Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Розділ 2. Класична школа політекономії

Розділ 2. Класична школа політекономії

1. Історичні умови виникнення й загальна характеристика політекономії

Наприкінці XVII століття меркантилізм поступово втрачає свою актуальність і популярність в силу об'єктивних обставин. На зміну йому приходить новий напрям економічної думки "класична політекономія".

Цьому сприяли об'єктивні історичні передумови: зароджується машинна індустрія; починається епоха великих винаходів. Унаслідок буржуазних революцій у західноєвропейських країнах з'являються нові класи - підприємці (буржуазія) і наймані робітники (пролетаріат); зростають міста і міське населення; розвивається банківська система, створюються біржі та акціонерні товариства. Не тільки торгівля, а й виробництво стає у більшій мірі капіталістичним.

У результаті цього визначилися такі об'єктивні категорії як "капітал", "прибуток", "відсоток", "земельна рента", "заробітна плата" - все це могло вже бути об'єктом спостереження й наукового аналізу.

Класики (на той час як представники нових поглядів) розвінчали меркантилізм і протекціоністську політику в економіці, висунувши альтернативну концепцію економічного лібералізму. Головним девізом нового напряму економічної думки (класичної школи) став принцип "Laissez faire", що у буквальному перекладі означає: "нехай все йде своєю чергою", або природну свободу.

Характерними рисами першої наукової школи економічної думки - "класичної школи" - є:

- неприйняття в економіці протекціоністської політики держави;

- на відміну від меркантилістів, джерелом багатства держави класики вважали, матеріальну сферу виробництва, а не сферу обігу (торгівлю);

- протиставлення класиками сфери виробництва і сфери обігу призвело до недооцінки зворотного впливу сфери обігу (грошових, кредитних, фінансових елементів) на сферу виробництва;

- класики у своїх дослідженнях спиралися на наукові методи: причинно-наслідковий (каузальний), дедуктивний, індуктивний, логічної абстракції;

- на думку класиків, лад, який спирається на економічну свободу, є більш досконалим, а вільна торгівля сприятливо позначається на добробуті нації;

- класики створили трудову теорію вартості;

- класики навмисно спрощували економічну дійсність, використовуючи метод абстракції, розробляючи чисто економічні моделі; водночас класики досліджували сферу виробництва (її об'єктивний аспект);

- вплив на економіку інших чинників (суб'єктивних, психологічних, моральних, правових) не враховується;

- класики твердо вірили в здатність ринку до саморегулювання, поділяючи закон Сея (пропозиція нібито автоматично породжує попит), тобто кризи не може бути;

- гроші класики вважали товаром, що стихійно виділився, і який не можна "скасувати" ніякими угодам між людьми. У той же час багато авторів класичної школи не надавали належного значення різноманітним функціям грошей, надаючи переважного значення одної із них - функції обігу. Недооцінка інших функцій грошей була обумовлена запереченням меркантилізму (який надавав їм першочергового значення).

2. Економічні погляди основоположників класичної школи в Англії й у Франції

Родоначальниками класичної політекономії вважають Вільяма Петті і П'єра Буагільбера.

В. Петті (1623-1687) - основоположник класичної школи політекономії в Англії. Народився в місті Ромсі, в сім'ї сукнарів.

Здобув освіту в Лейдені, Парижі і 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років отримав ступінь доктора фізики. Несподівано Петті залишив наукову роботу і погодився на посаду лікаря - головнокомандувача англійської армії. Через кілька років він стає великим землевласником, скупивши землі в англійських офіцерів і солдатів, які одержали їх як нагороду за перемогу у війні з Ірландією. Ставши найбагатшою людиною країни, Петті активно займається політичною діяльністю. У 1658 році його обрано членом парламенту. Маючи проникливий розум, геніальні здібності, створює низку наукових економічних робіт.

Перший відомий економічний твір - "Трактат про податки і збори" (1662 р.). Потім вийшли в світ такі його роботи, як: "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1672 р.), "Кілька слів з приводу грошей" (1682 р.) та ін.

Безсумнівно, що його економічні погляди заклали фундамент майбутньої економічної науки. Петті сформулював основну тезу: багатство нації створюється у всіх сферах матеріального виробництва, і саме праця є основою такого багатства. Широко відомим є висловлювання: "Праця - це батько і активний принцип багатства, а земля - його мати".

Під багатством він має на увазі не тільки дорогоцінні метали й камені, монети, а й землі, будинки, судна, домашню обстановку. Багатство створюється насамперед працею людей. У своїй роботі "Трактат про податки і збори" Петті нагадує, що держава, скалічуючи і караючи своїх підданих, саджаючи їх у в'язниці, тим самим карає сама себе. На думку мислителя, доцільно було б заміняти такі покарання грошовими штрафами, а неспроможних злодіїв змушувати працювати на державу.

Петті виявив себе як прихильник кількісної теорії грошей. З нижченаведеного уривка зрозумілою є думка Петті про те, що існує певна оптимальна кількість грошей. "Неважко було б також замінити гроші (у разі деякої нестачі їх) чим-небудь, що було б їх еквівалентом. Бо гроші - це тільки жир політичного тіла, надлишок якого настільки ж часто заважає його активності, як часто вада тягне за собою хворобу...". Петті пояснює, що "надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача до скорочення виконуваних робіт і згортання торгівлі, а також низького рівня податкових платежів".

Як і всі представники класичної школи, Петті недооцінює роль грошей, торгівлі та торгового капіталу у створенні національного багатства. Купців він порівнює із "гравцями", зайнятими розподілом "крові" та "поживних соків" держави, під якими розумів продукцію сільського господарства та промисловості.

Його трактування вартості дозволяє визнати Петті першим автором трудової теорії вартості. Рівність вартості товарів означає рівність витраченої праці на їх виробництво. Але його теорія була не зовсім точною, оскільки виміром вартості товару Петті вважав працю, витрачену на видобуток золота. А вартість всіх інших товарів, на його думку, порівнюється (зіставляється) із вартістю золота. Тим не менш вартість визначається працею. Таким чином, його теорія вартості не зовсім точна, оскільки, за його судженням, вартість створюється не будь-якою працею, а лише працею, витраченою на виробництво золота та срібла.

Петті дає своє тлумачення доходів у суспільстві, тобто доходів робітників, власників грошових капіталів і землевласників. Заробітну плату він розглядає як мінімум засобів для існування робітника і його сім'ї. Доходи власників грошових капіталів і землевласників характеризує за допомогою поняття "рента".

Рентою від землі він називає різницю між вартістю хліба і витратами на його виробництво. У цьому сенсі Петті поєднує в єдине ціле і прибуток фермера, і земельну ренту.

Розглядаючи дохід власника грошового капіталу, Петті порівнює відсоток, що стягується за позику, з рентою землі. "Позиковий відсоток повинен дорівнювати земельній ренті з такої ділянки землі, яку можна було б купити на гроші, дані в борг (позику)". Петті не засуджує одержання кредитором позикового відсотка і обґрунтовує його як винагороду і компенсацію за незручності, завдані кредитору.

В. Петті ввів поняття "диференційованої земельної ренти", причини існування якої вбачав у відмінності родючості землі і розташування її до ринку збуту.

В. Петті обґрунтовує ціну на землю. Землі, розміщені зручно, тобто близько до ринку збуту, приносять велику ренту, і відповідно коштують дорожче. У визначенні ціни на землю, закладено ідею про взаємозв'язок позикового відсотка і ренти з землі за рік.

В історію економічної думки Петті ввійшов ще й як винахідник статистики, яку він називав "політичною арифметикою".

Він уперше розрахував величину національного доходу і багатства Англії. Цікавим є той факт, що в поняття "національне багатство" Петті включив не тільки матеріальне багатство, а й грошову оцінку самого населення. Він став першим, хто ввів поняття "людський капітал", який визначається трудовими навичками, кваліфікацією, вправністю.

П'єр Буагільбер (1646-1714) - засновник класичної політекономії у Франції. Народився 1646 року у сім'ї дворянина. Здобув юридичну освіту. З 1677 по 1689 рік обіймав посаду судді, потім - генерального начальника судового округу Руана.

У 1696 р. виходить у світ книга П. Буагільбера з довгою назвою - "Детальний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, або як за один місяць доставити королю всі гроші, яких він потребує, і збагатити все населення".

Він виступав з жорсткою критикою меркантилістської політики, що проводиться міністром фінансів Жан-Батистом Кольбером.

П. Буагільбер дав обґрунтування трудової вартості незалежно від В. Петті. "Справжньою вартістю" він вважав витрати праці.

Подібно до В. Петті, на противагу меркантилізму, до поняття "багатство" включав, окрім грошей, усе розмаїття речей: "... їжа, одяг, необхідні продукти... тільки їх треба вважати багатством". Не примноження грошей, а навпаки, ріст виробництва "їжі, одягу" є головним завдання політекономії.

Джерелом багатства називав сферу виробництва, а сферу обігу вважав однією із умов розвитку економіки. Виступав за реформи, найбільше приділяв уваги розвитку сільського господарства, в якому вбачав основу економічного зростання і багатства держави.

Виступав проти однобічного заохочення королівських (державних) мануфактур, непомірно високих податків у сільському господарстві.

Буагільбер, як і всі класики, недооцінював роль грошей, вважаючи, що вони заважають обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах він вбачав зло і причину народних бід, тому виступав за скасування грошей.

П. Буагільбер був переконаний в автоматичній рівновазі економіки в умовах вільної конкуренції. Вважав, що в інтересах національної економіки визнання особистого інтересу є вищим від суспільного. Наприклад, задовго до написання знаменитої концепції А. Сміта про "економічну людину" і "невидиму руку", Буагільбер передбачив одну із її ключових ідей. Він заявив, що "Всі підтримують і вдень, і вночі це багатство виключно в ім'я власних інтересів, і створюють тим самим, хоча це те, про що вони найменше піклуються, загальне благо...".

Наголошуючи на великому значенні економічного вчення П'єра Буагільбера, К. Маркс називав його батьком французької політекономії і попередником специфічного напряму класичної політекономії - фізіократизму.