Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 1.3. Світова економічна криза (1929-1933). Становлення різних систем макроекономічного регулювання

Світова економічна криза 1929-1933 рр. ("Велика депресія") почалася з різкого зниження цін на акції на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 р.: їх вартість до березня 1933 р. становила лише 19 млрд дол. (зменшилась у 5 разів), а сума збитків - 15 млрд дол. За змістом це була циклічна криза перевиробництва. Диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і темпами зростання виробництва (прибутки збільшувалися удвічі швидше) не супроводжувалися зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Ринок не зміг поглинути товарну масу, що зростала. Почалося скорочення виробництва, що зумовило ланцюгову реакцію: зменшились обсяги кредитних операцій, знизився курс акцій, криза поширилася на банківську, фінансову, промислову та аграрну економіку, охопивши Латинську Америку, Західну Європу, країни Азії та Африки, порушивши міжнародні економічні зв'язки. Проявом економічної кризи 1929-1933 рр. стало масове скорочення виробництва та послуг, розорення і банкрутство, зниження рівня зайнятості та заробітної плати, виникнення безробіття.

Дж.М. Кейнс розкривав причини економічної кризи на основі своєї концепції сукупного попиту. Впродовж останніх п'яти років перед кризою відбувалося нагромадження фондів погашення та амортизаційних відрахувань для підприємств, які не мали потреби поновлювати устаткування. Проте збільшити нові інвестиції, щоб поглинути заощадження, які заможне американське суспільство за умов повної зайнятості може заощаджувати, було неможливо1.

Найважчими були наслідки світової кризи 1929-1933 рр. У США валовий національний продукт (ВНП) зменшився на 31 %, у країнах Західної Європи валовий суспільний продукт (ВСП) - на 9-10 %. Спостерігаються істотні відмінності між країнами. В Австрії спад становив 22,5 %, у Великій Британії - 18,2 %, Німеччині - 16,1 %, Італії - 3,9 %, у Данії - 2 %. Європейські країни досягли рівня ВСП 1929 р. лише в 1935 р.

Провідні індустріальні держави використовували власні моделі виходу з кризового становища, що базувалися на активному державному втручанні в економіку та становленні різних систем регульованого ринку. В економічній літературі визначають два варіанти антикризових програм:

o ліберально-реформістську, що поєднала механізми ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки, соціальні реформи. Державний бюджет став основним інструментом виходу з кризи. Таку програму було використано в США і Великій Британії. У Франції державне регулювання економіки охопило розвиток державного сектору, державне підприємництво й активну соціальну політику;

o націонал-соціалістичну: створення тоталітарно-диктаторської держави зумовило жорстке централізоване державне регулювання економіки, її мілітаризацію, одержавлення робочої сили, використання державного бюджету для повного контролю економіки (Німеччина, Італія, Японія).

У державній економічній політиці основними стали методи макроекономічного регулювання, їх зміст - поширення одержавлення економіки шляхом державного регулювання і збільшення частки валового національного продукту, що розподіляється державою. На визначеному етапі ці заходи сприяли економічному розвитку, підвищенню рівня добробуту народу, збільшенню випуску продукції.

У США економічна криза 1929-1933 рр., або "Велика депресія", охопила всі сфери та галузі економіки. До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 46,2 %, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі - на 80 %, національний дохід і роздрібна торгівля - вдвічі, імпорт та експорт - на 75 %, індекс оптових цін - на 33, текстильне виробництво - на 41, металу - на 21 %, виробництво пшениці, кукурудзи, бавовни зменшилося втричі, збитки корпорацій досягли 3,2 млрд дол. За 1929-1933 рр. збанкрутувало 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків і 879 тис. фермерів. Промисловість США повернулася до рівня 1911 р. У цей період знищували товарні запаси: спалювали пшеницю, каву, бавовну, виливали в річки молоко. Падіння курсу акцій завдало фінансової шкоди 15-20 млн американців. У 1933 р. кількість безробітних сягнула 17 млн осіб. Країна була охоплена масовими протестами населення.

Економічна політика президента Г. Гувера (1929-1933) спрямовувалася на забезпечення антикризового та антициклічного розвитку американської економіки. Вона охоплювала такі заходи, як посилення політики торгового протекціонізму, збільшення інвестицій у капітальне будівництво, державне кредитування приватного бізнесу та зменшення облікової ставки, регулювання ціноутворення, державні будівельні роботи. У 1931 р. було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 млрд дол. (з січня 1932 р. - Реконструктивна фінансова корпорація). Для надання допомоги великим фермерам організовано Федеральне фермерське бюро, завдання якого полягало у підтриманні цін на сільськогосподарську продукцію. Діяльність бюро не була успішною і це в підсумку призвело до дезорганізації ринку. З метою підвищення купівельної спроможності американців було введено "сухий" закон. Як наслідок, у США випивали за рік удвічі більше спиртного, ніж до його прийняття. Почався соціальний вибух - масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон*

Ефективною антикризовою програмою став "Новий курс" президента Ф.Рузвельта (1933-1945). Теоретичною основою "Нового курсу" були концепції американського інституціоналізму та вчення англійського економіста Дж. Кейнса про необхідність державного регулювання процесу суспільного відтворення з метою стимулювання інвестицій і пом'якшення криз в умовах глибоких змін в економіці капіталістичних країн при пануванні монополій. У здійсненні "Нового курсу" виокремлюють два етапи: 1933-1935 рр. і 1935-1938 рр. Основні напрями і заходи "Нового курсу": o Вихід банківської й фінансової систем із кризи. У березні 1933 р. були закриті всі банки. Надзвичайний закон про банки передбачав поновлення функцій і отримання урядових кредитів (позик) з Федеральної резервної системи. До кінця березня 1933 р. було знову відкрито 4/5 банків - членів Федеральної резервної системи.

Створена при президенті Г. Гувері Реконструкційна фінансова корпорація розширила свої операції - за перші два роки "Нового курсу" надано позики на суму понад 6 млрд дол. Це посилило концентрацію банківської системи - кількість банків з 25 тис. зменшили до 15 тис. Заборонялося вивезення золота за кордон; було припинено обмін банкнот на золото, вилучено золото з обігу і проведено девальвацію (знецінювання) долара, золотий вміст якого знизився на 41 %. Знайдено оригінальний шлях інфляційного розвитку. США здійснили великомасштабні закупівлі золота за цінами, що перевищували курс долара щодо золота. До кінця 1933 р. закуплено золота на 187,8 млн дол., що штучно знизило курс долара. Одночасно золотий запас був вилучений з федеральних резервних банків і переданий казначейству, банкам видавали "золоті" сертифікати, що прирівнювалися до золота. Закон 1934 р. про золотий резерв встановив нову ціну на золото - 35 дол. за унцію, що діяла до 1971 р. Завдяки девальвації долара розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позикового капіталу, було попереджено масові банкрутства в кредитній сфері, зменшено заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США. Для стимулювання дрібних акціонерів і вкладників створено корпорацію зі страхування банківських вкладів, а також вжито заходів щодо захисту внесків від ризику у зв'язку з біржовою спекуляцією, створено Федеральну корпорацію зі страхування депозитів. На початок 1934 р. 80 % банків США застрахували свої депозити, що відновило довіру до банківської системи.

o Відновлення промисловості. У червні 1933 р. було ухвалено Закон про відновлення національної промисловості (HIPA), що визначав систему державного регулювання цієї сфери економіки (вводився на два роки). Для його виконання створено Адміністрацію з національного відновлення у складі представників фінансових і промислових кіл, Американської федерації праці, економістів. Емблемою цього інституту став синій орел. Якщо такої емблеми на продукції тієї чи іншої компанії не було, то суспільство її товари бойкотувало.

Перший розділ закону передбачав заходи щодо впровадження "кодексів чесної конкуренції", що встановлювали правила конкуренції, зайнятості й наймання. Асоціація підприємців поділила промисловість на 17 груп, для кожної з них необхідно було розробити такий кодекс. Кодекси кожного підприємства встановлювали обсяги виробництва, рівень заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначали ринки збуту продукції, політику цін, умови зайнятості. Не допускалася дискримінація членів профспілки, працівникам надавалося право на створення організацій, визначалися нижня межа заробітної плати (мінімум) і максимально допустима тривалість робочого тижня. У разі підтвердження кодексу президентом, він ставав законом, а дія антитрестівського законодавства припинилася. Загалом у всіх галузях промисловості адміністрація Ф. Рузвельта санкціонувала 746 кодексів, що охоплювали 99 % американської індустрії та торгівлі.

o Організація громадських робіт для створення нових робочих місць і ліквідації безробіття. Другий і третій розділи Закону про відновлення національної промисловості визначали фонд громадських робіт і спеціальні податки для цього. Конгрес створив Адміністрацію з громадських робіт, на організацію яких виділяли 3,3 млрд дол. До громадських робіт (лісонасадження і боротьба з ерозією ґрунтів, меліоративні роботи, будівництво автострад, аеродромів, мостів, гаваней тощо) до січня 1934 р. було залучено 5 млн осіб. Допомогу у зв'язку з безробіттям отримували 20 млн американців. Створювалися трудові табори для безробітної молоді віком 18-25 років, у яких надавали безплатне харчування, житло, одяг і, крім цього, платили 1 дол. у день. Чисельність молоді в таборах досягала 250 тис. осіб. До 1935 р. табори було розширено вдвічі, у них до Другої світової війни побувало 3 млн осіб.

o Удосконалення соціальних відносин. Закон про відновлення національної промисловості передбачав реформи у сфері трудових відносин. Для підприємців важливе значення мало скасування антитрестівського законодавства. Профспілки отримали право на колективний захист (об'єднання в професійні союзи, укладання колективних договорів з підприємцями тощо). Кодекси визначали зарплату мінімального рівня, а тривалість робочого тижня - максимальною. Після введення таких кодексів загальний рівень заробітної плати знизився.

o Відновлення сільського господарства. Конгрес США на початку 1933 р. прийняв Закон про регулювання сільського господарства. Разом з цим було створено Адміністрацію регулювання сільського господарства (AAA). Вжиття державних заходів передбачало: підвищення цін на сільськогосподарську продукцію до рівня 1909- 1914 рр.; скуповування у фермерів землі, що не була оброблена; зменшення посівних площ і поголів'я худоби, надання фермерам за кожен незасіяний гектар компенсацій і премій (до введення таких заходів у деяких штатах зерно і кукурудзу спалювали замість дров і вугілля); списання фермерської заборгованості, що до початку 1933 р. досягла 12 млрд дол.; емісію на 3 млрд дол. казначейських білетів і державних облігацій. Фермери за 1933-1935 pp. отримали кредитів на суму більш як 2 млрд дол.

У результаті виконання закону припинився продаж ферм з аукціонів, було вилучено 10 млн акрів засіяних бавовною площ, знищено 1/4 усіх посівів, 23 млн голів великої рогатої худоби і 6,4 млн голів свиней. М'ясо убитих тварин перетворювали в добриво. Доходи фермерів до 1936 р. збільшилися на 50 %. Однак близько 10 % усіх ферм збанкрутували. Посилився процес концентрації земельної власності.

На другому етапі впровадження "Нового курсу" реформи сприяли вдосконаленню соціальних відносин:

o У1935 р. ухвалено Закон про трудові відносини (закон Вагнера), що давав змогу працівникам створювати професійні спілки і укладати з підприємцями колективні договори. Було визнано право на страйки, заборонено застосовувати репресії за належність до профспілки і втручатися у внутрішні справи робочих організацій. Суди були зобов'язані розглядати скарги профспілок за порушення закону.

o Згідно із Законом про соціальне забезпечення (1935) було введено систему пенсій за старістю та допомогу у зв'язку з безробіттям. Пенсії встановлювали з 65 років, визначалася допомога хворим та інвалідам. Пенсійні фонди формувалися з внесків тих, хто працює, і підприємств. Встановлювалися єдині для всієї країни норми пенсійного забезпечення. Коло одержувачів допомоги, величину і терміни виплати визначали за законодавством штатів. Однак закон поширювався на працівників великих промислових підприємств і не охоплював працівників торгівлі та сфери обслуговування.

o Зросли масштаби громадських робіт. Якщо на першому етапі на ці заходи виділяли 3,3 млрд дол., то в 1935 р. - 4,9, а в 1938 р. - ще 5 млрд дол. До початку 1936 р. громадськими роботами було зайнято 3,5 млн осіб.

o У1938р. ухвалено Закон про справедливі умови праці, що забороняв використання дитячої праці, на підприємствах федерального значення встановлювалися єдині норми заробітної плати, їх мінімальний і максимальний рівні, максимальні межі тривалості робочого тижня - до 44 год.

o Було введено ряд пільг для сімей з низьким рівнем доходу. Працівники-мігранти могли проживати в таборах, орендарі для купівлі ферм одержували позики, мали право об'єднуватися в кооперативи.

Загалом активна політика державного регулювання дала змогу США подолати економічну кризу. В1934 р. у країні почалася депресія. До 1936-1937 рр. основні економічні показники, у тому числі промислове виробництво, досягли рівня 1929 р.

"Новий курс" відповідав історичним умовам утвердження державно-монополістичного капіталізму. Він мав ознаки ліберально-реформістського варіанта розвитку індустріально-регульованої економіки. Найважливішим інструментом був державний бюджет, за його допомогою здійснювалося фінансування розширеного відтворення і соціальних програм. Реалізація "Нового курсу" зміцнила становище великих монополій, тому в економічній літературі антикризові заходи розглядають як примусову, але вигідну для американських монополій форму картелювання.

Проте у 1937-1938 рр. відбулася нова циклічна криза, внаслідок якої зменшилося виробництво промислової продукції на 36 %. У 1939 р. індекс промислового виробництва порівняно з 1932 р. підвищився на 90 %. Частка країни у світовому промисловому виробництві у 1937 р. зменшилася до 42 %. У 1938 р. Ф. Рузвельт почав втілювати план "підкачування насоса" - збільшення попиту за допомогою нових державних вкладень. Обсяг громадських робіт розширився, кількість осіб, які отримували допомогу у зв'язку з безробіттям, збільшилася до 21,3 млн осіб. Дефіцит бюджету почав швидко зростати, в 1939 р. він становив 2,2 млрд дол.

Слід зазначити, що процес етатизації відбувався в мирних умовах, мав соціально-економічний характер. Ліберально-реформістська політика державного регулювання розвивалася впродовж 30- 60-х років XX ст.

У Великій Британії економічна криза 1929-1933 рр. почалася пізніше, ніж в інших країнах, і проявлялася нерівномірно. Найбільшої глибини криза досягла навесні 1933 р., коли скоротився загальний обсяг промислового виробництва на 23 % від рівня 1929 р., у старих галузях - вдвічі, машинобудуванні - на 25 %, енергетиці - на 2,3 %, автомобілебудуванні - на 5,4 %, загальний тоннаж суднобудівництва - в 11 разів, обсяги зовнішньої торгівлі - на 2/3. Велика Британія стала демпінговим майданчиком зі збуту продуктів харчування для всього світу, тому ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися на 34 %, що призвело до банкрутства фермерів і зменшення посівних площ. Зовнішня торгівля скоротилася у 2,5 разу. У зв'язку зі зменшенням доходів від вивезення капіталу вперше в історії країни в 1931р. платіжний баланс мав пасив у 110 млн ф. ст. У 1931 р. почалася фінансова криза. Іноземні вкладники забирали золото з англійських банків. Чисельність безробітних у 1932 р. досягла 25,3 % зайнятого населення країни (3 млн осіб).

Перші кроки лейбористського уряду полягали у посиленні державного регулювання економікою. Створено міністерство для боротьби з безробіттям, організовувалися громадські роботи, поліпшилася система страхування.

Програму виходу з економічної кризи вироблено Комісією з національної оборони за головування фінансиста Дж. Мея. Це план економії та раціоналізації бюджетних видатків. Його реалізації сприяла позика в 50 млн ф. ст., надана у вересні 1931 р. американськими та французькими банками.