Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 10.4. Утворення цін на олігопольних ринках

Ще однією моделлю ринку недосконалої конкуренції є олігополія. Це ринок, на якому конкурують одна з одною лише декілька фірм, кожна з яких має загальний сегмент (частку) ринку. Олігопольний ринок характеризується такими ознаками (див. схему 10.5).

Схема 10.5. Ознаки ринку олігополії

По-перше, кількість фірм на олігопольному ринку невелика, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють усю або переважну частку даних товарів. По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизованим (наприклад нафта, метали, устаткування), так і диференційованим (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого - виробники диференційованої продукції. По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків, що є причиною їх утворення і функціонування. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. З удосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж, первісні затрати для створення нової фірми може собі дозволити здійснити лише обмежена кількість фірм. Важливою перешкодою виступають патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої вийти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більшої кількості конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що дозволить новоствореному виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Перешкодою вступу на ринок новим конкурентам є і збільшення сортності, числа марок та моделей товару. Чим їх більше, тим складніше потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація вимагає суттєвих затрат.

Характерною рисою ринку олігополії є загальна взаємозалежність, або олігопольний взаємозв'язок. Фірми на цьому ринку достатньо великі, щоб своїми діями впливати на ціни. При цьому вони відчувають вплив не лише покупців, як це має місце в умовах досконалої і монопольної конкуренції. Фірми-олігополісти при зміні цін наштовхуються на дії конкурентних фірм-продавців, які дуже чутливі до поведінки кожного конкурента. Залежність поведінки кожної фірми від реакції конкурентів називається олігопольною взаємозалежністю. Олігопольна фірма бореться проти всіх інших фірм галузі (як разом узятих, так і кожної зокрема), бо успіх конкурента є вирахуванням із попиту на продукцію фірми, а отже, і її прибутку. Тому конкуренція на олігопольному ринку є складною і непередбачуваною справою. В цих умовах перед учасниками олігопольного ринку виникає альтернатива: вести непередбачувану за наслідками жорстку конкуренцію або укласти з потенційними конкурентами угоду. Останній варіант має місце тоді, коли фірми-олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладення угоди про поділ ринку. Таке співробітництво називається кооперативною поведінкою і дає результат, аналогічний чистій монополії. Відкрите суперництво, яке іменують некооперативною поведінкою, приводить до ситуацій, які нерідко мають непередбачувані для їх учасників результати.

Розглянуті риси олігопольного ринку визначають і специфіку поведінки його учасників при ціноутворенні і визначенні обсягів виробництва продукції. Найхарактернішою ознакою цін на цьому ринку є їх жорсткість, негнучкість, що проявляється у відносній постійності цін. Навіть при зміні витрат виробництва чи попиту, олігополісти не схильні до зміни цін. Така жорсткість цін насамперед визначається олігопольним взаємозв'язком і бажанням фірм-олігополістів уникнути спільної руйнівної конкуренції цін. Методами досягнення такого стану на ринку олігополії є відкрита, таємна та бездоговірна змови.

При відкритій змові між фірмами-олігополістами укладається відкрита угода про фіксування цін, поділ ринку чи інші умови, що суттєво обмежують конкуренцію. Найпростішою формою відкритої змови є картель. Це письмова чи усна угода між фірмами про запровадження спільної ціни на продукт, про обсяги виробництва окремих фірм та про територіальний поділ ринків збуту продукції. Учасники картелю укладають угоду про ціну, що максимізує їх прибуток, яка стає обов'язковою для кожного учасника. Крім того, кожному учаснику встановлюється квота випуску продукції, яку він не повинен порушувати. Це надає картелю, по суті, монопольну владу на ринку, що дозволяє встановлювати ціну вищу, ніж в умовах конкуренції між ними. Створення картелю дає також можливість олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки і нерідко перешкоджає входженню в галузь нових конкурентів. Однак на практиці картелі не характеризуються стійкістю, оскільки між їх учасниками ведеться боротьба за вигідніші умови саме для своєї фірми. Виникає спокуса обдурити своїх партнерів, що і стає причиною розпаду картеля. Найвідомішим прикладом картелю є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

Оскільки відкрита змова приводить до встановлення монопольної влади на ринку, що несе негативні наслідки для покупців, у багатьох країнах законодавство забороняє відкриту змову. Тому олігополісти часто шукають шляхи для таємного співробітництва, не заснованого на досягненні домовленості в явному вигляді. Це - закрита змова. При ній угоди про ціни і поділ ринку глибоко приховані. Прикладом може бути таємний план, розроблений трьома електричними компаніями США на початку 1960-х років з метою підвищення цін і поділу ринку. На періодичних зустрічах представників цих фірм визначались ціни для електричних компаній і їх врегулювання, що створювало їм монопольне становище на даному ринку. Нерідко таємна змова виступає у вигляді так званих джентльменських угод, що укладаються під час різного роду вечірок, гри у гольф, по телефону або на зборах торгових асоціацій, коли фірми-конкуренти досягають певної угоди про ціни на товари. Такі угоди дуже важко виявити.

Однак навіть при такому стані таємні угоди нерідко викриваються. Тому існує ще один вид змови - бездоговірний. Це такий метод, при якому олігополісти координують свою поведінку у сфері цін, не вдаючись до прямої таємної змови. Офіційні угоди і таємні зустрічі при цьому непотрібні. Як правило, найбільша чи найефективніша фірма встановлює ціни, а решта фірм більш чи менш автоматично наслідує її цінову поведінку. Ціновий лідер визначає, коли і як необхідно змінити ціну. Якщо його розрахунок правильний, то інші фірми здійснюють те ж саме, і галузева ціна змінюється без явної чи таємної змови. Такий метод називається лідерством у цінах. У галузях, де є цінові лідери, тенденцією є збереження цін на постійному рівні протягом тривалого періоду часу. Така ситуація зумовлена, з одного боку, тим, що лідер, аби не втратити своє провідне становище, не ризикує часто змінювати ціни. З іншого боку, решта фірм також не ризикують змінювати ціни, бо при підвищенні останніх однією фірмою інші не підтримають таке підвищення, і ініціатор такого підвищення втратить частину ринку.

Одним із методів ціноутворення на олігопольному ринку є принцип "витрати плюс". При цьому методі фірми при встановленні ціни визначають свої витрати на одиницю продукції при певному плановому рівні виробництва і додають певну суму (надбавку) в розмірі визначеного відсотка до них. Розмір надбавок кожна фірма визначає емпірично. Такий метод ціноутворення використовують ті фірми олігопольного ринку, які виробляють широкий асортимент товарів.

Поділ олігопольного ринку між фірмами здійснюється і методами нецінової конкуренції. Саме через нецінову конкуренцію визначають сегмент (частку) ринку для кожної фірми. Це зумовлено тим, що на зниження цін однією фірмою інші фірми можуть дуже швидко зреагувати, а тому частка їх на ринку залишається практично без змін. Цінова конкуренція може призвести також до значних витрат. У зв'язку з цим фірми олігопольного ринку віддають перевагу неціновим чинникам (рекламі, патентам тощо), тим більше, що мають для цього достатні фінансові та інші ресурси.

Слід зазначити, що олігопольний ринок є переважною частиною сучасної ринкової структури країн ринкової економіки. Так, у США олігопольними галузями промисловості є автомобілебудування, виробництво сталі, алюмінію, електроустаткування, комп'ютерів тощо.