Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 20. Дж. С. Мілль збирався написати оновлений варіант "Багатства народів". Якою мірою вдалося йому здійснити цей задум?

Мілль на відміну від інших представників класичної школи не вважав сучасний йому капіталізм доцільним та ідеальним ладом, тому запропонував широку програму соціальних реформ, у якій намагався, за його словами, "поєднати максимум індивідуальної свободи в дії зі спільним володінням природними багатства земної кулі та рівною участю всіх у продуктах праці".

Основні ідеї соціальних реформ Мілля зводились до таких вимог:

1) ліквідація системи найманої праці через створення кооперативної виробничої асоціації;

2) соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;

3) обмеження соціальної нерівності через скасування права спадщини.

Режим найманої праці Мілль вважав неприродним і руйнівним для людини, таким, що вбиває інтерес до трудової діяльності. Тому він пропонував замінити відносини найманої праці відносинами робітничої асоціації, які б ґрунтувались на принципах рівності всіх партнерів, спільного вкладення капіталів у виробництво, виборності робітниками управлінського апарату. В кооперативному ідеалі Мілля відчувається вплив французьких і англійських соціалістів-утопістів.

20. Дж. С. Мілль збирався написати оновлений варіант "Багатства народів". Якою мірою вдалося йому здійснити цей задум?

Джона Стюарта Мілля (1806-1873), одного з близьких друзів Д. Рікардо, нерідко називають синтезатором ідей класичної школи. У праці "Принципи політичної економії" він прагнув об'єднати, погодити ідеї і положення своїх попередників і колег, хоча в їхніх підходах до аналізу економічної дійсності було чимало відмінностей.

Було б неправильно стверджувати, що досить об'ємна праця Дж. С. Мілля рівнозначна роботі А. Сміта. Разом із тим, за виданим у 1848 р. посібником Дж. С. Мілля протягом тривалого часу - аж до появи "Принципів політичної економії" А. Маршалла (1890 р.) - більшість студентів освоювали ази економічної науки.

Мілль виступає не тільки як систематизатор і популяризатор економічних знань. Йому вдалося поглибити й уточнити низку положень, знайти більш вичерпні формулювання, повніше аргументувати основні висновки.

Чималу увагу Мілль приділив розробці й уточненню проблеми попиту та пропозиції. На цінність вироблених благ, на його думку, впливають не тільки кількість витраченої праці, а й інші фактори. Він згадує про так званий парадокс старого вина. Витрати на виробництво як старого, так і молодого вина практично однакові, а ціни відрізняються істотно. Мілль уточнює: ціна не тільки змінюється під впливом попиту та пропозиції. Спостерігається зворотна залежність - сама ціна впливає і змінює попит та пропозицію. Тут важливий методологічний принцип - причина і наслідок в економічній практиці нерідко міняються місцями. Те, що було причиною, може стати наслідком, і навпаки, наслідок займає місце причини.

Закон зовнішньої торгівлі, пов'язаний з ім'ям Д. Рікардо (закон порівняльних витрат), Дж. С. Мілль уточнив і доповнив, висунувши положення про вплив на витрати обопільного попиту держав, що торгують. Якщо між товарами цих країн є розходження у витратах, то для ефективного торгового обміну цієї обставини недостатньо. Потрібно, щоб активізувався попит на товари зі сторони, що експортує. Рівняння міжнародного попиту приводить до рівноважного становища, коли цінність експорту однієї країни рівнозначна цінності імпорту іншої. Чим вищий і чим еластичніший попит на реалізовані за посередництва зовнішньої торгівлі товари, тим сприятливіші умови для зовнішньої торгівлі. Міжнародна торгівля, на думку Мілля, управляється обопільним попитом.

Робота Мілля становить цінність з погляду розробки методології економічного аналізу. Метод дослідження, за словами Мілля, включає два вихідних постулати. По-перше, як правило, висновки й обґрунтування справедливі лише за певних умов. По-друге, з цього випливає, що вони не можуть і не повинні мати універсального характеру. В економічному житті діє безліч причин; важливо знайти і вичленувати головні, визначальні.

Політичну економію Мілль трактує як науку про економічні закони. Розробку теоретичних положень і висновків (власне "науку") варто відрізняти від практичних розпоряджень і рецептів ("мистецтва" ведення справ).

Отже, Мілль систематизував, поглибив ідеї, положення, методологію класиків. Його "Принципи політичної економії" являють собою не нову систему, а розвиток концепцій класичної школи - її оновлений варіант.