Соціально-правові основи інформаційної безпеки - Петрик В.М. - 7.1. Визначення поняття "організація інформаційного і аналітико-прогностичного забезпечення"

У цьому розділі представлено теоретико-правові та прикладні положення сутності "організації інформаційного та аналітико-прогностичного забезпечення", "інформаційно-аналітичного моніторингу" і наукового дослідження; проблеми визначення особливого місця та ролі сучасних суб'єктів протиборства, оцінки, аналізу та прогнозування тенденцій розвитку процесів в інформаційно-психологічному протиборстві, особливості процедур і операційних етапів інформаційно-аналітичної роботи; сутність поняття "оперативної обстановки" як основного об'єкту інформаційно-аналітичного та наукового дослідження проблем безпеки; основні методичні рекомендації щодо вивчення проблем забезпечення безпеки в інформаційно-психологічній сфері і протидії СЮ та АЗА.

7.1. Визначення поняття "організація інформаційного і аналітико-прогностичного забезпечення"

7.1.1. Організація

Організація - це 1) у буквальному перекладі з французької мови є надання стрункого вигляду, упорядкування, вибудовування, приведення в систему; 2) у загальному значенні: а) внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємодія більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлених його побудовою; б) сукупність процесів або дій, які призводять до виникнення та удосконалення взаємозв'язків між частинами цілого; 3) у фаховому прикладному значенні: а) звід правил та практичних дій щодо оформлення виконавчого механізму внутрішньої і зовнішньої політики у галузі забезпечення право-порядку, боротьби зі злочинністю; оборони держави; громадської, державної, національної безпеки та захисту життєво важливих національних інтересів України та її громадян; оптимізація процесу безпосередньої її реалізації на принципах системного підходу; б) сфера діяльності щодо розробки "правил гри" і забезпечення їх виконання під час вирішення конкретних завдань внутрішньонаціональних та зовнішньоїполітичних.

Організаційна діяльність - це сфера діяльності щодо упорядкування чого-небудь: планування відповідних заходів, підготовка та розстановка кадрів, управління, контроль тощо.

Організація діяльності - процес упорядкування сил і засобів, визначення цілей і завдань, низки інших заходів, що визначають певну діяльність. Організація діяльності - важлива відносно проміжна діяльність між стратегією і тактикою.

Організація діяльності - це також погодження систем заходів, що розробляються: 1) на рівні стратегії - з відповідними директивними приписами та в межах конкретних зовнішньополітичних програм, зовнішньополітичних операцій, акцій, кампаній, війн тощо, а також з директивними приписами та в межах конкретних програм, настанов, рішень, інших нормативних документів, що визначають заплановані напрямки внутрішнього національного розвитку та практичні заходи реалізації стратегічної політики розвитку суспільства і держави; 2) на рівні тактики - з конкретними організаційно-методичними приписами вищих інстанцій та в межах більш-менш диференційованих і автономних частин зовнішньої і внутрішньої політики (операцій, акцій, актів, заходів та окремих прийомів).

Організація інформаційно-аналітичної діяльності у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави містить, насамперед:

1) Визначення цілей і загальних завдань, ролі та місця інформаційно-аналітичної діяльності в практиці управління відповідними процесами, подіями чи діями підчас виконання спільної роботи певною кількістю учасників, які виконують свою частину роботи окремо або з інших причин обмежені у погодженні напряму своїх дій з рештою партнерів, тому керуються з визначеного єдиного центру, відповідального за координацію дій всіх учасників виробничого процесу.

2) Утворення системи органів та інших структур - механізму, відповідального за створення сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов реалізації стратегічних і поточних завдань, заходів у галузі забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю; оборони держави; громадської, державної, національної безпеки та захисту національних інтересів України, та життєво важливих інтересів її громадян.

3) Управління цією системою (практичні вольові дії щодо стимулювання функціонування виконавчого механізму) з метою вирішення завдань, поставлених перед нею правлячою елітою держави та суспільством в цілому.

Неправові форми організації операційної діяльності відомств, правоохоронних органів і спецслужб держав, структур суб'єктів господарювання полягають у:

o розробці планів поточної і стратегічної діяльності в цілому та по окремих напрямках, зовнішньополітичних акцій, внутріполітичних та інших заходів з визначенням цілей, завдань, конкретних виконавців, механізму контролю за дотриманням ними намічених функцій, порядку координації діяльності учасників різних структур і заходів для підпорядкування єдиному оперативному задуму;

o визначенні кількісної і якісної потреби та комплектуванні штату особового і керівного складу основного та допоміжного апаратів;

o створенні механізму управління діяльністю сил і засобами, а також вирішенні конкретних операційних (технологічних) завдань;

o розстановці сил і засобів та доведенні до них функціональних завдань;

o інструктажі виконавців щодо поточних моментів;

o контролі, координації їхніх дій,

o корегуванні завдань і лінії поведінки;

o відстороненні від заходів тих, що себе реалізували повністю або діють незадовільно, і у залученні нових сил і засобів.

Організація операційної (технологічної) діяльності переважної більшості зовнішньополітичних відомств, структур державного управління внутрішньою політикою і правоохоронною системою, а також підрозділів управління суб'єктів господарювання, правоохоронної діяльності, забезпечення безпеки І оборони має в основному гласний, публічний (владний) характер. Винятком є органи розвідки, контррозвідки та інших спецслужб, в тому числі охоронних підприємницьких структур і служб безпеки суб'єктів господарювання, діяльність яких поряд з гласною формою має конспіративну, негласну, приховану, таємну. Лише деякі її аспекти (приміром, створення основних розвідувальних органів держави, визначення їх головних цілей, завдань І повноважень, основних принципів взаємовідносин з іншими органами держави тощо), що не містять загрози розконспірації оперативної діяльності спецслужб, а також відповідні офіційні ліцензійні вимоги охоронних підприємств і служб безпеки господарських структур, мають відкритий характер.

Загальні (гласні) неправові форми організації гласної діяльності державних структур І підрозділів суб'єктів господарювання визначаються, насамперед, нормами Конституції, законів України, Декретів Президента та Постановами Кабінету Міністрів України, а спеціальні неправові форми негласної (конспіративної) діяльності - відомчими підзаконними актами.

Звідси нагальна потреба визначення сутності правових форм організації операційної (цивільних структур), оперативно-розшукової (правоохоронних органів) та агентурно-оперативної (розвідки, контррозвідки та інших спецслужб) діяльності.

Правові форми організації визначених вище видів організації діяльності здійснюються шляхом:

o видання правових актів, спрямованих на вирішення таких питань організації діяльності у державах і у суб'єктів господарювання, як створення зовнішньополітичних органів, відповідних спецслужб, правоохоронних органів, охоронних підрозділів, служб безпеки, мережі Інформаційно-довідкових, просвітницько-консалтингових структур, інформаційно-аналітичних підрозділів;

o визначення і правового закріплення їх компетенції; джерел фінансування; порядку комплектування, визначення кваліфікаційних вимог до особового та керівного складу, процедур призначення на посади і службового просування посадових осіб, охорони праці та соціального забезпечення співробітників, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

o нормативного регулювання взаємодії, співробітництва з іншими органами та спецслужбами, взаємовідносин між ними (тобто зовнішньополітичних відомств і спецслужб з поліцією, судом, прокуратурою, адвокатурою тощо і навпаки);

o утворення механізму поширення правових знань і проведення Інших профілактичних заходів серед населення.

При цьому явно превалює частка адміністративно-розпорядчого нормування і регулювання зовнішньою і внутрішньою діяльністю цивільних і правоохоронних органів, спецслужб, військових структур і суб'єктів господарювання як на внутрішньонаціональному (усередині держави), так і на міжнародному рівні (в межах міжнародного публічного і міжнародного приватного права, а також поза правом взагалі).

З цієї причини головну роль тут відіграють наукові положення і правові норми, визначені в навчальних дисциплінах "Державна служба", "Державне управління", "Менеджмент організації", "Менеджмент безпеки організації", "Адміністративне право", "Оперативно-розшукова діяльність", "Організаційно-правове забезпечення безпеки недержавних суб'єктів господарювання", "Правове забезпечення суб'єктів господарювання", "Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності" тощо.