, тим краще) і має ресурси впливу на об'єктивну реальність на рівні суспільства і держави в цілому. Реально такими суб'єктами можуть бути тільки великі промислово-фінансові угруповання, які мають під контролем могутні медіа-холдинги, суспільно-політичні організації і лобістські угруповання в органах влади. Практика суспільно-політичного життя І процеси у фінансово-економічній сфері держав СНД останніх років підтверджують це припущення.

При такому розкладі реальних можливостей і ресурсів впливу рівність суб'єктів (держави, ТНК, суспільно-політичних організацій, лобістських угруповань) в інформаційному просторі стає не більше, ніж міфом. У глобальному інформаційному суспільстві таке положення веде до перетворення демократії (зокрема "інформаційної", заснованої на відкритості інформаційного суспільства і доступності Інформації) на ширму для формування "нового світового порядку". Традиційне прагнення еліти зберегти свій вплив усіма можливими способами дає змогу припустити, що в інформаційному суспільстві інформаційна політика суб'єктів, які мають необхідні ресурси впливу як в об'єктивній, так і у віртуальній реальності, буде значною мірою орієнтована на створення "віртуальної реальності цільового суб'єкта-призначення" (ВРЦСП), невід'ємною частиною цього процесу і певною мірою ототожнюватиметься з ним у сфері свого застосування.

Використання принципів "електронного уряду" у державному управлінні створює нові, безпрецедентні можливості маневрування силами та засобами, даючи змогу в оптимально короткі (з огляду на прийняття державних рішень) терміни створювати для оперативного вирішення особливо складних питань віртуальні комісії з представників органів влади і представників інших суб'єктів діяльності (фінансових, промислових, громадських організацій), територіально віддалених один від одного на будь-яку відстань і взаємодіючих у режимі реального часу, наприклад, у режимі телеконференції.

Внаслідок впровадження у діяльність органів державної влади та системи державного управління за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій з позиції ідеології "електронного уряду" органи державної влади одержують новий оперативний канал прямого спілкування з громадянами, підконтрольний тільки державі. Тому необхідність використовувати ЗМІ як транслятори інформації, що надходить від органів державної влади до населення, відпадає. Таким чином, ЗМІ позбавляються унікальної можливості монопольно одержувати, розподіляти і маніпулювати інформацією, що надходить Із системи державної влади й управління, інформацією, яка часто має стратегічне значення; перекручувати або тенденційно подавати її, що може спровокувати негативні для всієї держави наслідки. Слід зазначити, що якщо ЗМІ приватні або державні, але дуже залежні від рентабельності власних комерційних проектів, то маніпулювання інформацією, що надходить з органів державної влади, здійснюється ними передусім у власних інтересах, тобто в інтересах тих фінансово-промислових груп, яким ці ЗМІ чи кабельні мережі цілком або частково належать. Немає потреби говорити про те, що приватні інтереси таких фінансово-промислових груп (в які, до речі, може входити й іноземний капітал) нерідко не мають нічого спільного з державними інтересами.

Ще одна особливість впливу "електронного уряду" на політику ЗМІ - поява у ЗМІ нового конкурента, причому конкурента, який володіє правом останньої інстанції на точність і об'єктивність інформації, яка доводиться органами системи державної влади до населення. Як би в ЗМІ не спотворювалася ця інформація, її достовірність громадянин будь-коли може перевірити особисто на сайті відповідного органу державної влади. Таким чином, у державної влади з'являється ще один важіль впливу на приватні ЗМІ, політика яких часто завдає шкоди інтересам держави.