Сучасна економічна наука ґрунтується на економічних знаннях, накопичених людством за багато тисячоліть. Розвиток економічної думки нерозривно пов'язаний з її історією. Протягом століть люди намагалися зрозуміти закономірності розвитку економічної діяльності. Цілеспрямовано й послідовно мислителі, учені намагалися з'ясувати суть, "розплутати складний клубок" економічних відносин, але попереду залишаються нові "головоломки" для майбутніх поколінь дослідників.

Спроби критично осмислити теоретичні розробки попередників мали місце в роботах стародавніх мислителів: Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Критичному аналізу піддавалися погляди меркантилістів з боку представників класичної політекономії. Що стосується спеціальних досліджень з історії економічної думки, то початок їм було покладено статтями в Британській енциклопедії. Класичною роботою з історії економічної думки вважають "Теорії додаткової вартості" К. Маркса. Першим фундаментальним дослідженням з історії економічної думки називають книгу Й. Шумпетера "Історія економічного аналізу" (1954 р.). Пізніше з'являються роботи Є. Жамса, М. Блауга, Б. Селігмена, Т. Негіші, Р. Хейлбронера та багатьох інших.

Необхідність економічного аналізу обумовлена нинішніми подіями, розуміння й осмислення яких неможливо без досвіду та знань попередніх поколінь. "Питання про те, як вирішували ті чи інші проблеми економісти минулого, неодмінно виникає тоді, коли чинні теорії не в силах пояснити деякі проблеми сучасності" - Марк Блауг.

"Історія економічних учень" - фундаментальна економічна дисципліна, яка є однією із складових сучасної економічної теорії. Вона дозволяє студентам поглибити знання з політекономії, а також дізнатися історію своєї науки. Ця наука допомагає також виявити сучасний стан дослідження актуальних проблем, сконцентрувати увагу на ще невирішених важливих питаннях економічної теорії і політики. Підходи і трактування економічних явищ та процесів неоднозначні, а тому в економічної науці маємо справу з різними теоріями і школами. Проте це не означає існування різних економічних наук. Економічна школа єдина, а школи і напрями, як і в інших науках, різноманітні.

Пропонований посібник не претендує на всеохоплююче висвітлення всіх світових концепцій, проте дає достатньо повне уявлення про основні течії та напрями економічної думки в різні періоди її розвитку.

Даний посібник допоможе студентам економічних спеціальностей краще оволодіти знаннями з представленого курсу, який складено з урахуванням найновіших розробок сучасних досліджень з історії економічної думки.

Частина I. Економічні вчення епохи до ринкової економіки

Розділ 1. Економічна думка епохи Стародавнього світу і Середньовіччя

1. Економічна думка Стародавнього Сходу

У Стародавньому світі ще в IV тисячолітті до нашої ери зародилися перші давньосхідні держави, сформувалася рабовласницька економіка, почалася систематизація економічної думки в економічну теорію, прийняту суспільством як керівництва у реалізації господарської політики держави. Тому не випадково прийнято вважати, що економічна наука зародилася саме на Стародавньому Сході - у колисці світової цивілізації.

Уже тоді в надрах натурального господарства східного рабства ("азіатського способу виробництва"), з притаманною йому активною участю держави в економічній діяльності, розширювалися масштаби товарно-грошових відносин і все більш злободенними стають проблеми співіснування державної, общинної і приватної власності. Надалі протягом І тисячоліття до нашої ери необхідність осмислення суті економічних категорій і законів виявила себе не менш гостро і в державах класичного (античного) рабства.

Спільна риса економічної думки стародавнього світу полягає у прагненні зберегти пріоритет натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі та етики крупні торговельно-лихварські операції, що порушують нібито еквівалентний та пропорційний характер обміну товарів за їх вартістю і не відповідні "природному порядку", що охороняється цивільними законами. До того ж виразниками подібних поглядів і в давньосхідних, і в античних державах були, як правило, мислителі (філософи), священики і правителі держав.

Економічна думка Стародавнього Вавилону

Пам'ятка економічної думки рабовласницького суспільства, що збереглася до нашого часу, представлена відомими законами вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.). У цей період у державі Месопотамія, розташованій в межиріччі Тигру і Євфрату (сучасна територія Іраку), виникала реальна загроза збереженню його підвалин, оскільки швидкий розвиток товарно-грошових відносин супроводжувався різким скороченням надходжень податків до державної казни і, відповідно, послабленням державних структур й особливо армії.

Закони Хаммурапі, висічені клинописом на базальтовій плиті у XVIII ст. до н.е., регламентували натурально-господарські відносини, за порушення яких була передбачена не тільки економічна відповідальність. Так, посягання на чужу власність (крадіжка) каралося смертною карою або поверненням у рабство. З метою зниження кабали, рабства держава за борги не позбавляла своїх громадян земельних ділянок. Борги повинні були відпрацьовувати, за борги віддавали кого-небудь з родини - дружину, сина чи дочку в рабство. По закінченні трьох років члена сім'ї звільняли й одночасно анулювали борги.

Масштаби лихварства були впорядковані. Так, межа грошової позики не повинна була перевищувати 20%, а натуральної позики - 33%.

Отже, кодекс законів не дозволяв руйнування підвалин натурального господарства, регламентував боргове рабство, зміцнював владу рабовласників, гарантував збереження приватної власності й дотримання інтересів царських вождів, хоча зовні був націлений на те, щоб "сильний" не пригноблював "слабкого".

Давня Індія

У Ш-П століттях до н.е. спостерігається розквіт Стародавньої Індії. Основним джерелом вивчення господарства, соціального ладу та економічної думки Стародавньої Індії є знаменитий трактат "Артхашастра". Трактат присвячено "артхе", що в перекладі означає матеріальна вигода, користь і прибуток, яку автор ставить на перше місце, "дхармі" - релігійному обов'язку й "камі" - насолоді. Автором трактату був дехто на ім'я Каутілья (IV ст. до н.е.) - давньоіндійський державний діяч. Автор оповідав про трудове походження багатства й необхідність регулювання процесів розподілу торговельного прибутку між купцями і державою. Джерелами вигоди держави, на думку Каутільї, були доходи державних маєтків у землеробстві, де широко використовувалася праця рабів, і від ремісничих підприємств (прядильних, ткацьких), в яких рекомендувалося залучати працівників на основі найму. Однак основними доходами державної скарбниці були податки населення, що сплачували як у натуральній, так і в грошовій формі.

Стародавній Китай

У Стародавньому Китаї економічна думка розвивалася в рамках філософських та політичних учень. Величезний вплив на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного ладу Китаю зробило вчення відомого мислителя Конфуція (Кунцзи - 551-479 рр. до н.е.). Конфуціанство закликало государів (царів) керувати народом не на підставі законів і покарань, а прикладом високоморальної поведінки, не обтяжуючи народ важкими податками і повинностями.

Джерела економічної думки Стародавнього Сходу доводиться розглядати насамперед як джерела про господарський побут давніх народів. По-друге, можна говорити про них як пам'ятки економічної думки, яка передбачає передусім узагальнення практики, умовивід, абстракцію. Тому історію економічної думки часто починають з класичних грецьких мислителів.