Історія західних політичних вчень - Романюк А.С. - 11.3. Партії зелених і екологічні громадські організації та ініціативи

Виникнення партій зелених багато дослідників пов'язують із розгортанням нових рухів протягом 60–70-х років минулого століття. Першу партію зелених було створено в 1973 р. у Сполученому Королівстві. В 1994 р. партія зелених виникла у Франції. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років вони з'явилися в кожній європейській країні. Нині партії зелених працюють у понад 70 країнах світу. В Європі вони традиційно найпотужніші, але належать до категорії малих партій. У більшості європейських країн вони займають стабільну нішу, проводячи своїх представників до парламенту. В п'яти європейських країнах "зелені" брали/беруть участь у формуванні та діяльності національних урядів. У Бельгії протягом 1999–2003 pp., у Німеччині в 1995 – 2003 pp. та у Фінляндії від 1995 р. партії зелених входили до складу урядових коаліцій. До коаліційного уряду Фінляндії, сформованого в 2003 p., входили два міністри від Партії зелених. З 2006 р. у складі "лівої" більшості уряду Італії перебувала Федерація зелених. Після парламентських виборів 2007 р. в Ірландії до складу урядової коаліції так само увійшли "зелені", які отримали дві міністерські посади.

Загальна ознака партій зелених – широкий діапазон програмних положень. Якщо спільною орієнтацією "зелених" є "лівий" спектр, то "зелені" Фінляндії позиціонують себе між "правими" та "лівими", критикуючи обидва спрямування політичного спектра. Підтвердженням цього є входження в 2003 р. Партії зелених Фінляндії до складу урядової коаліції, де домінували дві правоцентрист-ські партії. Подібна позиція властива і "зеленим" Швеції. Особливе місце посідають "зелені" в Нідерландах. Ключовим елементом їхньої програми є проблеми свободи індивіда, яку вони поділяють на позитивну та негативну. Багато положень їхньої програми наближається до лібертаріанських трактувань.

Спільним для програмних документів європейських партій зелених є постматеріалізм. На Другому конгресі, що відбувся 13–14 вересня 2006 p., Європейська партія зелених виробила спільні засади діяльності щодо "зелених" Європи: екологічна відповідальність; автономія індивідуума; демократія участі; поширення справедливості; суспільна справедливість; рівність статей; справедливість щодо різних поколінь; встановлення глобальної справедливості; поширення різноманітності цивілізацій, суспільств і культур; прогрес без насильства. В документі наголошено, що європейські партії зелених об'єднує спільне переконання, що зазначені цінності взаємозалежні та неподільні. Вони становлять цілісність, яка охоплює дії, спрямовані на забезпечення сталого суспільного, культурного, екологічного та господарського розвитку спільнот на планеті Земля. Ці цінності визначені як універсальні щодо політичної діяльності партій зелених і партійних організацій^*72.

*72: {Офіційний сайт Європейської партії зелених: [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.europeangreens.Org/cms/default/rubrik/9/9125.policy_documents. htm}

Оганізаційно "зелені" суттєво відрізняються від традиційних європейських політичних партій. їм притаманна децентралізація партійної структури, коли рішення приймають на підставі попередньої внутрішньопартійної дискусії та широкого залучення механізмів безпосередньої демократії. Зокрема німецькі "зелені" передбачають механізм внутрішньопартійного референдуму під час прийняття важливих постанов. У діяльності "зелених" рішення центральних органів партії відіграють не керівну, а координуючу роль, унаслідок чого головна активність переноситься на рівень локальних організацій. В Австрії провідними засадами організаційної побудови визначено пряму демократію та принцип постійної ротації. В Бельгії фламандські "зелені" (Agalev) запровадили як обов'язкову вимогу заборонити балотуватися більше ніж два терміни поспіль на одну посаду. Для жінок визначено обов'язкову квоту: кожне друге місце в списках має належати жінкам. У Швеції немає традиційного лідера партії; замість нього запроваджено інститут двох основних доповідачів чоловічої та жіночої статі.

Широка внутрішньопартійна демократія здатна була вступити в протиріччя з вимогою ефективної, координованої діяльності партії як єдиного цілого, що виявилось під час роботи партійних фракцій у національних парламентах. Унаслідок цього одна з найбільших європейських партій – німецька у 1991 р. здійснила низку внутрішньопартійних реформ. Зокрема, в партії відмовились від обов'язкової норми ротації партійних лідерів, запровадили заходи щодо посилення в партійному житті значення центрального партійного керівництва та парламентської партійної фракції. Подібні зміни (відмова від обов'язкової ротації, перетворення керівних органів партії з чотирьох в один, визначення чітких координаційних взаємовідносин між центральним органом партії та партійною фракцією) було проведено і в Партії зелених Швеції.

Першими інституційними структурами, які сформували екологічний рух, були громадські організації та об'єднання. Найвідоміша з них – "Ґрінпіс" (англ. Greenpeace – "зелений світ"). Організація була створена в 1971 р. у Ванкувері (Канада). Нині вона об'єднує понад 5 млн осіб, а її представництва працюють у багатьох країнах світу. Головними інструментами визнано безпосередні інформаційні акції, що спираються на науковий аналіз. Діяльність організації зосереджена навколо таких проблем: 1) атмосфера й енергія – заборона випуску фреонів, зменшення викидів парникових газів, підтримка розвитку екологічно нешкідливих технологій; 2) ядерна зброя та атомні електростанції – відмова від продукування урану, заборона атомних електростанцій, активний спротив захоронению радіоактивних відходів на дні морів та океанів; 3) екологія океану – охорона біологічного життя в океанах та морях, особливо окремих видів риб і тварин (тюлені, моржі тощо); 4) токсини – перешкоджання вивезенню промислових відходів з високорозвинутих країн до слаборозвинутих, спротив проти імпорту до економічно слаборозвинутих країн застарілих і шкідливих для природи технологій; 5) тропічні ліси – заборона знищення, створення на їхній базі резерватів природи.

Загалом для екологічних рухів, що об'єднують під парасолькою цієї назви різноманітні громадські організації та ініціативи, характерна подільність. Екологічні структури співпрацюють переважно під час проведення конкретних акцій, програм. У політичному плані, подібно як і партії зелених, вони здебільшого належать до "лівих", однак спектр поглядів, оцінок, які вони використовують, достатньо значний.

Отже, політичні доктрини екологізму є наймолодшим напрямом у сукупності політичних доктрин XX ст. Для них характерна заміна антропоцентризму на екоцентризм, холізм, апокаліпсизм. Центральним компонентом усіх екологічних доктрин є концепція сталого/екологічного розвитку. В формуванні екологічної доктрини головну роль відіграють розробки/оцінки науковців та експертів, діяльність партій зелених та екологічних організацій/ініціатив. Особливість екологічних доктрин – активна участь міжнародних організацій і структур, проведення світових конгресів, на яких світова спільнота намагається узгодити егоїстичні інтереси національного розвитку зі загальними інтересами людства.

Запитання для самоконтролю

1. Чому доктрина екологізму була сформована лише в 60-х роках XX ст.?

2. У чому полягає суть холізму екологічних доктрин?

3. У чому полягає суть апокаліпсизму екологічних доктрин?

4. У чому виявляється сутність концепції сталого розвитку?

5. Яке значення для розвитку екологізму мала доповідь Римського клубу "Межі росту"?

6. Чому екологічний рух найпоширеніший у промислово розвинутих, демократичних країнах світу?

7. Чому більшість положень, які було прийнято на світових конгресах, не були реалізовані на практиці?

8. Чи можемо ми трактувати організацію "Ґрінпіс" як анти-системну?

9. У чому полягає сутність екологічного суспільства?

10. У чому сутність екологічної політичної свідомості?