Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Господарська діяльність

Незважаючи на всі зміни, що відбулися в сільському господарстві в період Середньовіччя, його головною галуззю залишалося зернове господарство, оскільки у структурі харчування основну частину становили хлібопродукти. Розвивалось також скотарство.

Землеробство та скотарство в Київській Русі, будучи провідними галузями господарства, досягли такого рівня розвитку, який зберігався і надалі. За рівнем сільськогосподарської техніки, ступенем поширення землеробства і культур Київська Русь перебувала на тому самому рівні, що й тодішні країни Західної Європи. Як і в Європі, внаслідок неврожаїв у різних регіонах Русі в XI—XII ст. був масовий голод, що свідчило про нестійкість цієї галузі. Проте частину продукції вже виробляли на експорт.

Важливу допоміжну роль відігравали мисливство і рибальство. Мисливський промисел задовольняв потреби населення в одязі, взутті, котрі виготовлялись із шкіри, хутра не тільки домашніх, а й диких тварин. Крім того, хутром платили данину, податки. Рибальство задовольняло потребу в пісній їжі, особливо після прийняття християнства з його системою постів.

У "Повісті временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), автором якої був червець Києво-Печерського монастиря Нестор, стверджувалося, що джерелом будь-якого багатства є праця. Визначаючи природним поділ праці в суспільстві на розумову і фізичну, автор зауважує, що для добробуту держави ці види праці однаково важливі — і мудреця, і ремісника. Суспільно значущими були всі види виробництва, які збагачували державу. Важливим, на його думку, був і поділ праці у процесі виробництва, що вдосконалювало майстерність.

У документах пізнього Середньовіччя зафіксовано значне поширення в Україні вотчинної форми власності на землю. її тлумачили як таку, що надавалася у спадкове володіння з дозволом обміну, дарування та продажу (маєтку). Низка грамот дала змогу вилучати вотчину у власника на користь держави, але з наданням грошової компенсації, обсяг якої попередньо фіксували в "жалуваній грамоті" на право володіння вотчиною.

Донині збереглися деякі актові матеріали щодо ведення обліку доходів і майна. В економічній думці простежувався розвиток лихварства. Позикові грамоти свідчать, що кредитні операції здійснювали під заставу майна, в тому числі земельних володінь. Отже, земля ставала товаром.

В інвентарях та люстраціях, що збереглися на території України з XV ст., е відомості не тільки про оподаткування населення на користь держави, а й про одиниці обліку, порядок оподаткування. У статистичних записах відображено, що головною одиницею оподаткування в різних українських землях були плуг, рало, двір, дворище — у сільській місцевості, дім — у містах, що свідчить про збереження старовинних мір оподаткування, котрі застосовували ще в Київській Русі.

У VI—IX ст. від сільського господарства відокремилися ремесла. В епоху Київської Русі відбувся розквіт ремісничого виробництва. За джерелами можна визначити 64 спеціальності: обробка заліза, кольорових металів, дерева, каменю, шкіри й хутра, виготовлення ювелірних та керамічних виробів тощо. (Лише із заліза й сталі староруські майстри створювали понад 150 видів різноманітних предметів.)

У Київській Русі активно поширювалося ремісниче виробництво на селі (сільське), що в основному задовольняло потреби землеробів (серпи, заступи, сокири, лемеші та ін.), і міське, у процесі якого використовували досконалішу техніку, виготовляючи, крім зазначених, різноманітні побутові речі та зброю. Сільські ремісники здебільшого застосовували спосіб лиття з метою виготовлення обручок, браслетів, підвісок тощо, у місті ж виконували вишуканіші ювелірні роботи (карбували, кували, гравіювали, воронували, позолочували та ін.). Шедеврами ювелірної справи на Русі були коштовні вироби із вкрапленнями емалі (іконки, хрестики, князівські барми тощо). Створення прикрас із використанням емалі зосереджувалось у Києві, звідки їх поширювали по Русі та за її межами.

Як міське ремесло, вирізняли виробництво будівельних і оздоблювальних матеріалів (цегла, черепиця, плитка), які використовували для будівництва церков та інших споруд. У давньоруську добу лише в Києві звели понад 30 кам'яних церков. До сьогодні у столиці збереглись Золоті ворота, Софійський собор з унікальними мозаїками і фресками, побудовані у 1037 р. На початку XII ст. київські теслі спорудили великий дерев'яний міст через Дніпро.