Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - Розвиток сільського господарства

Характеризувався двома типами аграрних відносин. Для Східної Німеччини (Пруссія, Померанія, на території яких було 54 % всієї орної землі) властивий юнкерський шлях аграрної еволюції, для решти районів - селянський і фермерський.

Структуру землеволодіння характеризувала незначна концентрація господарств і збереження дрібного землеволодіння. За переписом 1895 р., великі господарства (понад 50 га) становили 13 % від загальної кількості, до 5 га - 71,6 %, у тому числі до 2 га - 36,3 %. Німецький селянин з господарством 2-5 га вважався кляйнбауером - дрібним господарем, а власник б-10 га - міттельбауером - господарем, який жив за рахунок своєї землі і працював на ринок. Селянським господарствам до 20 га належало в Німецькій імперії 45 % сільськогосподарських угідь, зокрема у Баварії - 65 %, Гессені - 70, Бадені - 83 %. У структурі зайнятих частка власників землі та найманих співвідносилася у 1895 р. як 69 % до 31 %.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом кризи 1875-1895 рр. Поширилися сівозмінна та травопільна системи, агротехніка, використання калійних і фосфатних мінеральних добрив. У1907 р. на полях працювало 947 тис. молотарок, 301 тис. жаток, використовували 2995 плугів. Розширення тваринництва вело до збільшення посівів кормових рослин. Поширеним стало вирощування технічних культур і городництво. Юнкерські господарства спеціалізувалися на цукровому буряку, картоплі, тваринництві, насамперед свинарстві. Вони будували заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 1912 р. було 342 цукроварні, 5 тис. ґуралень.

Збільшилася продуктивність сільського господарства. Протягом 1900-1912 рр. площа сільськогосподарських угідь зросла на 7,8 %, урожайність за 1870-1913 рр. - на 33-50 %, поголів'я худоби - у 1,3-1,4 разу, свиней - в 3 рази.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві поєднувався з пережитками феодалізму. У Пруссії зберігалися так звані маєтки-округи, в яких поміщику належала поліцейська й адміністративна влада, діяли Статути про челядь, що робило бідняків залежними від юнкерства. Заборонялися будь-які операції із землею, отриманою у спадщину, що стримувало розвиток ринку землі. Як наслідок, посилився відплив населення у міста, поширеною була еміграція на Американський континент. За 1891-1896 рр. прусські області покинули майже 1 млн осіб.

Значно розвинулась господарська самодіяльність хліборобів. Товариства сільського господарства були майже в кожному селі, об'єднувалися в окружні, останні - у центральні союзи, представниками яких були сільськогосподарські камери (палати) провінцій. У1906 р. працювало 20 тис. таких сільськогосподарських товариств, зокрема, Німецьке товариство сільського господарства.

У 1912 р. у Німеччині налічували 31 981 сільський кооператив (за участю 4,7 млн членів), у тому числі 17 тис. кредитних кооперативів, 3264 масловиробничих. Найбільший кооперативний союз - "Імперський союз німецьких сільськогосподарських спілок" - у 1904-1905 рр. об'єднував 16 136 спілок, а його обіг становив 2191 млн марок. У Німеччині майже не було селянина, який не користувався б послугами сільськогосподарського товариства та кооперативів.

Сільськогосподарську освіту можна було здобути у вищих навчальних закладах. У німецьких університетах агрономію викладали з 1723 р., у 1806 р. А.Д. Теєр (1752-1828) заснував першу сільськогосподарську школу, в 1859 р. відкрито Берлінський вищий сільськогосподарський інститут.

Загалом індустріалізація сільського господарства в Німеччині відбувалася повільно. Щорічний дефіцит у сільськогосподарському виробництві досяг 2 млрд марок і мав тенденцію до постійного зростання. Країна перетворилася на імпортера сільськогосподарської продукції.

Упродовж 1870-1913 рр. Німеччина утвердилася у світовій торгівлі.

У 1913 р. її зовнішньоторговельний оборот оцінювався в 20,7 млрд марок. В експорті товарів промислова продукція становила понад 70 %, в імпорті 60 % - сировина. Вартість імпорту переважала над вартістю експорту. У структурі експорту 1/3 становили машини, у тому числі електродвигуни, трансформатори, турбіни, локомотиви, вагони, залізничне оснащення. Наприкінці 1870-х років Німеччина перейшла від політики вільної торгівлі до протекціонізму. Високе мито захищало національного виробника на внутрішньому ринку і сприяло встановленню монопольних цін. На початок XX ст. Німеччина стала морською державою. Вантажопідйомність торговельного флоту протягом 1871-1913 рр. збільшилася з 982 тис. т до 3 млн т.

Вивезення капіталу за 1900-1913 рр. зросло у 3,5 разу (з 12,5 до 44 млрд марок). Німецький капітал використовували для освоєння джерел сировини і ринків збуту, створення майже 100 міжнародних монополій. Комерційні банки організовували і розширювали ділові зв'язки із закордонними установами шляхом емісії зарубіжних державних позик, кредитування експорту та імпорту, підтримки промислових підприємств.

Комерційні банки забезпечували інвестиції в економіку країни, які у 1900 р. становили 15 % від національного продукту. Банки впливали на біржову політику, виконували доручення клієнтів щодо операцій з цінними паперами. Німецький центральний банк, як головний емісійний центр країни, зосередився на операціях з регулювання грошового обігу, підтримці стабільності національної валюти.