Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.2.3. Нове (новітнє) кейнсіанство

Нове кейнсіанство, яке зародилося як новітня течія кейнсіанства у 80-ті роки XX ст. у відповідь на критику основних постулатів кейнсіанської теорії з боку нових класиків, намагалося від коригувати вихідну кейнсіанську доктрину та вписати її в стандарти сучасного економічного аналізу. Поява нового кейнсіанства також була зумовлена кризовими явищами в економіках розвинутих країн, що мали місце в 70-х роках XX ст. Практика вимагала відходу від невпинного зростання державних витрат, бюджетних дефіцитів та переходу до гнучкої грошово-кредитної політики, переосмислення основ економічної політики.

Представники нового кейнсіанства - Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц, Джордж Акерлоф, Жанет Йєллен, Олів'є Бланшар, Джуліо Ротемберг, Марк Гертлер, Бен Бернард, Ніколас Грегорі Менк'ю (Манків), Девід Ромер, Ассар Ліндбек, Стенлі Фішер та ін.

Нове кейнсіанство має низку спільних рис з посткейнсіанством, які також одночасно відрізняють його від сучасної неокласичної теорії, а саме:

o визнання того, що безробіття є внутрішньо притаманним ринковій економіці явищем;

o наявність цілого ряду чинників макроекономічної нестабільності ринкової економіки;

o необхідність дискреційної макроекономічної політики гнучкої, яка орієнтується головним чином на мінливу економічну ситуацію.

Нові кейнсіанці розширили предмет дослідження. Зокрема, окрім проблем макроекономічного характеру активно починають аналізуватися проблеми мікроекономіки - особливості ціноутворення на окремих ринках, раціональна поведінка суб'єктів господарювання в умовах невизначеності та асиметрії інформації тощо. Одночасно відбувається зміщення центру досліджень від проблем сукупного ефективного попиту до аналізу ринків капіталу, праці, товарів і послуг, очікувань, ризиків, невизначеності. Звернення до проблем мікроекономіки було дієвою відповіддю на критику кейнсіанства, яке практично до 1980-х років ці питання не розглядало.

Подальшого розвитку зазнав і метод економічного дослідження. Так нові кейнсіанці:

o широко використовують принцип методологічного індивідуалізму;

o застосовують принципи оптимізації з використанням математичного апарату загальної рівноваги;

o залучають до економічного аналізу деякі неокласичні мікроекономічні ідеї та відповідний категоріальний апарат;

o використовують окремі підходи інституціоналізму.

У центрі теоретичних досліджень нових кейнсіанців перебувають проблеми впливу фінансової сфери, грошових чинників на економічні процеси та рівень зайнятості.

Опонуючи представникам нової класичної теорії, нові кейнсіанці намагаються пояснити механізм впливу грошової політики в короткому періоді на зайнятість та виробництво. Остаточно погляди між новими класиками і новими кейнсіанцями розходяться в питанні про те, як швидко відбувається коригування заробітної плати та цін. Нові класики вважають, що останні є достатньо гнучкими і тому можуть слугувати засобом "розчистки" ринків та забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. На думку ж нових кейнсіанців, моделі розчистки ринків не в змозі дати пояснення короткостроковим економічним коливанням. Навпаки, слід використовувати моделі з ригідними, жорсткими цінами та заробітною платою. Теорії нових кейнсіанців базуються саме на припущенні, що ціни та заробітна плата є негнучкими.

Здатність грошової політики впливати в короткому періоді на обсяги виробництва та зайнятість зумовлена повільною реакцією цін на зміни в грошовій масі. Скорочення грошової маси призводить до зменшення споживчих витрат і скорочення попиту. Це, в свою чергу, викликає не зміну цін, а скорочення виробництва і звільнення працівників. Отже, вимушене безробіття є наслідком жорсткості, негнучкості цін і заробітної плати. А коливання сукупних витрат впливає на кількісні параметри, насамперед на рівень зайнятості, а не на ціни.

Негнучкість цін є наслідком фундаментальної недосконалості ринкових структур, що на мікрорівні проявляється як:

o різнорідність кінцевих товарів і послуг та факторів виробництва, особливо праці;

o асиметрія інформації.

Асиметрія інформації існує як нерівномірний її розподіл між учасниками ринкових угод (покупців і продавців, найманих працівників і працедавців, позичальників і кредиторів). Вона супроводжується інформаційними перевагами однієї із сторін та породжує неоптимальні на мікрорівні наслідки - несприятливий вибір (adverse selection) і моральний ризик (moral hazard).

Несприятливий вибір є такою ситуацією на ринку, коли покупці витрачають кошти на придбання не кращих, а гірших ресурсів, товарів, послуг, активів. Для опису несприятливого вибору Джорджем Акерлофом (р. н. 1940) була запропонована модель "ринку лимонів". Вона відображає функціонування ринку вживаних автомобілів. Продавці на такому ринку мають інформаційні переваги, оскільки покупці не знають дійсного стану автомобіля, що їм пропонується. Користуючись ситуацією продавці намагаються продати автомобіль найгіршої якості ("лимона") за ціною найвищої. Внаслідок цього відбувається несприятливий для покупців вибір - вони сплачують ціну, що знаходиться в інтервалі між ціною продавця кращого автомобіля і ціною продавця "лимона".

Моральний ризик виникає внаслідок стимулів до неуважної або недобросовісної поведінки. Результати останньої подаються як випадкові. Наприклад, людям, що страхують свій будинок, іноді вигідна його руйнація, особливо якщо сума компенсаційних виплат більша за саму вартість будинку і т. ін.

Намагаючись уникнути несприятливого вибору або морального ризику, економічні суб'єкти вдаються до особливих способів формування цін, що породжує їх негнучкість.

Нові кейнсіанці запропонували цілий ряд концепцій, в яких зробили спробу пов'язати асиметрію інформації, різнорідність товарів і ресурсів з несприятливими макроекономічними явищами.

Концепція витрат меню і зовнішніх ефектів сукупного попиту

До прихильників цієї концепції належить американський вчений Грегорі Менк'ю (р. н. 1958). її сутність полягає в тому, що однією з причин відсутності негайного коригування цін є те, що зміна цін вимагає додаткових витрат. Щоб змінити ціни, фірма повинна надрукувати і вислати своїм клієнтам новий каталог, поширити списки з новими цінами серед своїх торгових представників, здійснити витрати на укладання нових контрактів, надрукувати нове меню, зокрема у випадку з рестораном або кафе. Саме ці витрати коригування цін, що отримали назву "витрат меню", є причиною того, що фірми змінюють свої ціни не постійно, а час від часу.

Повільна зміна цін навіть однією фірмою супроводжується так званими "зовнішніми ефектами сукупного попиту", коли наслідки зміни цін поширюються далеко за межі окремої фірми та її споживачів. Так, зниження цін однією фірмою приносить вигоду іншим фірмам, оскільки супроводжується збільшенням реального доходу споживачів, підвищенням загального попиту на товари та послуги. Цінове коригування однією фірмою має макроекономічний вплив на попит на продукцію інших фірм. Відштовхуючись від зворотного, можна зробити припущення про те, що навіть і невеликі "витрати меню", які зумовлюють жорсткість цін, можуть мати значний макроекономічний ефект та дорого коштувати суспільству.

Концепція асинхронності встановлення цін, згідно з якою зміна цін в економіці відбувається не одночасно, а асинхронно. Асинхронність утруднює процес коригування цін у цілому. Окремо взята фірма, встановлюючи нові ціни, орієнтується на ціни інших фірм. їй буде вигідно не поспішати. Жодна фірма не хоче першою здійснювати значне коригування цін. Тому асинхронність може вести до того, що загальний рівень цін змінюється повільно, навіть тоді, коли окремо взяті ціни змінюються досить швидко.

Концепція недосконалості координацій Розробники цієї концепції вважають, що причиною рецесій є недосконалість координації зусиль економічних агентів. Проблеми координації можуть виникнути, наприклад, при встановленні цін та заробітних плат. Суб'єкти цих процесів формують свою політику під впливом очікувань стосовно поведінки інших економічних агентів. Так, угоди із встановлення рівня заробітної плати між власниками фірми та профспілками даної фірми знаходяться під впливом угод, що укладаються на інших фірмах. Так само, реалізуючи відповідну цінову політику, фірми орієнтуються на поведінку інших фірм, яка може бути різною. За умови значної кількості фірм координація зусиль е вкрай важкою. Фірми віддають перевагу стабільним цінам, які, на їхню думку, мають забезпечити максимум прибутків. В умовах недосконалої конкуренції ніхто не хоче першим починати зниження цін. Тому, за умови скорочення кількості грошей, якщо фірми не знизять узгоджено свої ціни, це призведе до рецесії.

Концепція довгострокових контрактів запропонована Стенді Фішером (р. н. 1943) та Джоном Тейлором

Це спроба пояснити негнучкість заробітних плат існуванням довгострокових трудових контрактів, що фіксують заробітну плату на тривалий період часу. Завдяки тривалим контрактам в умовах зміни попиту змінюється рівень зайнятості, а не заробітна плата.

Довгострокові контракти застосовуються працедавцями в силу певних причин:

o оскільки укладання контрактів вимагає відповідних інформаційних витрат, що пов'язані з відомостями про продуктивність праці, рівень очікуваної інфляції, попиту, працедавці намагаються укладати угоди якомога рідше і на тривалий період часу;

o наявність контрактів зменшує ймовірність страйків;

o невмотивовані і часті перегляди трудових контрактів збільшують плинність робочої сили, а отже, і витрати, що пов'язані з її наймом.

Концепція ефективної заробітної плати

Нові кейнсіанці запровадили поняття ефективної заробітної плати і зробили спробу пояснити, чому зниження заробітної плати не є засобом розчистки ринку праці. Вони стверджують, що фірмам не вигідно знижувати заробітну плату, оскільки це викличе зниження продуктивності праці та зменшення прибутків. Навпаки, фірми часто віддають перевагу встановленню заробітної плати на достатньо високому рівні. Висока заробітна плата розглядається як засіб зменшення плинності кадрів. Виплачуючи високу заробітну плату, фірма зменшує частоту звільнень за власним бажанням та економить таким чином час і кошти на наймання й навчання нових працівників.

Іншим поясненням феномену ефективної заробітної плати є те, що від рівня заробітної плати безпосередньо залежить середня якість робочої сили фірми і, отже, її продуктивність. Зменшення заробітної плати викличе звільнення кращих працівників, їх перехід на інші фірми. Виплачуючи заробітну плату, що перевищує середній за галуззю рівень, фірма тим самим уникає несприятливого вибору, покращує якість робочої сили, підвищує продуктивність праці.

Висока заробітна плата також підвищує добросовісність і сумління працівників при виконанні своїх обов'язків. Оскільки фірми не можуть встановити повний контроль за активністю працівників, останні самостійно приймають рішення про ступінь інтенсивності своєї праці, працювати сумлінно чи ледарювати, ризикуючи бути спійманим на гарячому і звільненим. Тому вища заробітна плата водночас зумовлює більші втрати працівника, які він нестиме в результаті звільнення, а отже, й більші стимули до добросовісної і напруженої праці. Таким чином, завищена заробітна плата є способом з боку фірми уникнути ситуації морального ризику.

Концепція інсайдерів і аутсайдерів

Пояснюючи негнучкість заробітної плати, ця концепція бере за основу неоднорідність робочої сили. Так, зокрема Ассар Ліндбек (р. н. 1930) та Д. Сноуер стверджують, що всіх працівників можна поділити на інсайдерів, які вже мають роботу на даній фірмі, та аутсайдерів, які прагнуть її отримати. Вважається, що інсайдери володіють певною монопольною владою, що зумовлюється наявністю у фірм додаткових витрат з найму і звільнення працівників. Фірми також вже зробили певні витрати на навчання та перепідготовку працюючих. Побоювання інсайдерів, що поява нових працівників суттєво послабить їхнє становище на фірмі, зумовлює з їхнього боку замаскований опір і всілякі перешкоди із адаптації аутсайдерів. Робиться висновок, що монопольна влада інсайдерів є причиною завищеного рівня заробітної плати і як наслідок збільшення загального рівня безробіття за рахунок аутсайдерів різних фірм.

Концепція недосконалості кредитних ринків

Прихильники цієї концепції Джозеф Стігліц (р. н. 1943) і Б. Грінуолд розглядають прояви асиметрії інформації на кредитних ринках. На їхню думку, кредитор не володіє досить повною інформацією про фінансові можливості позичальника. Тому він орієнтується у своїх рішеннях насамперед на поточні фінансові надходження позичальника та динаміку економічної кон'юнктури в цілому. Саме тому процентна ставка є меншою у фазі піднесення і більшою у фазі економічного спаду. Це у свою чергу веде до зростання витрат фірм у період рецесії та надання ними переваги не зниженню цін, а скороченню обсягів виробництва та зайнятості.

Нові кейнсіанці зробили свій внесок у розвиток теорії природного безробіття та здійснили спробу виявити залежність природного рівня безробіття від фактичного. Вважається, що високе і тривале циклічне безробіття може за певний час призвести до підвищення природного рівня. Використовуючи принцип гистеризу (запізнення), С. Харгрівс-Хіп запропонував таку модель природного рівня безробіття:

де - природний рівень безробіття у періоді і; І/АГ . - природний рівень безробіття у періоді і -1; 1/в_ 1 - загальний рівень безробіття в періоді ї - 1; а - коефіцієнт пропорційності, більший від 0; Ьі - коефіцієнт, що відображає вплив на природний рівень безробіття інших чинників, наприклад допомоги з безробіття і т. ін.

Якщо припустити, що Ь1 дорівнює нулю та зробити відповідні перестановки, отримаємо вираз:

ний рівень безробіття є функцією від циклічного безробіття. Тому дискреційна макроекономічна політика може впливати на рівень природного безробіття.

Теорія нових кейнсіанців дає раціональне обґрунтування необхідності державного втручання в економіку з урахуванням реалій. Економічна політика покликана усувати провали ринку, що впливають на макроекономічну нестабільність.

Особливості рекомендацій стосовно економічної політики:

o визнано небезпечність надмірного зростання державних видатків та бюджетних дефіцитів;

o посилено увагу до грошово-кредитної політики та її інструментів;

o державна політика повинна бути більш гнучкою (дискреційною), враховувати мінливість економічної ситуації;

o антиінфляційна політика повинна бути орієнтована на формування витрат і доходів. Контроль над цінами та доходами має здійснюватися переважно за допомогою оподаткування та антимонопольної політики;

o зростання значення інституційних реформ, що змінюють рамки взаємодії між основними суб'єктами господарювання.

Таким чином, нове кейнсіанство стало ще одним етапом розвитку і модифікації кейнсіанського економічного вчення, його пристосуванням до умов, що змінилися.