Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Формування полісів

В архаїчну епоху формувалися античні поліси — міста-держави. їх основу становила антична форма власності, тобто єдність державної та приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головний його економічний принцип — ідея автаркії (самозабезпечення) — економічна основа свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження лихварства та прагнення до прибутку тощо.

В історії розвитку Стародавньої Греції визначають два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, недостатнім розвитком торгівлі та ремесел, товарно-грошових відносин, із великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним устроєм (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торгово ремісничий, із значною частиною ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, використанням рабської праці у виробництві, з демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.). Спочатку полісний устрій виник у південній частині Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).

Влада у полісах перебувала в руках аристократії ("влада кращих") чи олігархії ("влада небагатьох"). У грецькому варіанті це означало панування небагатьох могутніх родів, які намагалися припинити демократію.

Жителі поліса мали виключне право володіти земельною ділянкою. У Спирті, наприклад, усі найродючіші землі розподіляли відповідно до кількості повноправних громадян на 9000 наділів. Головним власником землі залишався поліс, а його громадяни отримували наділи в тимчасове користування. Це зафіксовано в законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Жителі Спарти колективно експлуатували уярмлене населення — ілотів. На кожен наділ землі припадало кілька сімей ілотів, які мали один раз на рік платити натуральний оброк, приблизно 1/6—1/7 урожаю.

Більш розвинутими економічно були Афіни. За законами Дракона (621 р. до н. е.), що нанесли перший удар родовим установам, запровадивши нове судочинство, оформили право приватної власності. За посягання на цю власність карали. Головним виробничим осередком стала велика земельна ділянка (3—5 га), власником якої був громадянин поліса. Господарства мали, як правило, багатогалузевий характер. Здійснювали реформи, зокрема відомі реформи Солона. Найважливіша з них (594 р. до н. е.) — так звана сейсахтейя (страхування тягаря) — полягала в тому, що усі борги, взяті під заставу землі, прощали, селянам відновлювали статус власників, забороняли перетворювати афінян на рабів за борги, обмежували позиковий процент. Дозволяли вивозити маслинову олію з метою наживи, а вивозити зерно забороняли. Заохочували ремісничу діяльність. Вводили земельний максимум для обмеження концентрації земельної власності.

Важливим був закон про звід заповітів. Раніше після смерті глави сім'ї, який не залишав заповіту, землю успадковував рід, але з уведенням такого закону її поділяли на ділянки і продавали, що утверджувало приватну власність.

Як відомо, політичні свободи в демократичному суспільстві вважають невід'ємним атрибутом ринкової економіки. Стародавні греки першими почали прокладати шлях до демократії. Всі закони Солона мали і політичний характер. Окремі їх положення наблизили перемогу в V ст. до н. е. афінської демократії. Проте демократизація органів влади й управління відбулася за реформи Клісфена.

Головною властивістю соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—IV ст. до н. е.) стало панування полісів і поширення в торгово-ремісничих полісах класичного рабства, хоча зберігалася залежність на зразок ілотії.

Вагомий внесок у розвиток і нагромадження відомостей про виробничу діяльність зробили мислителі античного (класичного) рабства. Най відоміші представники — грецькі філософи Ксенофонт, Платон і Арістотель. їх загальна ідея полягала в обґрунтуванні природного характеру рабовласницького державного устрою та потребі подальшого утвердження і вдосконалення натурального господарства.

Завдяки їм почали вживати термін "економіка" (або "ойкономія"), що у буквальному перекладі означає "закони (принципи) про ведення домашнього господарства", а за суттю— мистецтво управління таким господарством. Ці мислителі орієнтувалися у своїх поглядах на "переваги" натурального господарства і природний характер рабовласницького становлення держави.

Ксенофонт (близько 430—354 pp. до н. е.) — автор трактатів "Домолад" і "Доходи" — один із перших в історії економічної думки, хто всебічно вивчав проблеми поділу праці в суспільстві. Не заперечуючи класичне положення про поділ праці на розумову і фізичну (залежно від природного поділу людей на вільних і рабів) і велику значущість землеробства для соціально-економічного розвитку суспільства (за таким критерієм його ставили на один рівень із військовим ремеслом), порівняно з ремісництвом, торгівлею, він переносив тим самим аналіз господарських процесів із сфери обігу в сферу виробництва й аргументував нову для того часу тезу про те, що "найпростішу роботу" можна виконувати більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, обсягами ринку. Тобто Ксенофонт уперше вказав на взаємозв'язок між поділом праці і ринком.

Також Ксенофонт одним із перших осмислив два аспекти будь-якого товару, виражені в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Будучи, безперечно, прихильником натурально-господарської концепції (засуджуючи обіг грошей як торговельного і лихварського капіталу), він все-таки визнавав потребу функціонування і корисність грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу та засобу нагромадження. Філософ пропонував накопичувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, з метою розширення натурального господарства.