Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Людвіг фон Мізес (1881-1973)

Професор Віденського, Женевського та Нью-Йоркського університетів, співзасновник товариства Монт-Пелерин.

Основні твори - "Розвиток відносин між панськими та селянськими господарствами у Галіції у 1772-1842 рр." (1902), "Теорія грошей та обігових засобів" (1912), "Суспільне господарство: дослідження соціалізму" (1922), "Лібералізм" (1927), "Бюрократія" (1944), "Людська діяльність: трактат по економічній теорії" (1949)

Мізес є вихідцем із Львівської області. Визнається фундатором нової австрійської школи Мізеса - Гайєка. Як вірний учень О. Бем-Баверка, Мізес провадив власні економічні дослідження на платформі суб'єктивізму та методологічного індивідуалізму. Його роботи вільні від застосування досить модного у ті часи та й зараз функціонального аналізу і громіздких математичних моделей. Але, незважаючи на відсутність формальних викладок, вчений настільки чітко та аргументовано відстоює наукові позиції австрійської версії лібералізму, що саме його праці стали основою відродження ідеології вільного ринку у 30-40-ві рр. XX ст. Такі відомі дослідники, як Ф. Гайєк, Е. Гіппель, Л. Дипак, Ф. Махлуп, О. Моргенштерн, А. Мюллер-Армак, В. Репке, Л. Роббінс, Г. Хаберлер та багато інших стали його послідовниками.

Теорія суспільного господарства.

Мізес зробив суттєвий внесок в порівняльні дослідження ефективності капіталістичного та соціалістичного господарств. Визначивши капіталістичне суспільство як "втілення того, що слід було б назвати економічною демократією" та запропонувавши інтерпретувати соціалізм в якості "політики, що ставить на меті створення суспільного порядку, за якого усі засоби виробництва усуспільнені"17, Мізес демонструє фундаментальні відмінності між ними. Він зазначав, що лише завдяки проведенню ліберальної політики протягом життя декількох поколінь колосально підвищився добробут світу і саме "капіталізм підняв рівень життя мас до рівня, який не могли б й представити наші предки". Одночасно "спроби побудови соціалізму ... підривають основи світової економічної системи" ставлять її на край прірви, "що здатна поглинути нашу цивілізацію"18.

Вчений першим довів неможливість економічних розрахунків при соціалізмі і на цій основі стверджував, що "кожний крок, який відводить нас від приватної власності на засоби виробництва" ... "це крок, що уводить від раціональної економічної діяльності". Тож при соціалізмі, зазначав він, раціональна організація виробництва не є можливою. Хоч протягом певного періоду часу мистецтво економічного управління ще може надалі існувати, але "людина буде зберігати старі процеси не через їх раціональність, а тому, що вони освячені традицією". Зазначаючи, що "соціалізм є відмова від раціональної економіки", дослідник далекоглядно пророкує, що у випадку його побудови буде досягнуто "панування безглуздого порядку ірраціональної машини", в якої будуть "колеса крутитися, але без усякого толку".

Теорія людської діяльності.

Ґрунтовне дослідження Мізесом людської діяльності забезпечило новій австрійській школі лідируючі позиції у сучасній праксеології. Саме Мізес ввів до широкого вжитку в економічній науці термін "праксеологія", який раніше був надбанням винятково біології. Науковець зазначає, що категорії праксеології є незалежними та незмінними, відповідно до незмінної структури людського мислення. На базі праксеології вчений визначає принципи, що обумовлюють той чи інший вибір людини, та здійснює спробу створити універсальну економічну теорію. Для дослідження економічних змін фон Мізес пропонує застосовувати науку каталлактику, яка виходить з того, що людина діє, аби позбавитись відчуття неспокою. Такі дії, на думку дослідника, матимуть виключно раціональний характер та передбачають для людини здатність обирати з можливих альтернатив найбільш привабливу.