Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Історичне значеним меркантилізму

У XIV столітті феодалізм у країнах Західної Європи вступає в стадію розпаду. Натуральне господарство поступово витісняється товарно-грошовими відносинами. Товарний обмін стає основною умовою господарського життя. Внаслідок цього нормальний перебіг і розвиток господарського життя суспільства безпосередньо залежить від стійкого грошового обігу. Сила держави в цей час вимірюється наявністю грошей.

Найбільш характерним явищем стає так звана "нестача грошей". Різке зростання товарообігу, зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхувало на реальну перешкоду: обмеженість наявних запасів золота і срібла у вигляді монет. У такій ситуації країни, що володіли власними родовищами золота і срібла, опинилися в більш вигідному становищі, ніж країни, які переважали їх за своїм продуктивними силами, але не мали власних родовищ благородних металів. Брак грошей не стимулював виробництво і гальмував його розвиток.

Гонитва європейців за індійськими прянощами, особливо за золотом і сріблом сприяла відкриттю невідомих раніше земель і народів. Так почалася епоха Великих географічних відкриттів. Найсильнішими державами в XVI столітті стають Іспанія і Португалія. Ввезення великої кількості золота і срібла дозволило цим країнам суттєво оживити сільське господарство, ремесло і торгівлю. Ці події переконували людей у тому, що наявність грошей в країні - "ключ" до вирішення проблеми національного багатства.

Примітивне ототожнення багатства з грошима лягло в основу економічної політики Іспанії. Уряд прагнув всіма засобами "утримати багатство" в країні. Заборонялося вивезення грошей з країни, окрім вивезення іспанських товарів в обмін на іноземну монету. Іноземним купцям заборонялося вивозити з країни свою виручку з продажу, вони повинні були витратити її на місці. Усі ці "драконівські" заходи не сприяли розвитку торговельних зв'язків між країнами.

Пізніше - у XVII і XVIII століттях - європейські держави перейшли до більш гнучкої, конструктивної політики. Правителі і їхні радники зрозуміли, що найнадійніший спосіб для залучення грошей до країни полягає у досягненні принципу перевищення вивезених товарів з країни над ввезеними товарами, тобто перевищення експорту над імпортом.

На основі узагальнення вищевикладених економічних процесів у країнах Західної Європи в XV-XVIII століттях склалося економічне вчення меркантилізм (у перекладі з лат. - торговець, торгівля, торгувати).

Основні положення меркантилізму зводяться до такого:

- в економічній політиці держава прагне до всебічного накопичення благородних металів (під багатством розуміється тільки золото та срібло або скарби будь-якого роду, про землю та інші природні ресурси, матеріальні блага меркантилісти "забувають";

- джерелом багатства вважається торгівля (сфера обігу);

- те, що багатство суспільства створюється у виробництві, завдяки праці, ще не усвідомлюють;

- накопичення багатства (у грошовій формі) відбувається в результаті одержання торгового прибутку від зовнішньої торгівлі або в ході видобутку благородних металів.

Меркантилізм у своєму розвитку пройшов 2 етапи: ранній і пізній.

Ранній меркантилізм виник до Великих географічних відкриттів і залишився актуальним до середини XVI століття. Його суть полягала у досягненні грошового балансу. Ранні меркантилісти вважали, що доцільно:

- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

- всіляко обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення з країни золота і срібла, тому що з ними ототожнювалося багатство.

Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVII ст., хоча окремі його елементи зберігалися в економічних поглядах і XVIII ст. Джерелом багатства пізні меркантилісти вважали зовнішню торгівлю і досягнення позитивного сальдо в торговому балансі, тобто перевищення експорту над імпортом.

Меркантилісти першими зрозуміли кількісну теорію грошей, суть якої полягає у тому, що зі збільшенням грошей у країні вартість (цінність) їх падає, а ціни починають зростати. Зі збільшенням грошей в обігу розвивається не тільки торгівля, а й виробництво.

Гроші (їх цінність) меркантилісти помилково вбачали в природних властивостях золота і срібла. Визначальною функцією грошей в епоху раннього меркантилізму була функція накопичення.

Для пізнього меркантилізму основною функцією грошей вважалася функція обігу.

Історичне значеним меркантилізму

Незважаючи на те, що концепція меркантилізму була спрямована на практичну економічну діяльність, її представники зуміли ввести до наукового обігу деякі економічні категорії, зрозуміти кількісну теорію грошей і принципи ведення зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти правомірно розглядали гроші як найважливіший засіб для розвитку вітчизняної промисловості, але не надавали особливого значення залученню до економіки іноземних інвестицій.

Меркантилізм сприяв розвитку капіталістичних мануфактур, формуванню буржуазних (капіталістичних) відносин.

Меркантилізм дав поштовх для розвитку класичної політекономії у Франції та Англії. У Франції політику протекціонізму у XVII столітті реалізував міністр фінансів Жан-Батист Кольбер. Під його керівництвом було створено потужну мережу промислових мануфактур. Але водночас через заборону вивезення хліба і вільного його ввезення стримувався розвиток фермерства, і звужувався внутрішній ринок Франції у порівнянні з її давньою суперницею Англією. Згодом таку політику стали називати кольбертізмом.

В Англії меркантилізм виявився більш "плідним", ніж у Франції. Основні успіхи протекціоністської політики зазвичай пов'язують із ім'ям Томаса Мена, одного з лідерів Ост-Індської компанії. Англія, будучи протягом XIX століття найбільш розвиненою країною світу, заявила про свою прихильність політиці фритредерства, тобто повній свободі у внутрішній і зовнішній торгівлі.

Видавши 1615 року "Трактат політичної економії", французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн увів до наукового обігу не тільки термін "політекономія", але і, як підтвердила подальша історія економічної науки, її першу назву.

Розцінюючи меркантилізм як "епоху зародження політекономії", потрібно наголосити, що він становить не стільки науковий напрям, скільки практичну політику і містить лише "зародки" науки.