Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - Основні напрями економічної політики

o Створення системи центральних і територіальних державних органів господарського управління: міністерства економіки, Генеральної ради німецького господарства, Імперської економічної палати, територіальних (18) господарських палат, Організації промислового господарства, що поділялася на сім галузевих імперських груп (промисловість, енергетика, торгівля, ремесло, банківська і страхова справи, транспорт). Підприємницькі союзи Німеччини об'єдналися в асоціацію "Імперський стан німецької промисловості'. Сільське господарство контролював "Імперський стан з харчування". У середині 1933 р. уряд Німеччини прийняв закон про примусове картелювання економіки. Відповідно до Закону про підготовку до органічної побудови німецького господарства (1934 р.), міністр економіки одержував повноваження щодо створення, закриття або злиття господарських об'єднань, призначав їх керівників.

o Мілітаризація економіки. Аналіз так званих суспільних інвестицій свідчить про зростання щорічних інвестицій на військові потреби. За 1932-1938 рр. вони зросли в 25 разів і досягли 75 % державного бюджету. Дані про суспільні інвестиції в Німеччині наведені табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Динаміка суспільних інвестицій в Німеччині млн рейхсмарок

Вкладання інвестицій у паперову, сукняну та бавовняну галузі було заборонено. Відновлено армію і флот. У травні 1935 р. прийнято таємний Закон про оборону імперії, що санкціонував переорієнтацію економіки на військові потреби. У1936 р. затверджено 4-річний план мобілізації економічних ресурсів, нагромадження дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. Стрижнем плану було створення власної сировинної бази для забезпечення потреб військового виробництва.

o Структурна політика сприяла розвитку військового виробництва та галузей важкої промисловості, куди спрямовували 3/5 усіх інвестицій, обсяги котрих збільшилися в 10 разів. У 1937 р. працювало 300 військових заводів. Запаси сировини і продовольства, грошові фонди передавали військовим. В європейських країнах розгорнули роботу філії німецьких фірм.

o Організовувалося виробництво синтетичних матеріалів - замінників природної стратегічної сировини. Повне самозабезпечення, насамперед стратегічною сировиною, вважали головною умовою економічної незалежності Німеччини, засобом заощадження валютних фондів, необхідних у мирний час для закупівлі та ввезення продовольства. Американські монополії, пов'язані картельними угодами з німецькими фірмами, постачали в Німеччину нафту, бензин, каучук, алюміній, нікель, інші важливі матеріали, передавали техніку і технології, будували заводи. На 1940 р. зовнішній борг країни становив 14,8 млрд марок.

o Розширювався товарний експорт, валютні кошти спрямовувалися на купівлю стратегічної сировини. Регулювалася зовнішньоторговельна діяльність, встановлювалися пільги експортерам, впроваджувалася клірингова система взаємних розрахунків.

o Аграрна політика фашизму була розрахована на створення продовольчих резервів до початку війни. Восени 1939 р. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів - 500-600 тис. т, цукру - 1600 тис. т. Сільське населення поділено на селян і сільських господарів. Селяни були власниками спадкових дворів арійського походження (площею 7,5-125 га). Таких дворів, за Законом 1933 р., створено 730 тис, або 10 % від загальної кількості сільських господарств, їх звільняли від податків. Поширена система примусових постачань сільськогосподарської продукції. Продукцію кожного двору обліковували, здавали за визначеними цінами державі. За невиконання вказівок "Імперського стану з продовольства" могли навіть так званий "спадкоємний двір" відібрати у господаря. Було ліквідовано профспілку сільськогосподарських робітників.

o Зміцніли позиції державного сектору в економіці. У 1932 р. державний акціонерний капітал становив 13,2 млрд, а в 1939 р. - 17,0 млрд рейхсмарок. У березні 1936 р., за даними Імперського статистичного управління, в Німеччині нараховували 1085 колективних та державних підприємств, у тому числі 61 було власністю імперії, 57 - земель, 25 - ганзейських міст, 291 - громад і спілок громад, 142 - власністю спільного володіння імперії і громад. Акціонерні товариства становили 30 % від цих підприємств, товариства з обмеженою відповідальністю - 64,4 %. Розширення державного сектору пов'язане з масовою "арієзацією" єврейського капіталу, конфіскацією майна, державними капітальними вкладеннями в нерентабельні галузі, важливі з військово-стратегічного погляду.

o Держава контролювала ринок робочої сили. Працівники і підприємці були членами "Німецького трудового фронту", що декларував ідею соціального партнерства праці та капіталу. Скасовано колективні договори, ліквідовано профспілки та інші робочі організації, заборонено страйки, зміну місця роботи, регулювалася заробітна плата. Введено трудову повинність, спочатку для молоді, а у 1938 р. - загальну. Робочий день напередодні війни сягав 10- 14 год.

Таким чином, важка промисловість досягла передкризового рівня вже в 1934 р., а до 1939 р. перевищила його на 50 %. Збільшилися народногосподарські диспропорції. Військове виробництво становило 58 % державного бюджету. Провідною галуззю було машинобудування, частка якого становила близько 25 %. Напередодні Другої світової війни Німеччина виробляла 13 % світової промислової продукції. Зменшився обсяг внутрішнього ринку. Стан фінансової системи був складним.

Отже, у Німеччині сформувалася тоталітарна (командно-адміністративна) модель державно-монополістичного розвитку економіки із централізованим господарським механізмом. Основною формою державного регулювання стала адміністративно-примусова. Використовувалися такі заходи, як макроекономічне планування, націоналізація, створення державного сектору і державно-приватних підприємств, регламентування і контроль виробництва, розподілу, цін.

У1934-1939 рр. на етапі передвоєнної економічної кон'юнктури економічний розвиток зумовлювався значною мірою зростанням видатків на військові потреби і виробництво.