Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Теорія грошей і доходів

А. Сміт зазначав, що гроші стали загальноприйнятим засобом торгівлі з того часу, як завершилася мінова торгівля, але подібно до всіх інших товарів, золото і срібло обмінювалися за своєю вартістю. Автор доводив, що праця, а не особливий товар чи група товарів є дійсною мірою вартості срібла (грошей); засуджував меркантилістську систему поглядів, відповідно до котрої національне багатство полягало у достатній кількості золота і срібла, а національна бідність, навпаки, — в їх нестачі.

Однак проблематику грошей учений розглядав в окремому, другому розділі другої книги, де проголосив, що падіння курсу паперових грошей нижче вартості золота і срібної монети зовсім не означає зменшення вартості цих металів. Автор "Багатства народів," як й інші класики, сутність грошей визначав не інакше як технічне знаряддя для обміну та торгівлі, ставлячи на перше місце їх функцію засобу обігу.

З положень Д. Рікардо щодо категорії "вартості" слід звернути увагу на ще два, які належать до "золотого фонду" класичної політичної економії. Суть їх полягає в такому:

1) гроші як товар під час зниження їх вартості зумовлюють потребу збільшення заробітної плати, що у свою чергу незмінно призводить до підвищення ціни товарів;

2) гроші як загальний засіб обміну між усіма цивілізованими країнами розподіляються між ними в пропорціях, що змінюються з кожним удосконаленням торгівлі й машин, з виникненням труднощів у процесі добування їжі та інших предметів життєвої необхідності для населення, чисельність котрого збільшується.

Такі логічні судження привели Д. Рікардо до висновку про зміну вартості грошей як товару, залежно від їх кількості в обігу, про що йтиметься нижче.

Ця кількісна теорія грошей відома з праць Д. Юма (1711 — 1776). Стійкий грошовий обіг він вважав найважливішою умовою розвитку економіки.

Погляди Д. Рікардо стосовно паперових грошей зумовлені досвідом нерозмінного паперово-грошового обігу. їх купівельна спроможність справді визначається в основному їх кількістю. Скільки б їх не випускали, вони становитимуть ту кількість повноцінних золотих грошей, що необхідна для обігу. Якщо паперових фунтів стерлінгів буде удвічі більше, ніж потрібно золотих, кожен паперовий фунт стерлінгів знеціниться удвоє. Проте Д. Рікардо не бачив принципової відмінності між паперовими грошима і золотими, вважаючи золото, по суті, знаком вартості; у грошах вбачав тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та багатогранності їх функцій.

В останніх своїх працях учений пропонував право емісії банкнот й управління державними засобами передати Національному (державному) банкові, надавши йому всі права з емісії, відібравши це право в Англійського банку (приватна компанія).

За А. Смітом, дохід робітників — заробітна плата — прямо залежить від рівня національного багатства країни, визначаючи такі можливі етапи його розвитку: економічний прогрес, економічний регрес і незмінний стан. Основою величини заробітної плати є вартість засобів існування, необхідних для життя працівника і його сім'ї. "Природну" (нормальну, середню) заробітну плату на визначеному рівні підтримує стихійний ринковий механізм, що обмежує її різкі відхилення від середнього рівня. Достатність його теорії доходу полягає насамперед у тому, що, на відміну від В. Петті, фізіократів, а потім і Д. Рікардо, він не визнавав так звану закономірність зменшення величини оплати праці до рівня мінімуму. Більше того, на його думку, за наявності високої заробітної плати працівники завжди будуть більш діяльними, старанними і кмітливими, ніж за низької. Але автор "Багатства народів" попереджав: "Господарі завжди і всюди перебувають у своєрідній, мовчазній, але постійній і одноманітній змові з метою не підвищувати заробітну плату робітників вище, ніж її існуючий рівень".

Погляди Д. Рікардо на заробітну плату, або, як він зазначав, на "природну і ринкову ціну праці", напевно, сформувалися під впливом теоретичних поглядів Т. Мальтуса, який попереджав людство про катастрофічні наслідки, якщо темпи збільшення чисельності населення випереджатимуть приріст необхідних засобів для існування людей.

У будь-якому разі, визначаючи "природну ціну праці" як можливість робітника утримувати своєю працею себе і сім'ю, здійснюючи витрати на їжу, предмети першої необхідності та інші речі, а ринкову ціну праці" — як плату, що виникла під впливом реального співвідношення попиту і пропозиції на працю, економіст зробив надто сумнівний прогноз стосовно перспективного рівня заробітної плати у суспільстві у зв'язку з темпами народонаселення. Він зазначив: "Під час істинного руху суспільства заробітна плата має тенденцію зменшуватися, оскільки регулюється попитом і пропозицією, тому що приплив працівників постійно зростатиме в одному і тому самому ступені, тоді як попит на них буде повільнішим".

Щоб підтвердити песимістичний прогноз, Д. Рікардо доводив також, що заробітна плата підвищуватиметься завжди не такою мірою, "аби робітник міг купувати настільки багато предметів комфорту і необхідності, скільки він купував до збільшення ціни на ці товари". Щоправда, досліджуючи "закони", за якими регулювалася заробітна плата, він застерігав, що обґрунтована ним тенденція заробітної плати до зменшення може мати місце тільки в умовах особистої та вільної ринкової конкуренції, і тоді заробітна плата не контролюватиметься втручанням законодавства.

Неоднозначні судження висловив Д. Рікардо щодо формування, динаміки і перспектив зростання прибутку підприємця. При цьому він так само зважав на сумнівне положення про те, що "прибуток залежить від високої чи низької заробітної плати, а вона — від ціни предметів життєвої необхідності..., головним чином від ціни на їжу, тому що кількість усіх інших потрібних предметів може бути збільшена майже безмежно".

Як і у випадку із заробітною платою, в умовах вільної конкуренції, на думку вченого, прибуток має природну тенденцію падати, адже з прогресом суспільства і збільшенням чисельності населення, котре потребує додаткової кількості їжі, члени суспільства отримують заробітну плату за затрат більшої і більшої праці. Однак при цьому він додавав: "На щастя, така тенденція, так би мовити, тяжіння прибутку, призупиняється через повторні проміжки часу завдяки вдосконаленням у машинах, які використовують при виробництві предметів життєвої необхідності, а також відкриттям в агрономічній науці, що дають змогу зберегти частину праці, а отже, знизити для робітника ціну на предмети першої необхідності".

А. Сміт вважав, що прибуток як дохід на капітал визначається вартістю використаного на справу капіталу і буває більшим або меншим залежно від величини цього капіталу. Проте не слід його плутати із заробітною платою, яка нібито встановлюється відповідно до кількості, складності та важкості праці щодо нагляду й управління. На думку вченого, сума прибутку підприємця, котрий ризикує своїм капіталом, — це частина створеної робітниками вартості, яка спрямовується на оплату прибутку підприємця на весь капітал, що він авансував у вигляді матеріалів і заробітної плати; спостерігав тенденцію норми прибутку до зменшення, яку розглядав як вияв економічної розвиненості нації, адже вважав, що норма прибутку завжди нижча у найрозвиненіших країнах.

Ще одному виду доходів — ренті — присвячений останній, 11 розділ першої книги. Це поняття менш досліджене, ніж згодом у Д. Рікардо, але на окремі положення варто звернути увагу. Зокрема, за А. Смітом, харчові продукти — єдиний сільськогосподарський продукт, від якого землевласник має певну ренту. Він дав кілька визначень ренти:

1) відрахування від продукту праці робітника, що їх привласнюють землевласники;

2) наслідок дії природних чинників;

3) результат монополії на сільськогосподарську продукцію.

Отже, економіст не підтримував попередніх поглядів, згідно з якими рента — плата за капітал, колись вкладена лендлордами у поліпшення землі, оскільки землевласник вимагає ренту за будь-яку ділянку землі, в тому числі й за ту, яку ніколи технічно не удосконалював. Також звернув увагу на те, що на характер і величину ренти впливали такі чинники, як родючість і місцерозташування ділянки землі.

Д. Рікардо, на відміну від фізіократів, котрі вважали ренту (чистий продукт) даром природи, доводив, що природа у створенні ренти не брала участі та не визначала рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві.

Вартість хліба й іншої сільськогосподарської продукції визначається затратами праці на гірших ділянках землі. Це регулююча ціна. За нею продають продукцію (однакової якості), отриману і на гірших, і на середніх, і на ліпших землях. На родючіших ділянках утворюється надлишок продукції, який і становить джерело рентного доходу власника землі.

Концепція ренти Д. Рікардо актуальна і нині. Головні її положення полягають у тому, що ренту завжди платять за користування землею, оскільки її кількість небезмежна, якість неоднакова" а зі збільшенням чисельності населення починають обробляти нові ділянки землі, гірші за якістю і розміщенням, що потребують більших витрат праці, за якими визначають вартість сільськогосподарських продуктів.

Як пояснював Д. Рікардо, хліб не тому дорогий, що платять ренту, а ренту платять тому, що хліб дорогий, і власне рента не є складовою ціни товару.

Переконливі його рентоутворювальні чинники: неоднаковий природний потенціал ділянок (родючість) і різна віддаленість їх від ринків, де можна реалізувати отриману з них товарну продукцію.

Очевидно, що для Д. Рікардо, як і для інших класиків, земля була невідтворюваною, її розглядали як фізичний ресурс, а не економічний. Тому вчений не тільки землю, але й ренту вважав "вільним даром землі".

Але оскільки обмежений фонд землі використовується тільки одним способом (наприклад, як рілля або пасовище) та із закономірним зменшенням віддачі, Д. Рікардо застерігав: "Праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало. Чим скупішою вона стає на власні дари, тим більшої ціни вона потребує за свою роботу".

Варто звернути увагу на те, що в часи Д. Рікардо побутувала така думка (її вперше висловив Дж. Мілль): ренту як дохід потрібно було б вилучати у вигляді податку на користь держави.

Але якби рентні суми перейшли від землевласників до орендарів, ціни на сільськогосподарську продукцію і середня норма прибутку в сільському господарстві залишились би такими самими, оскільки перехід доходу не відобразиться на граничних витратах виробництва зерна.

Тому для Д. Рікардо положення про ренту не виходило за межі суто наукових проблем, а його теорія диференціальної ренти свідчить про започаткування маржиналістського підходу в економічній теорії.

У п'ятій книзі "Про витрати правителя чи держави" А. Сміт розглядав різні правила стягнення податків, мита, принципи перерозподілу і використання доходів. Є спеціальний розділ "Чотири основні правила податків". Податки має сплачувати не один клас, як пропонували фізіократи, а всі однаково — на працю, капітал, землю.

Чотири головні правила стягнення податків полягали у такому:

1) їх мали платити всі громадяни — кожен відповідно до своїх доходів;

2) податок, що слід сплатити, потрібно точно визначити, щоб він не міг змінюватися довільно;

3) будь-який податок мали стягувати у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника;

4) його визначали за принципом справедливості.

Це стосувалося величини платежу, санкцій за несплату, розподілу рівнів оподаткування пропорційно до доходів та ін.

Капітал
7.3. Становлення індустріальної економіки Франції
Особливості промислового перевороту у Франції
Розвиток банківської і кредитної сфер
Парцелярний характер землеволодіння
Економічна думка
7.4. Особливості генезису індустріального виробництва в Німеччині
Причини економічної відсталості
Передумови промислового перевороту
Формування грошово-кредитної системи
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru