Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 12.2. Основні положення і течії пізнього інституціоналізму

Новий, або пізній інституціоналізм суттєво відрізняється від старого як за проблематикою, так і за методологією. Якщо ранній інституціоналізм досліджував переважно монополізацію економіки та конфлікти інтересів суспільних класів і груп, то новий - проблеми оздоровлення ринкової економіки, її еволюцію. Відбулася переорієнтація напрямку із критичного на позитивістський лад. Великий бізнес вважався носієм технологічного прогресу через те, що:

- відбувся перехід від суспільства, основною метою якого є максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі;

- з виникненням акціонерного капіталу набуває розвитку соціалізація суспільства.

Новий інституціоналізм був дуже розгалуженим і представленим різними теоріями, основними з яких є наступні: соціально-технологічна; трансформації капіталізму; стадіального розвитку; трансакційної економіки; конституційної економіки, або суспільного вибору; економічної еволюції.

Історичні умови виникнення пізнього інституціоналізму

1. Зміни у відносинах власності та управління, які позначились у наступному :

- формуванні колективних форм власності, за яких акціонерами стають особи найманої праці;

- зосередженні функцій управління в руках виробничої інтелігенції;

- зростанні частки робітників у національному доході розвинених країн.

2. Відбувається перехід від суспільства, основною метою якого є максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі.

3. З виникненням акціонерного капіталу відбувається соціалізації суспільства.

Величезний вплив на еволюцію інституціоналізму виявили дослідження австрійського економіста Йозефа Шумпетера (1883-1950). Історії і методології економічного аналізу присвятив так праці: "Суть і основний зміст теоретичної політекономії" (1908), "Історія економічного аналізу" (1954), "Теорія економічного розвитку" (1912), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942). Шумпетер розмежовує поняття статики та динаміки. Велике значення в його теоріях надається суспільному розвитку. Рушійною силою розвитку у його теорії є підприємець, визначальними соціальними рисами якого є не права власності, а його особисті якості - авторитет, ініціативність, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Завдяки таким своїм рисам, підприємець є головним суб'єктом технічного прогресу. И. Шумпетер по-своєму трактував суть капіталізму, головною рисою якого він вважає діяльність підприємця-новатора. З розвитком капіталістичної економічної системи відбувається нагромадження багатства, його інституалізація, створюються великі корпорації, зростає роль держави в економічному житті, що є ознакою кризи капіталізму. Причину виникнення циклів Шумпетер вбачав у нововведеннях. З нововведеннями у концепції асоціюється і монополія нового типу. Крупні корпорації вдало пристосовуються до технічного прогресу, але великий бізнес загрожує існуванню самої підприємницької ініціативи. Поступове зникнення підприємця означає прискорену загибель буржуазії.

У 20-30-х роках XX ст. активізувались дискусії з проблем ціноутворення, конкуренції та монополії, що йшли у руслі абстрактного (теоретичного) аналізу.

Основні положення теорії "народного капіталізму", або "дифузії власності" Адольф Берлі (1895-1971) визначені у праці "Капіталістичні революції XX століття". Він виступив як захисник крупних корпорацій, які стали ніби-то революційним елементом в економіці, в силу своїх необмежених можливостей у технічному вдосконаленні виробництва.

1. Сучасний американський капіталізм вважає народним у силу наступних обставин :

- зміна приватної власності на колективну у формі акціонерної;

- перехід функції контролю над власністю до органів народу - найманих менеджерів;

- наявність розвиненої демократії;

- можливість використання передових досягнень НТР;

- державне регулювання монополізму, циклічного характеру розвитку, розподілу доходів.

2. Різноманітність форм власності: індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна.

3. Демократизація капіталу відбувається в тому, що будь-яке акціонерне товариство є достатньо демократичною організацією: акціонери беруть участь у щорічних зборах, заслуховують звіти правління, обирають новий склад правління тощо.

Велике значення має теорія "колективного капіталізму", сформована Г. Мінзом. Вона складається з трьох основних елементів: "дифузії" власності, "революції у доходах", "управлінської революції".

Теорія "управлінської менеджерської революції" є складовою теорії "народного капіталізму". З розвитком акціонерних товариств влада капіталів власників слабшає або зовсім зникає і змінюється владою найманих управлінців - менеджерів (А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер).

Складовий елемент теорії "народного капіталізму" - теорія "революції у доходах". У розвинутих капіталістичних країнах стався принциповий переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів капіталістичного суспільства (С. Кузнець, Дж.К. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен).