Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 1. Виникнення й загальна характеристика неолібералізму

1. Виникнення й загальна характеристика неолібералізму

1. Відновлення неокласичної теорії пов'язане з появою неолібералізму. Цей напрям економічної науки виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-і роки XX століття.

Теоретичне положення економічного лібералізму зводяться до того, що рівень економічної ефективності суспільства обумовлений індивідуальною вільною й приватною власністю. На думку представників цього напряму, ніхто не має права порушувати чужу волю, у тому числі й економічну.

Відомий представник неолібералізму Фрідріх Хайек писав: "Індивідуалізм - це не егоїзм і самозакоханість, це насамперед, повага до особистості близького, це абсолютний пріоритет права кожної людину реалізувати себе в цьому світі."

Як відомо, існує два напрями державного регулювання економіки: кейнсіанське й неоліберальне.

Кейнсіанство припускає активне державне втручання в економіку, неолібералізм - відносно пасивне державне регулювання.

Кейнсіанська модель - це сукупність державних заходів щодо інвестування різних сфер економіки, розширення обсягів замовлень і закупівель уряду, що, у свою чергу, призводить до дефіциту державного бюджету й інфляції.

Неоліберальна модель - це лібералізація економіки, вільне ціноутворення, провідна роль в економіці приватної власності і приватного сектора економіки. Передбачається обмежена участь держави в економічних процесах і її сприяння вільному й стабільному функціонуванню ринку з метою забезпечення рівноваги в економіці.

Уже в 30-ті роки в низці країн для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки сприяли відродженню економічного лібералізму. Найбільш великі центри в Німеччині,

США й Великобританії одержали назви, відповідно, Фрайбурзької школи (В. Ойкен, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард та ін.), Чиказької школи, яку також називають монетарною школою (Л. Мізес, М. Фрідмен, А. Шварц та ін.), Лондонська школа (Е.Кеннан, Л. Роббінс та ін.), Віденська школа (Л. Мізес, Ф. Хайек). Видатними представниками неоліберальних ідей у Франції стали економісти Ж. Рюєфф, М. Алле та ін.

2. Фрайбурзька школа неолібералізму

Після II Світової війни ідеологія неолібералізму знайшла успішне практичне застосування в Західній Німеччині (ФРН). Відомі німецькі теоретики неолібералізму В. Репке, Рюстова очолили критику будь-якого прояву монополізму в економіці. В. Ойкен і його послідовники у Фрайбурзькому університеті з 1948 р. почали випуск щорічника "Ордо" (природний лад, вільне ринкове господарство), який відіграв важливу роль у поширенні неолібералізму в багатьох країнах. Школа Ойкена стала йменуватися "ордолібералізмом".

Представники німецького неолібералізму уводили поняття "соціальне ринкове господарство". Уперше цей термін використовував А. Мюллер-Армак у своїй книзі "Господарське керування й ринкове господарство" (1947). Розробки в цьому напрямі були продовжені В. Репке, Л. Ерхардом, В. Ойкеном та ін.

У своїй книзі "Гуманне суспільство" В. Ойкен дає характеристику соціального ринкового господарства, за його словами, воно становить такий тип господарства, у якому протиставляються персоналізація колективізації, концентрація влади - волі, централізм - децентралізму, організація - мимовільності. Потім означене поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, послідовно реалізовану в 50-ті роки в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л. Ерхарда. В 1965 р. на партійному з'їзді ХДС Л. Ерхард заявив про завершення у Федеративній республіці Німеччини програми створення "соціального ринкового господарства".

Роль держави в ісоціальному ринковому господарстві" Усвідомлюючи неможливість автоматичного функціонування "вільного ринкового господарства", В. Репке й Л. Ерхард визнавали необхідним втручання держави в економіку, але завдяки пасивній участі держави в економіці. Роль держави прирівнюється до положенням судді (арбітра) на футбольному полі, який строго спостерігає за діями футбольних команд, але не має права безпосередньо брати участь у грі. Іншими словами, держава для підтримки умов існування "соціального ринкового господарства" як ідеального типу вільного ринкового господарства повинна стежити за дотриманням "правил" вільної конкуренції, тобто "чесної гри", контролювати умови ціноутворення й припиняти спроби встановлення монопольних цін, гарантувати охорону й пріоритет приватної власності в товарно-грошовому господарстві без монополій.