Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - Політика "воєнного комунізму"

З початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Установили командно-адміністративний режим з метою зосередження в державі всіх ресурсів і порятунку господарських зв'язків. Почали вживати надзвичайні заходи, що пізніше назвали політикою "воєнного комунізму", яка завершилася до весни 1919 р. Визначають такі складові політики "воєнного комунізму":

— введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

— націоналізація всіх підприємств;

— централізація розподілу сировини та готової продукції;

— заборона вільної торгівлі (листопад 1918 р.), обмеження грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;

— мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, уведення загальної трудової повинності;

— запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

"Воєнний комунізм" — модель державного регулювання економіки, що мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, що передбачало вживання вимушених тимчасових заходів, а з іншого — його реалізація на практиці свідчила про спробу безпосереднього переходу до нового суспільного устрою. Своєрідною основою політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мала здати державі лишки зерна та інших продуктів. Спочатку їх обсяги визначалися потребами сім'ї та фактичною наявністю в неї зерна, але потім головним критерієм стала потреба держави у хлібі.

Продрозкладка — одна зі складових встановлення продовольчої диктатури, що виявилася у запровадженні монополії на торгівлю, штучному втриманні стабільних цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі (на початку липня 1919 р. лише в Україні діяло 46 таких загонів, які налічували 1500 осіб).

Ідею побудови безтоварного соціалізму шляхом заміни торгівлі планомірним, організованим у загальнодержавному масштабі розподілом продуктів закріпили декретами Раднаркому, ухваленими в 1920 р.: "Про безплатний відпуск населенню продовольчих продуктів" (4 грудня); "Про безплатний відпуск населенню предметів широкого вжитку" (17 грудня); "Про відміну плати за будь-яке паливо" (23 грудня).

Пропонували різні проекти ліквідації грошей і заміни їх обліковими трудовими або енергетичними одиницями — тредами, енедами, проте кризовий стан економіки підтверджував неефективність застосованих заходів.

В Україні, де майже 65 % урожаю спрямовували на ринок (у Катеринославській губернії — 50 %, Таврійській — 60, Херсонській — 65 % тощо), цю політику не схвалювали. Невдоволення спричинив і план колективізації села, проголошений 14 лютого 1919 р. у Декреті ВЦВК "Про соціалістичне землекористування і заходи до соціалістичного землеробства". Курс на ліквідацію великих поміщицьких, селянських господарств і перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва зумовив невдоволення і протест селян.

У1920 р. внаслідок громадянської війни та реалізації політики "воєнного комунізму" порівняно з 1917 р. виробництво промислової продукції в країні зменшилося і становило 1/10 довоєнного рівня. У 1920 р. продукували сталі 1,7 %, прокату — 1,8, вугілля (Донбас) — 22 % від рівня 1913 р. Такий стан економіки спонукав до нової хвилі націоналізації. В Україні вона почалася втретє. Держава отримала 11 тис. промислових підприємств, щоправда, їй вдалося більш-менш забезпечити роботою лише 4 тис. із них. У січні 1920 р. було створено Українську трудову армію, 30 тис. бійців якої працювали на окремих підприємствах, їх не одноразово використовували як знаряддя примусу. В господарській практиці поширилися мілітаризація праці, трудові повинності.

Очолювану Й. Сталіним Українську трудову армію застосовували також з метою вилучення із селянських господарств хліба, а з 1920 р. — ще й м'яса, яєць, окремих видів овочів. Хоча офіційна продрозкладка для України становила 140 млн пудів, однак Й. Сталін вважав, що в країні є 600 млн пудів хлібних лишків. Щоб відібрати їх у селян, організували велетенську армію. Штат лише губернських, повітових і районних продовольчих комітетів нараховував 60 тис. осіб. Також діяли члени продовольчих загонів, трудова армія, війська внутрішньої служби.

Різко посилилася централізація управління. З метою виявлення і максимального використання ресурсів підприємства позбавляли самостійності. Вищим органом вважали утворену ВЦВК 30 листопада 1918 р. Раду робітничої і селянської оборони, завдання якої полягало у запровадженні жорсткого режиму в усіх галузях народного господарства і тісній координації роботи відомств. Загальним центральним органом управління промисловістю залишалася Вища рада народного господарства (ВРНГ), структура якої мала яскраво виражений військовий характер. Координували дії споріднених галузей промисловості виробничі відділи ВРНГ. Головні комітети, або центри (всього їх нараховували 42 — Головнафта, Головсіль, Центромідь та ін.), здійснювали оперативне керівництво підприємствами. Між главком і підприємством у багатьох галузях була ще одна ланка— трест, що керував кількома невеликими підприємствами, не підпорядкованими безпосередньо ВРНГ. Така система централізованого управління дістала назву главкізму.

Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. слід було вирішити насамперед завдання відбудови народного господарства. Перехід до розвитку в мирних умовах потребував також зміни форм і методів управління економікою країни. Воєнізована система управління, бюрократизація апарату, невдоволення продрозкладкою спричинили весною 1921 р. внутрішньополітичну кризу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.

У березні 1921 p. X з'їзд РКП(б) під час внутрішньополітичної боротьби ухвалив рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми та обсяг податку; загальна сума податку становила 126 млн пудів зерна замість 180 млн згідно із продрозкладкою). Це започаткувало перехід до нової економічної політики (НЕП).

Нова економічна політика
Згортання НЕПу і формування командної економіки
12.2. Економічні проблеми розвитку України у період 40-х років XX ст.
Післявоєнна економіка
Основні джерела перебудови
Вибір економічної стратегії
Особливості відбудови в Україні
Відбудова і розвиток народного господарства
12.3. Модернізація економіки України у 50—60-х роках
Розділ 13. РИНКОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (90-ті роки XX ст.)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru