Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - 5.4. Генезис української цивілізації в епоху Середньовіччя

До V ст. на території України завершилися усі етапи родоплемінної історії, ідентичні з "рештою світу". Люди, які населяли нашу територію в цей періоді були готові, щоб вступити на шлях цивілізаційного розвитку. Проте саме з цього часу почала формуватися власна дорога соціально-економічного прогресу. З'ясуємо, що вирізняло становлення української цивілізації:

1)мова, менталітет і техніко-технологічний спосіб сільськогосподарського виробництва;

2) особливість формування державності. Якщо Європа не раз об'єднувалася на чолі з правителем німецького походження, то на території України державні об'єднання відбувалися на власній етнічній основі. їх історія практично не пов'язувалася з процесами, в тому числі економічними, що здійснювалися у Західній і Центральній Європі;

3) на українських землях не було бенефіціальних революцій, які створювали деяку європейську ієрархічну єдність. Умовне землеволодіння (XIV ст.) тут було майже на шість століть пізніше, ніж у Європі (VIII ст.);

4) Київська Русь не потрапила в єдину сім'ю християнських народів Європи, яких об'єднав католицизм, що посилюватиме протистояння Європи і Русі як ворожих сил. Протестантська революція, яка розпочалася в Європі у 1517 р., практично не зачепила українські землі, її вважали європейською екзотикою;

5) українці так і не досягли процесів, аналогічних європейському Ренесансу. Постійно придушувались ідеали вільної думки, самоцінності особистості, прагнення до політичної волі;

6) у містах не відбувалися комунальні революції, що було важливою складовою переходу до буржуазної соціально-економічної системи. В Європі ж міста добивалися свободи різноманітними шляхами ще в XI—XII ст.

Основи господарства

Господарство українських земель ґрунтувалося на орному землеробстві. У землеробстві практикували перелогову систему, за якої поле використовували доти, доки ґрунт залишався родючим. У V—VII ст. вже застосовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом і лемешем. Розвивалося тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання та рибальство.

Значних успіхів досягли у розвитку ремесел. У VH—VIII ст. функціонували спеціалізовані центри з виплавлення заліза біля села Гайворон на Південному Бузі, поблизу сіл Григорівна на Вінниччині та Рудники на Львівщині. Незважаючи на брак сировини кольорових металів, осередком бронзоливарного та ювелірного ремесел у VI—VII ст. було Зимівське городище. У басейні Південного Бугу діяв ремісничий центр із видобування вулканічної породи — туфу, з якого виготовляли жорнові камені. Спеціальні породи каменю, сланець із району Овруча та марганець використовували для виточування пряслиць — тягарців для веретен. У VIII ст. слов'янські племена опанували гончарський круг. Розвивалися обмін і торгівля.

Протягом VI—VIII ст. у східних слов'ян відбувався інтенсивний розпад родоплемінної організації, утворювалися перші територіально-політичні об'єднання — основи держав. Головною організаційною формою суспільства поступово ставала сільська громада, найбільш відома під назвою верв. Виокремлення сім'ї, розвиток приватної власності зумовили виникнення майнової нерівності. Влада переходила від племінного зібрання до окремих вождів, значення яких поступово збільшувалося. Такі явища спричинювали формування міцної феодальної держави у східних слов'ян — Київської Русі (IX ст.).

З утворенням держави відбувається становлення системи її взаємовідносин із населенням, що передбачала виробництво продукції, збір податків, несення військової служби. Перша форма панування і підлеглості виявлялася у збиранні данини на користь держави — так званого полюддя (данина з людини), що виражало верховне право князя на землю і встановлювало поняття підданства.

Першим намаганням регламентувати повинності залежного населення стала податкова реформа княгині Ольги: встановили "уроки" — норми данини, а також час і місце її збору — в укріплених пунктах — становищах. Це були пункти, де відбувалася торгівля. Ввели одиницю обкладання: в одних місцях — дим (сім'я), в інших — плуг або рало, коли обкладали окреме господарство. Кілька димів становили дворище. Іноді використовували полюддя. Створили також так звані устави, котрі застосовували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції.

У міру розвитку великого землеволодіння та зміцнення держави форми підлеглості змінювались і диференціювалися— в одних випадках данина перетворювалася на подать, яку вилучали на користь князя, держави, в інших — на феодальну ренту, що сплачували феодалу.

Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існувала аж до періоду князювання (969—1015) Володимира Святославича. Проте тоді власність на землю залишалася колективною. Земля належала панівному класові загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна більшість яких також входила до складу дружини.