Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 16. У чому полягають монетаристські рецепти регулювання інфляції?

На думку Фрідмена, основна проблема грошової політики полягає в забезпеченні відповідності між попитом на гроші і їх пропозицією. Стійкий попит на гроші - головна передумова стабільності цін, стійкості сукупного платіжного попиту, а отже, забезпечення стабільності системи в цілому. Звідси випливає запропонована ним рекомендація: приріст грошей в обігу має відповідати приросту валового національного продукту (ВНП). У цьому і полягає так зване грошове правило Фрідмена.

При виборі темпу зростання грошей він пропонує забезпечити рівномірний приріст грошової маси. Приміром, для США цей приріст повинен становити 3-5 % у рік (виходячи з 3 відсоткового середньорічного приросту суспільного продукту і 1-2-відсоткового темпу інфляції). При цьому приріст грошей має відбуватися безупинно, тобто місяць за місяцем, тиждень за тижнем.

Фрідмен вважав за необхідне збільшення грошової маси рівномірним темпом: "постійний очікуваний темп зростання грошової маси є більш істотним моментом, ніж знання точної величини цього темпу".

На практиці в галузі грошово-кредитної політики західні країни не дотримуються буквально зазначеного вище "правила", а звичайно щорічно встановлюють "вилку", навколо якої має коливатися грошова пропозиція.

Монетаристські рецепти використовуються у поєднанні з іншими методами, наприклад, зі стимулюванням виробництва, зниженням податків, встановленням фіксованого курсу національної валюти, регулюванням цін і доходів, скороченням (а не безумовною ліквідацією) державного бюджету.

16. У чому полягають монетаристські рецепти регулювання інфляції?

Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов'язана з надлишком грошової маси: "багато грошей - мало товарів". Цей надлишок звичайно утвориться при проведенні політики грошового стимулювання сукупного попиту. В результаті гроші перестають відігравати роль інструмента ринкового регулювання.

Щоб перекрити канали, що породжують інфляцію, монетаристи пропонують:

o суворий контроль зростання грошового обігу;

o проведення жорсткої грошово-кредитної політики, використання правила рівномірного приросту грошової маси;

o забезпечення бюджетної рівноваги. Усунення дефіциту державного бюджету, тому що він слугує джерелом інфляції і невиправданого втручання держави в ринковий механізм;

o застосування в деяких випадках методів несподіваного впливу на економічну ситуацію (наприклад методу "шокової терапії").

Основний принцип монетаристської політики - досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликане забезпечити зростання виробництва і високу зайнятість. Прихильники монетаризму виходять з того, що єдиним джерелом інфляції служить зростання грошової маси, а нульова інфляція слугує безумовною і визначальною метою економічної політики. Економічна практика свідчить про неправомірність застосування теоретичних схем, у тому числі монетаристських.

17. Чим відрізняється грошово-кредитна політика М. Фрідмена від кейнсіанської?

Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку демократичного суспільства віддавав перевагу грошово-кредитній політиці, бо вона не призводить до надмірного диктату уряду й не обмежує індивідуальну свободу. Але його погляд на сутність, роль і механізм впливу грошово-кредитної політики відрізняється від кейнсіанської. У монетаризмі Фрідмена можна виділити такі основні моменти.

По-перше, це теорія економічного циклу, згідно з якою серйозні коливання господарської кон'юнктури, що виявляються у зростанні або зниженні номінальної величини ВНП, спричинюються попередніми змінами грошової маси. Фрідмен стверджує, що масштаби Великої депресії 1929- 1933 рр. у США в основному визначила некомпетентна грошова політика, яка не змогла запобігти краху банківської сфери, що призвело до різкого (на 1/3) скорочення маси грошей і падіння цін та обсягу виробництва.

По-друге, монетаристський підхід заперечує втручання держави у функціонування майже всіх елементів і сфер економічної системи, навіть таких, як освіта, суспільний житловий фонд, суспільне медичне обслуговування.

За Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери має успіх тільки тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер дій підприємницьких і комерційних структур, зокрема комерційних банків. Йдеться про контроль над банківською системою з метою зміцнення ліквідності фінансово-кредитних інститутів, тобто їхньої здатності своєчасно задовольняти вимоги вкладників. При цьому застосовуються різні методи: встановлення облікової (дисконтної) ставки відсотка, яку беруть банки, обліковуючи векселі; проведення операцій на відкритому ринку; встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків тощо.

По-третє, Фрідмен обстоює принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи мають здійснюватися повільно, розраховуватися на роки і не реагувати на зміни кон'юнктури. Стабільність руху маси грошей Фрідмен розглядає як одну з найважливіших умов стабільності економіки в цілому. Він пропонує відмовитися від спроб використовувати грошово-кредитні заходи для впливу на реальні змінні (обсяг виробництва, рівень безробіття) у короткостроковому періоді, вважаючи головною метою цієї політики забезпечення контролю за цінами. Досягти цієї мети можна, за Фрідменом, дотримуючись "грошового правила", яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3-5 % на рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо.