Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 4. Теорії досконалої й недосконалої конкуренції. Б. Чемберлін, Дж. Робінсон

Проблеми недосконалої конкуренції одержали розвиток в 30-і роки XX ст. Вони розроблені в теоріях монополістичної конкуренції Е. Чемберліна (США) і недосконалої конкуренції Дж. Робінсон (Великобританія).

Концепції обох авторів поєднують глибокий аналіз дії ринкового механізму за обставин, що порушують умови вільної конкуренції. Вони виходять із того, що ринкова ціна складається не при колективних діях учасників ринку, тому що неоднорідність товарної продукції (диференціація) позбавляє можливості повної поінформованості покупців про ціни на неї, фірм-виробників -конкурувати між собою через відсутність вибору більш ефективної діяльності.

Едвард Хейстингс Чемберлін (1899-1967 рр.) народився в штаті Вашингтон. В 1921 р. закінчив університет Айови, у Мічиганському університеті отримав ступінь магістра, у Гарвардському університеті захистив дисертацію з проблематики монополістичної конкуренції. Він викладав в університеті Гарварду, працював редактором, був заслуженим членом Американської економічної асоціації.

Чемберліну належить дослідження проблем монополії й моделі ринку монополістичної конкуренції. Цьому присвячено його головну працю "Теорія монополістичної конкуренції: переорієнтація теорії вартості" (1933), збірник "На шляхах до більш загальної теорії вартості" (1957), у яких автор здійснив ревізію неокласичної ринкової концепції.

"Теорія..." перевидавалася вісім раз і використовувалася в багатьох країнах як навчальний посібник з економічної теорії.

На думку Чемберліна, специфіка функціонування ринку недосконалої конкуренції полягає в суцільній комбінації елементів монополії й конкуренції. Е. Чемберлін визначає монополію як контроль над ринком і над ціною. У його моделі ринку діє значна кількість незалежних продавців схожої продукції, кожен із яких більшою або меншою мірою є монополістом.

Основу цієї монополії становить так звана "диференціація продукту", тобто особливі властивості товару, завдяки яким якась частина покупців віддає йому перевагу в порівнянні з іншими товарами такого ж виду. Чемберлін виділяє два прийоми "диференціації продукту": перший - удосконалення якості товару, якісні поліпшення, нові конструкції та ін.; другий - використання реклами. Таке диференціювання схожих продуктів призводить до того, що ринки окремих продавців не зливаються воєдино, як у випадку чистої конкуренції, а утворюють мережу взаємозалежних ринків окремих продавців. Продавці, будучи монополістами, можуть маніпулювати ціною. Там, де продукт диференційований, кожний продавець є одночасно й монополістом, і конкурентом.

Конкуренція розбудовується в трьох напрямах: маніпулювання ціною, внесення якісних змін у продукт і рекламу, останні з яких одержали назву "нецінової конкуренції". Чемберлін називає таку ринкову ситуацію "конкуруючих монополістів" монополістичною конкуренцією.

Чемберлін вважає, що облік монополії й конкуренції, які в економічній теорії розглядалися як антитези й взаємовиключні начала, є в більшості випадків неодмінною умовою раціонального пояснення цін. Роз'яснюючи поняття "монополістична конкуренція", він пише, що при чистій конкуренції ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників. При умовах монополістичної конкуренції доводитися зважати на те, що цей ринок певною мірою відособлений від інших так, що всі становлять не єдиний ринок багатьох продавців, а мережу взаємозалежних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожний.

На думку Е. Чемберліна, замість нереальної категорії "чиста конкуренція", що є штучною абстракцією, що є, правомірно вести мову про конкуренцію монополістичну, коли продавці завжди зберігають можливість конкурувати між собою, маніпулюючи ціною й контролюючи її рівень, залишатися господарем "на своєму ринку". У зв'язку із цим необхідною є переробка різних областей економічної теорії.

Уведене поняття "монополістична конкуренція" стало альтернативним поняттю "чиста конкуренція". За моделі монополістичної конкуренції для ринкової структури характерно те, що вона представлена більшою кількістю продавців і на діяльність однієї фірми не впливає діяльність іншої фірми, що суперничає з нею; покупці віддають перевагу тій продукції, розмаїття якої обумовлено торговельною маркою й іншими якісними характеристиками конкретного продавця; "диференційований продукт", тобто ту або іншу марку продукту, що є близьким субститутом, має можливість робити будь-який "новий" продавець; "вхід" у галузь або ринок товарів не обмежений.

Таким чином, Чемберлін показав, що конкуренція має місце також в умовах монополії на базі "диференціації продукту", коли в товарів того самого виду виникають особливі властивості, і покупець отримує можливість висловити свою перевагу одному з товарів цього виду; що конкурентна боротьба завжди мала місце між конкурентами-монополістами й проявлялася через розвиток цінової й нецінової конкуренції, обумовленої вдосконалюванням якості продукту й реклами.

Теорія Чемберліна дозволила зробити висновок про те, що на практиці не існує ні чистої конкуренції, ні чистої монополії.

Монополістична за своєю суттю конкуренція може мати місце й при досить великій кількості продавців, загострюючись у міру збільшення взаємозамінності товарів, що суперничають. Це означає, що витримувати змагання з великим суб'єктом господарювання і бути монополістом може й дрібний або середній продавець (торговець), і виробник.

Отже, монополія не обов'язково є наслідком фінансового контролю, концентрації виробництва й централізації капіталу, тому що ринковій системі властиві тенденції, які підсилюють конкуренцію й обумовлені науково-технічним прогресом, що дозволяють із метою більш частої зміни техніки, технології, що ускладнюється, й значного розмаїття номенклатури сировини, матеріалів і готової продукції здійснювати деконцентрацію й диверсифікацію виробництва й фінансового капіталу.

Е. Чемберлін стверджує про існування природної сутності монополії у конкурентному середовищі, спираючись на те, що суть підприємництва в значній своїй частині становлять спроби будь-якого підприємця споруджувати власну монополію, поширити її наскільки можливо й захистити її від спроб інших підприємців розширити свої монополії.

Чемберлін по-новому вирішив проблему попиту. Попит (його обсяг й еластичність) він розглядав як параметр, на який монополіст може здійснювати вплив.

Чемберлін увів у сферу економічного аналізу витрати збуту. Щодо цього він зробив найбільш важливий внесок у сучасну теорію, представив витрати збуту у вигляді кривих витрат, які накладаються на криві витрат виробництва. Чемберлін підкреслював, що з'ясування відмінностей між витратами виробництва й витратами збуту має для теорії вартості основне значення. На відміну від витрат виробництва, пов'язаних із пристосуванням продукту до збільшення пропозиції, витрати збуту мають на меті пристосування попиту до продукту, формування й зміну самого попиту.

Чемберлін увів також нову для економічної теорії проблему регулювання продукту. На його думку, ціни - це один і не завжди вирішальний елемент конкуренції. Монополістична конкуренція ґрунтується насамперед на якості товару й обслуговуванні споживачів, а це позначається на ступені інтенсивності безпосередньої цінової конкуренції. Розглядаючи умови статичної рівноваги фірми при монополістичній конкуренції, Чемберлін дійшов висновку, що максимізація прибутку досягається при рівні ціни більш високої й при обсязі виробництва менше, чим вони відповідно були б у моделі чистої конкуренції. У результаті він створив нову модель ціни для умов монополістичної конкуренції, яка є доповненням до теорії А. Маршалла.

Джоан Вайлет Робінсон (1903-1983 рр.) закінчила Кембриджський університет, ставши одним із помітних представників і продовжувачів навчання "школи А. Маршалла". Вона обіймала посаду професора в цьому університет до 1971 року.

Серед її робіт: "Теорія недосконалої конкуренції" (1933 р.), "Есе про марксистку економіку" (1942 р.), "Нагромадження капіталу" (1956 р.), "Вибрані економічні праці" (1950, 1960 і 1965).

Методологію Дж. Робінсон утворюють: неопозитивізм, маржиналізм, кількісний підхід, еклектизм, який проявляється у використанні розробок Кембриджської школи - Маршалла, Пігу, Сраффа, Харрода та ін.

Робінсон розробила модель "недосконалої конкуренції", яка, на її думку, виникає, коли конкуренти-виробники виготовляють різний товар і кожний має монополію на свій товар.

Робінсон з'ясовує ринкові аспекти функціонування монополій і доходить висновку про те, що в умовах їх існування конкуренція є "недосконалою" (за термінологією Є. Чемберліна - монополістичною).

Дж. Робінсон, як і Е. Чемберлін, намагається з'ясувати механізм установлення цін у ситуації, коли виробник виступає монопольним власником власної продукції, відповісти на запитання: чому ціна має монопольну величину й чому покупець погоджується купити товар за ціною, установленою продавцем, що й приносить йому монополістичний прибуток.

На відміну від Чемберліна, Робінсон пов'язує існування недосконалої конкуренції з порушенням і втратою нормального рівноважного стану конкурентної господарської системи, з експлуатацією найманої праці. Сама монополія розглядається як фактор, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

Робінсон описує, що в моделі недосконалої конкуренції кожний виробник є свого роду монополістом, якому загрожує лише те, що покупці можуть віддати перевагу продукції конкуруючої фірми його власній. У подібній ситуації характер кривої попиту залежить від ступеня еластичності, тому що, якщо вона є меншою за одиницю й у розглянутій точці випуску продукції, певний дохід буде дорівнювати нулю або менше нуля. У цьому випадку вигідно скоротити обсяг виробництва. Внаслідок цього діяльність на ринку пропонує ступінь еластичності попиту, рівну або більшу одиниці. Зі зміною попиту відбувається зміна ступеня еластичності, що також впливає й на відповідні граничні витрати. За такої зміни граничних витрат напрямок зміни цін залежить від ступеня еластичності нової кривій попиту. В основі цих змін лежать такі фактори, як зростання кількості покупців, зростання доходів, ліквідація конкурентів і більша вартість можливих замінників. Ці фактори впливають на загальний попит.

Робінсон звертає увагу на можливість використання ціни як інструмента впливу на попит і регулювання збуту. Із цією метою використовується так звана дискримінація в цінах - політика, що передбачає сегментацію ринку на основі різної еластичності попиту за ціною в різних категорій споживачів.

Дж. Робінсон указує, що в умовах досконалої конкуренції попит має еластичну конкурентність: найменше відхилення ціни від точки рівноваги призводить або до повного припинення покупок, або до їхнього різкого наростання, причому в кожному разі конкуренція негайно поверне ціну до рівноважного рівня. У нових умовах недосконалої конкуренції еластичність попиту різко обмежується. Монополіст знаходить можливість розбити ринок свого товару на окремі сегменти й для кожного з них призначити особливу ціну так, щоб загальний прибуток виявився максимальним. Робінсон вважає, що продаж за різними цінами однієї й тієї ж продукції, виготовленої одним виробником, різним покупцям є ціновою дискримінацією.

Робінсон пояснює також, що монополіст не може призначити на різних ринках однаково високу ціну тому, що в умовах недосконалої конкуренції еластичність попиту за ціною, хоча й не є абсолютною, представляє реальну величину, і якщо повсюдно призначити занадто високу ціну, попит різко скоротиться.

Отже, з метою максимізації прибутків слід діяти інакше: при випуску нового монопольного товару спочатку призначити дуже високу ціну, обслуживши заможну частину публіки (сегменти ринку з низькою еластичністю - "сильний ринок"), потім трохи знизити ціну, утягуючи до процесу реалізації менш заможні шари суспільства й діяти так доти, поки не будуть охоплені сегменти з високою еластичністю попиту за ціною ("слабкі ринки").

Подібна тактика "зняття вершків" заснована на дискримінації у цінах за ознакою груп з різним доходом. Але можлива й просторова дискримінація, наприклад, при встановленні монопольно високих цін на внутрішньому ринку й демпінгових цін у зовнішній торгівлі.

Робінсон звертає увагу, що для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати певним умовам. Покупці повинні бути позбавлені можливості перепродати куплену продукцію; продавець повинен мати змогу поділяти покупців на групи, виходячи з обліку еластичності попиту на товари.

На думку Робінсон, маневрування цінами - характерна риса монополістичної політики, спрямованої, з одного боку, на гнучке пристосування до диференційованих ринкових сегментів і мінливих умов кон'юнктури, з іншого боку - на розширення ринку й створення нових ринків за допомогою механізму цін.

Висновки Робінсон містять у собі свого роду протест проти фетишизації ринкового механізму, на відміну від Е. Чемберліна, у якого монополістична конкуренція - це механізм, який щонайкраще обслуговує інтереси економічного добробуту.

Дж. Робінсон увела термін "монопсонія", який означає монополію з боку попиту (ринок, монополізований одним покупцем). Вона використовувала вчення про монопсонію для пояснення феномену експлуатації праці. Вона пише, що коли велика фірма (монополіст), яка здобуває специфічний вид праці неорганізованих працівників, нав'язує їм умови угоди, реальна заробітна плата може виявитися нижче граничного продукту праці, що й означає експлуатацію. Факторами, що протидіють експлуатації, Робінсон вважала законодавство про мінімальну заробітну плату й політику профспілок.

Таким чином, Чемберлін і Робінсон у своїх теоріях довели, що конкуренція ("монополістична", або "недосконала") потребує створення механізму, який забезпечував і гарантував би її збереження.

Цим пояснюється розробка в країнах з ринковою економікою загальних основ регулювання конкурентних відносин на макрорівні ("антитрестовське" регулювання).