Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Розвиток економічної думки

У цей період в арабських країнах Сходу до успадкованих традицій старовини, що давали змогу державі зберігати за собою і розпоряджатися значним фондом земельних угідь, додалися ще і "всесильні постулати Корану" (від араб, "аль-корані" — читання вголос і "повчання"), покладеного в основу виниклої в західній частині Аравійського півострова на початку VH ст. нової релігійної ідеології — ісламу. Варто зазначити, що "почув", а потім поширив у своїх проповідях "відкриття Бога", ставши таким чином засновником ісламу, пророк Мухаммед (біля 570—632), без сумніву, досвідчений в економічних питаннях купець із Мекки. Мекка — найбільше місто в провінції Хіджаз, через яке берегом Червоного моря проходив Караванний шлях. Швидко це місто стало економічним і релігійним центром Хіджаза. Коли Мухаммедові був 21 рік, він став розпорядником торговельних справ удови Мекки Хадіджі, з якою потім одружився. У місті організовували великі торговельні ярмарки, на території яких (як раніше в Олімпії) забороняли сварки, помсти, тим більше пролиття крові. Саме такі історичні чинники сприяли тому, що в Корані не засуджували торгівлю, вона нормувала і регламентувала; особливу увагу звертали на те, щоб мусульманин дотримувався правил торговельної справи ("дотримуйтесь вірності в мірі і вазі, не зробіть людям шкоди в їх майні"). У Корані нормальним явищем визнано торговельний прибуток.

У священній книзі втілено ідеї гуманізму, є заклики свідомо долати жадобу до наживи і надмірного збагачення. Разом із тим встановлені жорсткі покарання за наміри зазіхати на чуже добро. Обґрунтовано визначення суспільної нерівності богом, наявність у суспільстві багатих і бідних, панів і підлеглих ("щоб був загальний порядок").

Автором однієї з головних концепцій суспільного прогресу на базі економічних факторів був відомий мислитель арабського Сходу І би Хальдун (1832—1406). У його концепції ("соціальна фізика") також простежується ідея богоугодності торгівлі, проголошеної ісламом у Корані, схвальне ставлення до праці, засуджується скупість, марнотратство, стверджується те, що "Аллах дав переваги одним людям перед іншими". її досягнення полягало в розкритті диференційованого характеру еволюції суспільства від "примітивізму" (дикість і життя у сільській місцевості) до "цивілізації" (життя, котре розпочинається з виникнення міст і розвитку ремесла). Остання, на думку історика, до традиційних занять людей у землеробстві та скотарстві додала такі прогресивні сфери економічної діяльності, як ремесло і торгівля. Загальне багатство народу і можливість досягти такого рівня розквіту, коли розкіш стане надбанням кожної людини, мислитель пов'язував з успішним розвитком усіх галузей економіки. При цьому багатство держави він вбачав у вироблених товарах. На його думку, в продуктах містилася "праця, яка виявлялася як вартість". Це дало йому змогу зробити висновок, що продукти праці можна отримати "шляхом рівноцінного (еквівалентного. — Авт.) обміну". Як свого часу Каутілья, він відрізняв вартість від ринкової ціни.

Учений вважав, що перехід до цивілізації з її можливостями надлишкового виробництва матеріальних благ означав, що настане загальна соціальна і майнова рівність і не буде потреби в поділі суспільства на стани (верстви) за майновою ознакою.

Ібн Хальдун довів, що забезпеченість більшості людей предметами першої необхідності та предметами розкоші ("позбавлених необхідності") залежить насамперед від заселеності міста. Це символізувало як його розквіт, так і занепад. У період розвитку міста в ньому вистачало і "необхідного", і "позбавленого необхідності". Ціни на товари широкого вжитку, на думку мислителя, знижувалися, що пов'язано з поширенням землеробства й участю в ньому всіх жителів, а на предмети розкоші — зростали унаслідок підвищення попиту на них.

І навпаки, занепад міста як результат нечисленності населення зумовлював нестачу і дороговизну всіх без винятку матеріальних благ. Ібн Хальдун загалом розквіт будь-якого міста пов'язував із рівнем податків (включаючи податки і збори урядовців на місцевих ринках). Мислитель зазначав, що найдієвіший спосіб досягнення розквіту суспільного життя — зменшення обсягів податків.

Гроші вчений визначав як найважливішу складову господарського життя, їх роль мали відігравати повноцінні монети з двох металів — золота і срібла, оскільки вони найміцніші і їх важко добувати. Особливу увагу він звернув на те, що ці метали втілювали вартість усього того, що створила людина. Крім відображення кількісної сутності людської праці "у всьому, що купується", та цінності будь-якого рухомого майна, мислитель вбачав у грошах і основу придбання, на громадження та скарбу.

Характеризуючи вартість праці, тобто заробітну плату, він стверджував, що її величина залежить:

1) від кількості праці людини;

2) її місця серед інших праць;

3) потреби людей у ній.

Прибуток промисловця чи землевласника Ібн Хальдун пояснював так: багаті "наймають кого-небудь", тому що ці люди не отримують чого-небудь, рівноцінного власній праці, тобто висував, за сучасною термінологією, ідею необхідної та додаткової праці. Якщо жителі розподіляють свою працю відповідно до потреб, то їм вистачатиме невеликої її частини, інша частина — праця додаткова.

У концепції автора розглянуто трудові й нетрудові доходи (останні ототожнено з хабарами і корупцією чиновників). Запропоновано ідеї, котрі мають сприяти підвищенню ефективності економічної політики. Серед них: створення умов, що забезпечать кожному збереження його майна; зменшення і, за потреби, ліквідація податків з торгівлі з метою економічного розвитку і розширення ринку збуту; ліквідація державних монополій, які стримують конкурентну боротьбу виробників; дотримання політики миру і економічного співробітництва стосовно сусідів, що сприятиме економічному зростанню. Поняття торговельного прибутку він визначав суто емпірично, вказуючи, що торговець "купляє за низькою ціною, а продає за високою".