Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Розділ 8. Теорії ринку й конкуренції

Розділ 8. Теорії ринку й конкуренції

1. Аналіз методології ринку Ф. Хайека

Фрідріх Август фон Хайек (1899-1992) - лауреат Нобелівської премії, один із патріархів соціально-економічної думки, який продовжив розвиток ідей лібералізму.

Хайек народився в Австрії, закінчив Віденський університет, отримав учені ступені з юриспруденції й політичних наук. З 1927 по 1931 р. очолював Австрійський інститут економічних досліджень, з 1931 р. викладав у Лондонській школі економічних й соціальних досліджень.

У 30-і роки Хайек завоював авторитет як один із лідерів неавстрійської школи політичної економіки, у традиціях якої він створив грошове трактування економічного циклу, розбудовує теорію ринку.

З 1950 по 1962 рр. Хайек працює професором Чиказького університету, потім викладає в Зальцбурзькому (Австрія) й Фрейбурзькому (ФРН) університетах.

Хайек виступає опонентом Дж. Кейнса. В 50-60-і роки інтерес до його творчості слабшає, тому що він виступає проти державного втручання, відкидає макроекономіку й економетріку.

В 1974 р. Хайеку присуджується Нобелівська премія з економіки, і в умовах кризи кейнсіанської макроекономічної теорії, що починається, відроджується інтерес до його творчості. Крім того, стагфляція 70-80-х років підтверджує висновки Хайека про те, що державне втручання має межу, за якою воно перетворюється на погрозу для функціонування ринкової економіки.

У цей час Ф. Хайек поряд з М. Фрідменом визнається одним із натхненників "неоконсервативного повороту" в економічній науці й економічній політиці країн Заходу. Він брав участь у розробці первісної програми уряду М. Тетчер.

Хайеку належить розробка економічних, філософських, правових і політичних основ ринкового порядку, які викладені в низці його робіт. Серед них: "Грошова теорія й економічний цикл" (1923), "Ціни й виробництво" (1931), "Прибуток, відсоток та інвестиції" (1939), "Чиста теорія капіталу" (1941), "Дорога до рабства" (1944), "Конституція волі" (1960), трилогія "Право, законодавство й воля" (1979).

Хайек є одним із учених, які у XX ст. здійснили "парадигмальне зрушення" в економічній теорії внаслідок зсуву дослідницьких інтересів від питань виробництва, розподілу, обміну й споживання, матеріальних благ до проблем поширення, переробки й дослідження ринкової інформації. Він став одним із перших теоретиків, що вказали на важливу роль очікувань в економічних процесах.

Хайек стояв біля витоків сучасної теорії економічних систем, показав приклад порівняльного аналізу ринкових структур зі свідомо організованими й централізовано керованими структурами.

Імпульсом до розробки нових підходів є ідеї Хайека про тимчасову довжину, невизначеність, нерівномірність економічних процесів.

"Пізній" Хайек - це не тільки економіст, але й філософ з універсальним охопленням соціальної проблематики.

Внеском у соціальну філософію є методологічні положення вченого, на підставі яких він будує свої економічні концепції, у центрі яких перебуває ринок.

В основі теорії Хайека лежить розуміння пізнання й завдань економічної науки. Він виходить із концепції "неявного знання" і ідеї поділу знань, основою яких є тези про принципову обмеженість людського знання й про "неуважність" знань між людьми.

Індивідуальні знання, відзначає Хайек, фрагментарні. Вони постійно змінюються і становлять нескінченне розмаїття суперечливих фактів і думок. Знання - це не просто набір конкретних відомостей, а засіб, що допомагає людям орієнтуватися в мінливому світі.

У той же час Хайек вважає, що індивідуальне знання відіграє певну роль, тому що володіння ним забезпечує індивідові порівняльні переваги при здійсненні діяльності. У зв'язку із цим вирішального значення, на його думку, набуває проблема координації в масштабі суспільства наявної в індивідів "неявної інформації".

Хайек, виходячи із принципу обмеженості знань, трактує предмет, цілі й завдання економічної теорії. Так, він вважає, що предмет полягає в дослідженні проблем забезпечення кращого використання (не розподілу) ресурсів для цілей, значення яких відомо тільки самим індивідам.

Одне із головних завдань економічної науки вчений вбачає у виявленні того, у якій спосіб з дивного розмаїття вчинків людей складається цілком певний соціальний порядок, названий ним "спонтанним".

Порядок, на думку Хайека, може створюватися свідомо або складатися стихійно. Специфіка "спонтанного порядку" полягає в тому, що він не є втіленням задуму, а утворюється еволюційним шляхом у ході природного процесу розвитку суспільства як несвідомий результат свідомих дій великої кількості людей, яка мала приватні цілі. Спонтанний порядок - це результат людської дії, але не продукт людського розуму.

Прикладом самоорганізованих соціальних систем є мораль, право, ринок, гроші тощо. У них упорядкованість створюється не керівництвом із центру, а регулярністю взаємовідношень між складовими частинами.

Хайек пов'язує походження фундаментальних соціальних інститутів з механізмом "невидимої руки" А. Сміта.

Однією з форм, сутністю спонтанного соціального порядку виступає ринок (ринковий порядок), для забезпечення якого Хайек уводить поняття "катсиїлактика". На його думку, ринок формується в процесі природного добору й не підпорядковується вирішенню певних завдань. Він призначений для з'єднання й збільшення можливості людей у досягненні їх конкуруючих цілей.

Ринок - це складне придаткове утворення, що дозволяє найбільш господарські використовувати інформацію, розвіяної серед безлічі економічних суб'єктів.

Методологічні підходи Хайека визначили його позиції в аналізі поведінки економічного суб'єкта в умовах ринку. Найважливішими аспектами ринкового порядку, на думку Хайека, є ціни й конкуренція. Він ставить на перше місце ціни, оскільки вважає, що провідна функція ринку полягає в поширенні знання, більша частина якого втілена в цінах.

Саме механізм цін, вважає вчений, є унікальним способом комунікації в складній системі. Ціни для економічних суб'єктів виступають носієм оперативної, великої й у той же час компактної інформації. Вони відіграють роль сигналів, що спонукають індивіда ухвалювати умови, які насамперед відповідають його власним установкам, але які в остаточному підсумку сприяють реалізації цілей інших людей.

Хайек відзначає, що ціни, установлені ринком, - це свідчення певної значущості товару з погляду інших людей і господарства в цілому.

Таким чином, ринок через сигнали ринкових цін дозволяє координувати інформацію в масштабах суспільства, яка породжується самим ходом ринкового процесу.

Процедурою відкриття такого системного знання виступає конкуренція.

У Хайека конкуренція набуває філософського забарвлення й розглядається як інформаційна основа альтернативних способів організації суспільства. Для нього конкуренція - це ефективний спосіб спрямування невідомих ресурсів на відомі цілі.

Конкуренція дає стимули для виявлення вже накопичених людиною знань, а також до пошуку, виявлення, поширення й ефективного використання нових даних про переваги, ресурси й технології.

Таким чином, ринок виступає також каталізатором і координатором пошукової активності людей.

У результаті ринок "невидимою рукою" направляє індивідуумів до соціального оптимізму, який розуміється Хайеком як найбільш повне використання фрагментарного знання, розвіяного в суспільстві, й ефективний розподіл ресурсів є підсумком ефективної координації знань.

Хайек, досліджуючи проблеми інфляції, доходить висновку про те, що причиною інфляції є розлад структури відносних цін.

Кожне додаткове надходження грошей нерівномірно розподіляється в економіці. На збільшення пропозиції грошей в одних секторах економіки ціни реагують відразу, в інших - підвищуються із запізненням. У результаті ринкова інформація, укладена у відносних цінах, виявляється перекрученою, що супроводжується неефективним розміщенням ресурсів суспільства.

Для подолання інфляції Хайек пропонує нетривале скорочення грошей. Згодом, втративши віру в можливість дисциплінувати поведінку уряду, він висуває проект денаціоналізації грошей, тобто позбавлення держави монопольного права на грошову емісію.

Хайеку належить оригінальне трактування проблеми стагфляції, яка одержала поширення в розвинених державах в 70-80-і роки.

Про можливість виникнення й наслідки цієї проблеми економіст висловлюється ще в 30-і роки, коли розробляв основи кредитно-грошової теорії циклу.

Так, Хайек висловив ідею про те, що уповільнення темпів економічного росту при одночасному підвищенні цін може бути наслідком порушення в структурі суспільного виробництва, що виражається в надмірному розширенні виробництва засобів виробництва на шкоду виробництву предметів споживання.

Джерело економічних проблем Хайек бачив у відхиленні "ринкового відсотка" від природного в результаті здійснення політики кредитної експансії банків. Він відзначає, що це відхилення стає неправильним сигналом, який призведе до збільшення інвестиційних процесів, побічно пов'язаних із процесами виробництва предметів кінцевого споживання. Відповідно, перерозподіляються фінансові ресурси й відбувається зрушення в системі відносних цін: ціни на засоби виробництва підвищуються, що дозволяє залучити додаткові ресурси, підвищивши на них ціну.

У результаті, з одного боку, відбувається зміна виробничої структури в цілому. При тій же ресурсній базі проводиться менше предметів споживання й більше засобів виробництва. Підвищення заробітної плати в І підрозділі призводить до підвищення попиту на споживчі товари, виробництво яких зменшилося, у підсумку відбувається зростання цін на цю групу товарів і розбудовується тенденція убік розширення цього виробництва.

Однак, якщо штучне стимулювання кредиту припинити, то можна говорити про перерозподіл уже наявних фондів з І в II підрозділ, що не може відбуватися вільно в силу специфіки їх трудової діяльності. Отже, виникають вільні потужності в І підрозділі, що призводить до збільшення незбалансованості. У результаті на тлі підвищення цін утворюється надлишок потужностей в окремих галузях, що призводить до скорочення попиту на робочу силу.

Хайек звернув увагу на те, що важливим аспектом відтворювального процесу є зміни у двох співвідношеннях: між заробітною платою й цінами на споживчі товари. У зв'язку із цим він відзначає, що при уповільненні росту реальної заробітної плати, що спричиняється підвищенням цін на споживчі товари, трудящі впливають на ріст номінальної заробітної плати й одночасно збільшують реальну пропозицію праці. І те й інше суттєво деформує ринок робочої сили, збільшуючи ситуацію в галузі зайнятості.

Таким чином, Хайек розглянув феномен стагфляції в контексті порушення структурної рівноваги у виробництві. Визначаючи можливі напрями виходу з подібної ситуації, він відкидає кейнсіанські рекомендації, які, на його думку, здатні лише ускладнити проблему. Загальна й вихідна його рекомендація полягає в усуненні штучного тиску з боку держави, відновленні гнучкості відносних цін, створенні умов для встановлення рівноваги.

Хайек є одним з найбільш послідовних супротивників розширення системи державного втручання, що випливає із положень соціальної філософії, яких він дотримується. Серед них твердження вченого про абсолютну й вищу цінність індивідуальної волі, про спонтанний характер ринкового порядку, його еволюційну природу, про специфічний характер економічного знання, його неформальності й розсівання в системі.

Хайек оцінює систему регулювання не з позиції її ефективності при вирішенні тих або інших завдань, а тільки з погляду наслідків її для індивідуальної волі. Розширення функції держави Хайек розцінює як рух убік тоталітаризму, як відхід від моральних принципів, що є вищим досягненням європейської цивілізації.

Граничне вираження цієї тенденції він позв'язує із соціалізмом, який, ототожнює з командно-бюрократичною системою.

Хайек висловлює негативне ставлення до централізованого планування. Він відзначає, що існують не просто технічні відмінності між ринковим порядком і плануванням, що полягають у тому, що централізована структура не в змозі переробити весь той масив інформації, який децентралізовано переробляється ринком. Головна відмінність полягає в тому, що економічно значима інформація має швидкоплинний характер і складається із практичних навичок, умінь, установок, які не можуть бути формалізовані й повністю передані.

Хайек є також послідовним критиком принципу соціальної справедливості, вважаючи, що вона може бути тільки індивідуальною, а не соціальною, оскільки тільки людину можна вважати моральною істотою, наділеною відповідальністю за свої дії. Тому створюваний ринком спонтанний порядок етично нейтральний.

У вимогах соціальної справедливості Хайек убачає неусвідомлене бажання повернутися до принципів, характерних для примітивної стадії розвитку.

Вихідні положення Хайека визначили його позицію щодо можливої реконструкції суспільної системи. Він вважає, що соціальна система - це живий організм. Будь-які поліпшення повинні "вплітатися" у його функціонуюче ціле. Індивід не здатний у всій повноті охопити й контролювати соціальну систему. У зв'язку із цим Хайек робить висновок про те, що перебудова суспільства повинна здійснюватися еволюційним шляхом. Часткові, поступові реформи переважають над глобальними переворотами.

Значення соціально-економічних ідей Хайека багатогранне. Воно пов'язане з розвитком економічного світогляду й методології мікроекономіки, спробою інтегрувати макро- й мікропідходи в економічних дослідженнях, вирішити проблему дихотомії "грошової" і бартерної моделей економіки.

Теорія Хайека охоплює філософію суспільної поведінки й вибору, застерігає від різноманітних проектів перетворення економіки. "Професор Хайек, - пише філософ Ч. Нишияма, - є одним з найбільших мислителів XX ст. завдяки вражаючій широті, глибині й вражаючій погодженості всього комплексу розроблених ним теорій і головне - завдяки непідробній новизні його ідей".