Мілтон Фрідмен (1912-2006) працював у Національному бюро економічних досліджень, де під керівництвом майбутнього Нобелівського лауреата Саймона Кузнеця досліджував структуру доходів, у державній скарбниці США та у відділі військових досліджень Колумбійського університету. В 1962 р. став професором економіки Чиказького університету, де працював до своєї офіційної відставки у 1977 р.
У жовтні 1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, історії та теорії грошового обігу та демонстрацію труднощів стабілізаційної політики Мілтон Фрідмен був удостоєний премії Альфреда Нобеля з економіки.
Саме М. Фрідмен відіграв основну роль у формуванні й утвердженні монетарної доктрини. Ного теоретичний доробок став основою політики стабілізації економіки й боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. XX століття - знамениті "рейганоміка" та "тетчеризм". Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на економічну політику та економічний розвиток США та західноєвропейських країн.
У своїй інтерпретації кількісної теорії грошей М. Фрідмен виходив з того, що гроші для економічних агентів є одним із видів капітальних активів, формою володіння багатством. Тому він використовує "портфельний підхід" до грошей і вважає, що попит на гроші залежить від рівня особистих доходів, рівня цін (зміни купівельної спроможності грошей), доходності інших фінансових активів (акцій та облігацій) та величини процентних ставок (які відображають витрати, пов'язані із заощадженням грошей). При цьому, на відміну від Дж. Кейнса, М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним й нехтував ним.
Величина попиту на гроші є результатом оптимізації співвідношення доходності різних альтернативних форм багатства і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру багатства шляхом збільшення частки активів, здатних принести більший дохід, або за рахунок скорочення менш прибуткових об'єктів вкладення [13].
Попит на гроші М. Фрідмен вважав величиною відносно сталою. Пояснював він це на основі теорії перманентного доходу.
Відомо, що Дж. М. Кейнс, дослідивши взаємозв'язок споживання і доходу, сформулював поняття споживчої функції та основний психологічний закон - із зростанням доходів частка заощаджень зростає, а частка споживання зменшується, що скорочує сукупний попит. За Кейнсом, гранична схильність до споживання (MPC), тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, є меншою за одиницю (0 < MPC < 1).
Проте, Нобелівський лауреат Саймон Кузнец виявив, що у США частка заощаджень протягом минулого століття не збільшувалась. Це суперечило твердженню про те, що MPC < 1. Парадокс був розв'язаний теорією перманентного доходу М. Фрідмена. Ця теорія була представлена у 1957 р. в його праці "Теорія функції споживання".
Відправною точкою для моделі М. Фрідмена став той факт, що домашні господарства намагаються вирівняти обсяги споживання в часі, тобто їх споживання залежить не тільки від поточного доходу, але й від очікуваного доходу у майбутньому. Фрідмен виходив із того, що домашні господарства надають перевагу рівномірній (протягом життя) траєкторії споживання порівняно із нерівномірною.
У зв'язку із цим він вводить поняття перманентного доходу - це дохід, на отримання якого споживач розраховує упродовж тривалого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту та існуючу модель споживання. Емпіричні дані доводять, що MPC із перманентного доходу є сталою величиною і дорівнює 1. Тимчасовий або випадковий дохід відображує вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності. Джерела випадкового доходу найрізноманітніші: від несподіваного отримання спадку до виграшу у лотереї. Особливо підкреслюється елемент непередбачуваності, несподіваності в отриманні тимчасового доходу. За теорією М. Фрідмена, більша частина тимчасового доходу заощаджується. Емпіричні дослідження доводять, що MPC із тимчасового доходу знаходиться в інтервалі між 0,2 і 0,3, тоді як MPC із перманентного доходу, як зазначалось, дорівнює 1.
Монетаристи вважали, що попит на гроші є відносно сталим (це витікає з теорії перманентного доходу). Так само сталою є й швидкість обороту грошей (що знайшло емпіричне підтвердження). Останні два положення є вихідними в монетаристській теорії економічного циклу та інфляції.
3.4. Концепція "природного безробіття" М. Фрідмена
4. ТЕОРІЇ СУЧАСНОГО КОНСЕРВАТИЗМУ
4.1. Теорія раціональних очікувань
4.2. Теорія пропозиції
4.3. Теорія недосконалої інформації
5. НЕОКЕЙНСІАНСТВО І ПОСТКЕЙНСІАНСТВО
5.1. Теорії неокейнсіанства
5.1.1. Теорія економічного зростання Р. Харрода. Модель Харрода-Домара
5.1.2. Неокейнсіанська теорія циклу (Е. Хансен)