Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 5.1.1. Теорія економічного зростання Р. Харрода. Модель Харрода-Домара

5.1. Теорії неокейнсіанства

Теорія ефективного попиту Дж. М. Кейнса, викладена в його книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей" (1936), стала найбільш важливою, революційною подією в історії економічної думки Заходу міжвоєнних років. Концепції Дж. М. Кейнса розглядалися в рамках короткострокового періоду, основні категорії (інвестиції, заощадження) не змінювалися в часі. Такий підхід був багато в чому обумовлений особливостями економічної дійсності 1930-х років. Праця Дж. М. Кейнса залишала можливості для розбіжностей у розумінні його теорії. Не можна виключати й те, що багато ідей, висловлених Кейнсом, так чи інакше вже зароджувалися в умах і інших економістів 20-30-х років XX ст. До цього спонукувала економічна реальність. Познайомившись із теорією Кейнса, деякі вчені стали викладати її по-своєму, розвивати її ідеї.

Дж. М. Кейнс і його численні прихильники утворили цілий напрямок - кейнсіанство, об'єднане ідеєю відносної нестабільності ринкової економіки й необхідності її державного регулювання. Однак варто враховувати, що кейнсіанська теорія державного регулювання насамперед пов'язана з аналізом співвідношення інвестицій і заощаджень, з дослідженням такої макроекономічної категорії, як ефективний попит - центральної категорії кейнсіанства.

Кейнсіанська теорія в розвинених країнах ринкового господарства стала основою формування механізму регулювання економічних процесів, тобто оптимального співвідношення ринкової конкуренції, впливу великих корпорацій і централізованого державного механізму впливу на економічне життя країни. Цим багато в чому визначалася роль економічної політики як інструменту виходу із кризи при вирішенні господарських проблем.

Теорії Дж. М. Кейнса та його послідовників стали базою для розробки різних варіантів відновлення економіки провідних країн Заходу й після Другої світової війни. Національні економічні програми відродження при всій своїй розмаїтості мали й загальні риси, забезпечуючи високі стійкі темпи розвитку. Проблеми економічної динаміки - довгострокового економічного зростання й умов його забезпечення вийшли на перше місце. Вирішення питань економічної динаміки стало викликом часу й прийняло кейнсіанський напрямок, перетерпівши істотні зміни. Воно перетворилося в неокейнсіанстео. Виникли нові концепції, що розвивають спадщину Дж. М. Кейнса. До таких новацій відносяться насамперед теорії економічного зростання й циклічного розвитку [36].

5.1.1. Теорія економічного зростання Р. Харрода. Модель Харрода-Домара

Серед кейнсіанців-теоретиків, що розробили моделі зростання економіки, особливо виділяються англійський економіст Р. Харрод й американський вчений російського походження Е. Домар. Близькість їхніх поглядів дозволяє іноді говорити про єдину модель зростання Харрода-Домара. Однак пріоритет у формулюванні основних ідей тут, безумовно, належить Р. Харроду.

Неокейнсіанська теорія динаміки не обмежується однією лише побудовою моделей економічного зростання. Економічна дійсність указувала на необхідність зосередження не тільки на кризах і депресіях, але й на циклі у цілому, включаючи всі його чотири стадії, у тому числі пожвавлення й підйом. Виявилося, що бурхливі інфляційні буми для економіки - явище настільки ж небажане, як і затяжні спади, а тому цикл має потребу в регулюванні на всіх стадіях свого протікання. Але щоб регулювати цикл, необхідно знати його причини, внутрішній механізм функціонування. Так, саме життя підвело неокейнсіанську теорію до необхідності створення спеціальної теорії циклічних коливань. Над проблемою циклу працювали декілька видатних вчених, але найбільшої популярності у якості головного неокейнсіанського теоретика циклу набув американський економіст Е. Хансен. Роботи англійського економіста Р. Харрода "До теорії економічної динаміки" й американського вченого Е. Хансена "Економічні цикли й національний дохід" відносяться до числа класичних у післявоєнному кейнсіанстві. У них закладені основи сучасної теорії зростання, концепції циклу й антициклічного регулювання. Застосування цих теорій на практиці в 1950-1960-х роках давало, безсумнівно, позитивний ефект.

У роки домінування кейнсіанства в економічній науці її опонент - неокласична теорія теж розвивалася, доводячи життєздатність саморегулюючої системи ринкового господарства. Головні хранителі концепції Дж. Кейнса пішли шляхом інтеграції з неокласичною теорією, у результаті чого з'явився неокласичний синтез П. Самуельсона, що сформував модель змішаної економіки. Важливий внесок у розвиток неокейнсіанства вніс також Дж. Хікс - розроблювач знаменитої моделі загальної ринкової рівноваги (К-ЬМ).

Рой Харрод (1900-1978) - англійський економіст, головний продовжувач кейнсіанських ідей. Основний об'єкт його дослідження - аналіз процесів економічної динаміки. Основний висновок, до якого прийшов Р. Харрод, полягає в необхідності державного втручання за допомогою методів антициклічної політики й тривалого стимулювання темпів зростання.

Його основна робота "До теорії економічної динаміки" (1948) недавно перевидана у Росії (М.:Економіка, 1997). Уважається, що під впливом Дж. М. Кейнса Харрод вирішив стати професійним економістом. Знайомство із Дж. Кейнсом незабаром переросло у справжню дружбу. Між двома найбільшими англійськими економістами велася багаторічна жвава переписка. Р. Харрод був першим читачем основних праць Дж. М. Кейнса. Витяги з переписки Кейнса й Харрода доводять, що Харрод був також і першим інтерпретатором "Загальної теорії".

Численні статті й дві книги, які опублікував сам Харрод у 1928-1940 р., стосувалися проблем грошей, банків, міжнародної торгівлі, недосконалої конкуренції, коливань витрат, торговельного циклу й економічного розвитку. Ці роботи, як відзначає його біографія, склали значний внесок в економічну науку. Так, успіх мала перша книга Р. Харрода "Теорія міжнародної економіки" (1933), що витримала чотири видання підряд. її автор одним із перших виклав основний принцип в обґрунтуванні міжнародного розподілу праці - принцип порівняльних витрат, використовуючи поняття граничних витрат, тоді як Д. Рікардо аналізував лише постійні витрати. Прийнято вважати, що вже в цьому творі Р. Харрод фактично припускає наявність мультиплікатора зовнішньої торгівлі.

Центральною роботою у творчості Р. Харрода довоєнного періоду є монографія "Торговельний цикл" (1936), у якій містяться основні моменти майбутньої неокейнсіанської теорії циклічних коливань. Учений намагається інтерпретувати механізм циклу, виходячи з аналізу коливань інвестицій, споживання й випуску капітальних благ у їхньому взаємному впливі один на одного. У процесі побудови відповідної моделі він дійде висновку, відповідно до якого "...в аналізі взаємин між мультиплікатором і капітальним коефіцієнтом (тобто фактично акселератором) може бути виявлений секрет торговельного циклу". По суті, у самому загальному вигляді тут викладена ідея надмультиплікатора (поєднання в єдиному процесі мультиплікативного й акселеративного ефектів), що знайшла потім розвиток у працях кейнсіанських теоретиків циклу Дж. Хікса, П. Самуельсона, Е. Хансена.

Монографія "Торговельний цикл" (1936) містить і перші ознаки кейнсіанської теорії динаміки. По-перше, Р. Харрод прямо вказує на обмеженість статичного аналізу неокласичної школи, оскільки проблема циклу за самою своєю суттю є проблема динамічна. По-друге, саму проблему економічної динаміки він пов'язує з аналізом довгострокових змін інвестицій і заощаджень. Тепер уже очевидний вплив на Р. Харрода деяких ідей Дж. Кейнса, викладених ще в "Трактаті про гроші" (1930), але в цілому теорія економічної динаміки англійського економіста формувалася цілком самостійно.

В 1939 р. Р. Харрод публікує статтю, що завершує його ідейну еволюцію довоєнного часу, - "Нарис теорії динаміки", у якій визначається мета теорії динаміки й створюються передумови теорії економічного зростання. Однак ця стаття залишилася фактично непоміченою, тому що тривала депресія 1930-х років, що супроводжувалася застійними процесами, робила неактуальними розробки в області економічної динаміки.

Війна, що почалася, більш ніж на 6 років перервала теоретичну роботу Харрода. І лише в 1948 р. виходить його головна праця - "До теорії економічної динаміки". їй була уготована зовсім інша доля: у період післявоєнного бума, що носив нестійкий, переривчастий характер, тема динамічного розвитку раптово стала цікавити всіх. За Р. Харродом міцно закріпилася репутація новатора й порушника спокою, а теоретична модель (модель Харрода - Домара) принесла йому світове визнання, створила репутацію лідера післявоєнного кейнсіанства, одного з творців неокейнсіанської теорії динаміки.

Методологія Харрода близька до методології Кейнса: і той, і інший досліджують агреговані макроекономічні показники - сукупний дохід, сукупні заощадження, інвестиції й т. д. Такий аналіз допомагає відобразити насамперед кількісну сторону відтворюва-льних процесів капіталізму, залишаючи осторонь їхню якісну визначеність, соціальні наслідки. Розходження, як ми вже відзначали, полягають у тому, що Дж. Кейнс досліджує процес відтворення у статичному стані, у рамках короткострокового періоду, тоді як Р. Харрод зосереджує зусилля на аналізі динамічних процесів, у тому числі довгострокового плану.

У моделі Харрода щорічний економічний зріст прямо пропорційний нормі заощаджень і обернено пропорційний коефіцієнту ка-піталоємності. Оскільки даний коефіцієнт є величиною постійною, то для прискорення економічного зростання необхідно стимулювати заощадження, що є основним джерелом капіталоутворення.

Таким чином, підприємці планують збільшити потік інвестицій, виходячи з фактичних обсягів заощаджень.

У моделі Р. Харрода гарантований зріст постійний, оскільки домінуючим типом науково-технічного прогресу в економіці є нейтральний технічний прогрес, при якому винаходи, що збільшують витрати капіталу, компенсуються винаходами, що ведуть до його економії. У цьому випадку коефіцієнт капіталоємності постійний. Крім того, норма заощаджень також згодом не міняється, що обумовлено сталістю мотивів заощаджень.

Спільний розгляд двох основних рівнянь економічного зростання Харрода показує, що при рівності фактичного й гарантованого темпів зростання економіка в довгостроковому плані повинна бути рівноважною: G * с = G_w* G_r. Однак ситуація рівноваги в моделі Харрода є скоріше виключенням, ніж правилом.

Якщо фактичне зростання виявиться більшим прогнозованого (G > G_w), то це приведе до падіння розмірів додаткового капіталу, необхідного для подальшого розвитку економіки, нижче планованого рівня (С < С₁). У такому випадку підприємці будуть відчувати недостачу встаткування для розширення виробництва, що приведе до нагнітання інвестиційного попиту й ще більше відхилить фактичну лінію росту від гарантованої. І навпаки, якщо фактичний ріст відстає від прогнозованого C < C_w, то це викликає скорочення розмірів планованих підприємцями додаткових капіталовкладень нижче рівня фактичних інвестицій і гальмування розвитку економічної системи, і без того відстаючої від лінії стійкої рівноваги.

Таким чином, в економічній системі відсутній механізм, що підтримує стійке економічне зростання. Зниження частки нагромаджень у загальному обсязі виробництва, що супроводжує економічне зростання (чим більше Є, тим менше 0), є тим фактором, що постійно відхиляє економіку від рівноважної траєкторії руху.

До аналогічних висновків на кілька років пізніше Р. Харрода прийшов Євсей Дейеид Домар (народ. 1914), що розширив умову економічного зростання з урахуванням збільшення населення. Тому в економічній теорії зазвичай розглядається модель рівноважного зростання Харрода-Домара, що об'єднала основні положення обох моделей.

Для забезпечення рівноважного темпу зростання економічної системи в даній моделі необхідно, щоб темпи росту населення збігалися з темпами росту капіталу. Зростання населення є важко керованою величиною, заданою закономірностями демографічних процесів і тому не підлягаючою регулюванню, у той час як темпи росту капіталу - керований економічний параметр.

Для аналізу довгострокових тенденцій в економіці Р. Харрод незалежно від Е. Домара розглядав третій тип економічного зростання - природний (G), під яким розуміється потенційно можливий при даному рівні розвитку науки й техніки темп росту капіталу й національного доходу, що забезпечує повну зайнятість наявних трудових ресурсів. Якщо в економіці вже існує повна зайнятість, то природне зростання збігається з темпом зростання населення.

Коли гарантоване зростання нижче природного (G_н<G), то можливі три ситуації.

1 Якщо гарантоване зростання збігається з фактичним (G_w = G), то економіка буде рівноважною в умовах неповної зайнятості.

2 При перевищенні фактичного темпу зростання над гарантованим (G > Gw,), як було показано вище, виникає перегрів економіки в умовах повної зайнятості, що викликає зростання інфляції.

3 Якщо фактичний рівень виробництва виявиться нижче очікуваного (G < G_w), це приведе до згортання інвестицій і падінню виробництва.

Досить рідко в економіці виникає ситуація, коли прогнозовані темпи зростання перевищують природні G_w > G_п). Вона показує, що економічні суб'єкти переоцінили можливості економіки на даній стадії й у результаті замість очікуваного зростання економіка потрапляє у фазу тривалого спаду. У даному випадку фактичні темпи зростання не можуть перевищити природні, тому економіка може тривалий час функціонувати при низьких обсягах виробництва й масовому безробітті. Таким чином, нереально завищені прогнозні оцінки розвитку економіки, надмірне форсування темпів економічного розвитку можуть стати самостійним фактором, що провокує спад виробництва.

У повній моделі Харрода розглядаються співвідношення між трьома величинами: природним (G₁), гарантованим (G_№) і фактичним (G) темпами зростання, що вказують на умови або тривалої депресії, або тривалого бума.

Позиція Р. Харрода відрізняється від точки зору Дж. Кейнса тим, що він звертає увагу на небезпеку інфляційного бума, тоді як Кейнс в умовах депресивної економіки практично ігнорував дану сторону питання. Однак серед проблем довгострокового зростання для Р. Харрода на першому місці стояла все-таки проблема депресії і безробіття. Вчений чітко виділяє дві різні теми теоретичного аналізу й економічної політики: розбіжність між Gw й G₁ і тенденція G віддалятися від G_н, указуючи далі, що "перша проблема G проблема хронічного безробіття, друга проблема - це проблема промислового циклу" [23].

Практична програма Р. Харрода включає дві групи заходів: антициклічну політику короткострокового плану (спрямована проти "втечі фактичного темпу зростання від гарантованого") і політику тривалого стимулювання наближення темпів зростання до природних, попередження масового безробіття.

Боротьба з короткочасними циклічними спадами ведеться, по Харроду, традиційними кейнсіанськими методами (суспільні роботи, регулювання ставки відсотка). Але "найпотужнішою зброєю боротьби" зі світовою кризою Р. Харррд вважає свій план створення "буферних запасів" з матеріалів, що не псуються, сировини, продовольства. Державні органи повинні підтримувати ціни на дані види товарів на відносно постійному рівні шляхом масової закупівлі цінностей під час спаду й розпродажу їх у часи бума.

Проти хронічного безробіття й тривалої депресії Р. Харрод пропонує використати надрадикальні кошти: зниження відсотка аж до нульової оцінки. За Харродом, досягти зближення природного й гарантованого темпів зростання без втручання держави попросту неможливо; однак зниження норми відсотка повинне привести до зростання капіталоємності. "Метою є наближення до такого прогресуючого зниження процентної ставки, при якому досягається "стійке зростання при повній зайнятості"" [23].

Симптоматично, що, з погляду вченого, відмирання відсотка послужить також вирішальною мірою на шляху до більш справедливого суспільства. Але в цілому Харрод є безсумнівним прихильником збереження приватної власності, оскільки "власність служить підставою незалежного напряму думок", має важливе значення для розвитку мистецтв і наук, є стимулом заповзятливості й т. д. Соціальний ідеал Р. Харрода був, мабуть, близький довгостроковим устремлінням Дж. Кейнса: обоє вони вважали за необхідне зберегти істотну майнову нерівність, але не таку велику, яка спостерігалася в їхній час. "Наш висновок, - писав із цього приводу Р. Харрод, - полягає в тому, що протягом багатьох поколінь ми на ділі були дуже далекі від цього ідеалу. Але через той факт, що тільки деякі дотепер перебували в цьому привілейованому положенні, не слід вдаватися до недооцінки значень приватної власності як опори незалежного напряму думок у суспільстві в цілому" [31].