Історія економіки та економічної думки - Шевченко О.О. - 5.2.1. Теорія нагромадження капіталу Дж. Робінсон

Раніше всіх із критичною переоцінкою теорії Кейнса, зі спробами розвинути його теоретичний аналіз на базі синтезу з іншими неортодоксальними течіями виступили ще в 1940-1950-і роки члени Кембриджської школи (Великобританія), багато хто з них були учнями й соратниками Кейнса - Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраф-фа, Р. Кан.

Для цих теоретиків, крім Дж. Кейнса, важливе значення мали ідеї та методологія "класиків" і насамперед Д. Рікардо й К. Маркса; вплинули на них і роботи М. Калецького, відомого польського економіста, що довго працював у Кембриджі. їхнім визнаним лідером згодом стала Джоан Робінсон.

В економічній літературі цю течію нерідко називають лівим кейнсіанством, оскільки його прихильники надавали важливого значення зростанню заробітної плати як фактору розширення ефективного попиту, виступали за обмеження влади монополій і проведення соціальних реформ. Вони рішуче поривають і з основою основ неокласичної школи - з теорією граничної продуктивності й граничної корисності, на базі якої вибудована вся споруда неокласичної школи виробництва, використання ресурсів, розподілу продукту й ціноутворення. Цей розрив виявився найбільш чітко, по-перше, у розробці нової теорії нагромадження капіталу, економічного зростання й розподілу продукту і, по-друге, у розвитку нового підходу до теорії вартості, заснованого на відродженні рікардіанства. Підйом радикальних настроїв, зростання інтересу до марксизму з кінця 1960-х й особливо в 1970-і рр. не випадково зробили цю школу особливо популярною серед молодих економістів, висунувши її на передній край в умовах, коли гостро відчувалася потреба у відновленні теоретичного арсеналу економічної думки.

Дж. Робінсон та її колеги по Кембриджу - Н. Калдор, а надалі Л. Пазинетті, Я. Крегель, Дж. Ітуел та інші спробували створити альтернативний варіант "Загальної теорії" Кейнса, з'єднавши його короткостроковий аналіз ефективного попиту з довгостроковим аналізом факторів нагромадження капіталу, технічного прогресу й розподілу продукту. Пріоритет у цьому, безсумнівно, належить Дж. Робіинсон. В 1956 р. Дж. Робінсон публікує свою головну працю - "Нагромадження капіталу", у якій вона почала спробу синтезувати основні фактори, що впливають на довгострокове зростання економіки (розподіл між прибутком і заробітною платою, обсяг капіталу й характер технічного прогресу, ступінь монополізації й конкурентності економіки, зростання народонаселення й т. п.), а також визначити причини, через які відбувається відхилення від стабільності зростання. Дж. Робінсон взяла на себе завдання узагальнення "Загальної теорії", тобто поширення кейнсіанського короткострокового аналізу на проблеми довгострокового розвитку. Певний вплив на сам характер аналізу, на вихідну модель, що представляє собою двосекторну економіку, зробили марксистські схеми простого й розширеного відтворення. Відмічаючи дослідження цієї проблеми, що (подібно марксистській теорії нагромадження капіталу) повинна була представити теоретичне узагальнення законів розвитку капіталістичної системи господарства, Дж. Робінсон писала: "Схема розширеного відтворення (Маркса) дає дуже простий і зовсім неминучий підхід до проблеми рівності заощаджень та інвестицій і рівноваги між виробництвом засобів виробництва й виробництвом споживчих товарів. Він наново відкритий і зроблений основою досліджень кейнсіанської проблеми М. Калецьким і знову винайдений Харродом і Домаром як базис для теорії тривалого розвитку. Якби Маркса вивчали як серйозного економіста, замість того, щоб поводитися з ним, з одного боку, як з непогрішним оракулом, а з іншого боку - розглядати як мішень для дешевих епіграм, це зберегло б для нас багато часу" [34].

Проходження теорії нагромадження капіталу Дж. Робінсон було побудовано на положенні про взаємозв'язок виробництва й розподілу в будь-якій закінченій теоретичній системі. Вона створює теорію, у якій взаємопов'язаність зростання, нагромадження капіталу й розподілу здійснюється на основі дії реально існуючих інститутів, що визначають прагнення підприємців до нагромадження, з одного боку, і боротьбу робітників за частку продукту в національному доході, з іншої сторони. Економічна історія являє собою, за твердженням Дж. Робінсон, арену конфліктуючих інтересів, які неокласики саме й не хочуть обговорювати. У цьому виявилося прагнення вченої обійтися не тільки без трудової теорії вартості, але й без категорії граничного продукту.

Все суспільне виробництво Дж. Робінсон ділить на два сектори - сектор інвестиційних товарів (I) і сектор предметів споживання (II). Вона виходить із того, що вартість кінцевої продукції кожного підрозділу складається із заробітної плати (]¥) і так називаної квазіренти (як би ренти), що складається із прибутку й амортизації (О).

Для з'ясування закономірностей нагромадження Дж. Робінсон припускає ряд обмежувальних умов, у тому числі: відсутність державного втручання в економіку, наявність тільки двох класів - робітників і підприємців, відсутність споживання із прибутку, що цілком іде на нагромадження капіталу. Заробітна плата в її системі - незалежна змінна. Це плата за працю, і величина її являє собою результат тривалого історичного розвитку. Вона має свою нижню межу - фізіологічний мінімум, що забезпечує можливість існування і змісту родини. "Але з тих пір процес історичного розвитку, - пише Дж. Робінсон, - призвів заробітну плату й зайнятість до такого рівня, який ми маємо в цей час". Таким чином, заробітна плата визначається тим, що вона є в цей час.

Припускаючи, що заробітна плата - незалежна змінна, вона робить перший висновок із наведених рівностей: фонд зарплати й зайнятість у підрозділі I визначаються величиною квазіренти підрозділу II. Отже, щоб відбувся акт інвестування, повинні збільшуватися виробництво й зайнятість у підрозділі I. Умовою цього буде або зниження реальної заробітної плати, або відповідне зростання квазіренти підрозділу II (Q₂). Таким є основне тлумачення, на якому розвивається відношення між нагромадженням, зайнятістю й споживанням.

Дж. Робінсон робить дуже важливий висновок, що ринкове господарство може зазнати стагнацію двох видів: 1) викликану недоліком технічного прогресу; 2) викликану насиченням, апатією, небажанням вкладати капітал.

Найпростіша модель є для Дж. Робінсон вихідним пунктом аналізу проблеми нагромадження в довгостроковій перспективі, яку вона розглядає як співвідношення між прибутком, заробітною платою й зайнятістю. Причому це глобальне співвідношення досліджується нею під впливом трьох динамічних процесів: 1) зростання народонаселення й зміни пропозиції робочої сили; 2) співвідношення монополії і конкуренції; 3) технічного прогресу.

Вчення про технічний прогрес - найважливіша частина теорії Дж. Робінсон. Вона розглядає три типи технічного прогресу: нейтральний, коли співвідношення між основними параметрами двох підрозділів, у тому числі й щодо зайнятості, не змінюються; і два його ухили - капіталозберігаючий і капіталоємний технічний прогрес. Перший означає більш швидкий темп зростання нововведень і продуктивності праці в інвестиційному підрозділі; другий припускає, що продуктивність праці зростає швидше в підрозділі II, де виробляються предмети споживання. Ці ухили будуть змінювати співвідношення двох підрозділів, у тому числі й розподіл доходу, і величину попиту на робочу силу. Докладно аналізує Дж. Робінсон і зворотний вплив співвідношення заробітної плати й прибутку на вибір техніки виробництва, на "ухили" й темпи технічного прогресу.

У своїй книзі Дж. Робінсон формулює ідеальні умови економічного розвитку - умови "золотого століття". Найважливішими з них є наступні:

1) нейтральний технічний прогрес, в умовах якого продуктивність праці, заробітна плата на одну людину й капіталоозброєність підвищуються в однаковій пропорції, а норма прибутку залишається сталою;

2) гнучкість і рухливість реальної заробітної плати робочого класу, що підвищуються разом зі зростанням виробництва на душу населення;

3) вільна конкуренція, що є неодмінною та обов'язковою умовою саме такого зростання заробітної плати;

4) нагромадження капіталу в умовах "золотого століття" залежить тільки від темпів технічного прогресу й приросту зайнятого населення.

Потенційний темп росту, на її думку, приблизно дорівнює темпу росту зайнятості плюс темп росту продукції на душу населення.

Дж. Робінсон вважає, що порушення саме цих умов є причиною нестабільного розвитку капіталізму.

На її думку, існує оптимальний рівень темпу нагромадження капіталу, що відповідає такому розподілу національного доходу, при якому зростання ефективного попиту йде в ногу зі зростанням виробництва. Занадто високий темп нагромадження обумовлює надмірно високу частку прибутку в доході й зменшує частку робочого класу. У цьому випадку розвиваються інфляційні процеси, внаслідок того, що зниження рівня життя спонукає робітників боротися за підвищення грошової заробітної плати з метою збереження свого звичного рівня існування.

Занадто низький темп нагромадження призведе до зниження норми й частки прибутку й тим самим зменшить стимули для економічного зростання. В економіці виникають тенденції до стагнації. Однак тенденція до стагнації може виникнути й в умовах занадто високої норми прибутку, якщо цей прибуток є результатом монополії, а не надмірно високої норми нагромадження.

Підвищення заробітної плати (по мірі зростання продуктивності праці), за теорією Робінсон, не тільки дозволяє вирішити протиріччя реалізації капіталістичного зростання в умовах технічного прогресу, але й є найважливішим його стимулом. У суспільства завжди існує певний спектр технологічних рішень тієї або іншої технічної проблеми, обумовленої рівнем продуктивності праці, капіталоозброєності: як правило, техніка, що забезпечує більш високий рівень продуктивності праці, вимагає більших витрат капіталу на одиницю праці. Рівень і динаміка заробітної плати визначають границі прибутковості техніки. Чим вище заробітна плата, тим вигідніше застосовувати менш трудомістку, а отже, більше капіталомістку техніку.

Дж. Робінсон створила, крім довгострокової концепції нагромадження капіталу, що становить базис її теорії, цілий ряд інших, що певною мірою ускладнюють й уточнюють її центральне ядро.