Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Криза 2008—2009 рр

У 2008—2009 рр. переважна більшість країн світу зазнала фінансово-економічної кризи, що отримала загальну назву "глобальна". Цей термін відображає те, що криза вперше в історії людства набула глобального характеру, охопивши не лише розвинуті капіталістичні економіки, а й економіки постсоціалістичних країн. Причини, природа, соціально-економічні наслідки та інші питання кризи все ще залишаються предметом дискусій серед учених світу і лише з часом знайдуть своє подальше узагальнення. Проте вже й нині можна і необхідно відобразити певні найважливіші наслідки кризи, що за багатьма параметрами стала найглибшою з часів Великої депресії 1929—1933 рр.

Загальні характеристики ходу та наслідків кризи такі: значне зниження обсягів виробництва, зовнішньої торгівлі, міжнародних резервів; зменшення національних та світового обсягів ВВП; різке скорочення потоків прямих іноземних інвестицій (ПП); зростання безробіття; зниження життєвого рівня населення та ін.

Однак за такими загальними характеристиками кризи помітні важливі відмінності її протікання, а відповідно — і наслідки в окремих країнах світу.

По-перше, у ряді великих держав світу (9 серед 25) мало місце не падіння ВВП, а, навпаки, його досить суттєве зростання (у 2009 р, в Китаї — на 8,7 %, в Індії — на 5,7, в Індонезії — на 4,5, в Польщі — на 1,7 % і т. д.).

Серед пострадянських країн не відбулося падіння річного ВВП в Азербайджані, Білорусі, Казахстані та Киргизстані. За оцінкою Світового банку, при падінні у 2009 р. світового ВВП на 2,2 % економічний спад у розвинутих державах становив 3,3 %. На відміну від цього в групі країн, що розвиваються, і так званих країн з ринками, що формуються, відзначене хоч і незначне, лише 1,2 %, але все ж зростання.

По-друге, глибина падіння річного ВВП у різних країнах світу характеризується різноманітністю. Найглибшою вона була в Україні (-15,2%) та Росії (-7,9 %) у 2009 р. Це спричинило подальше погіршення порівняльних багатомірних показників України серед інших країн світу (зниження індексу людського розвитку, рейтингу глобальної конкурентоспроможності, індексу економічної свободи та ін.).

Виявилось кілька нових тенденцій у розвитку світової економіки, ДІЯ ЯКИХ вносить уточнення у традиційне уявлення про співвідношення основних сил та чинників, що визначають напрями й еволюцію світового розвитку. Перша з них полягає у розширенні групи лідерів: до найбільш динамічних економічних економік світу ввійшли ряд країн, що розвиваються, та окремі постсоціалістичні країни. Ця група включає країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія та Китай), а також Республіку Корею, Сінгапур, Індонезію, Малайзію, Туреччину тощо. Зокрема, Китай вийшов на друге місце у світі (після США) за обсягами ВВП за паритетом купівельної спроможності. Друга тенденція знаходить відображення у зростанні ролі ТНК країн, що розвиваються, в інвестиційних угодах та масштабах капіталовкладень в абсолютному і відносному вираженнях. Частка країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою у глобальному припливі прямих інвестицій зросла з 20 % (2000 р.) до 50 % (2009 р.). За цей же період частка їх як експортерів капіталу збільшилась з 10 до 25 %.

У галузі економічної теорії зміцнилися позиції прихильників концепцій активної участі держави в економічному житті. Кризу 2008—2009 рр. та вихід з неї легше пережили країни, в яких держава зберігала або командні, або просто сильні позиції в економіці (Китай, Індія, Бразилія, Білорусь, Польща та ін.). Країни, включаючи Росію й Україну, уряди яких надто покладались на саморегулюючі сили ринку, навпаки, зазнали найбільш тяжких соціально-економічних наслідків кризи.