Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - 2.1. Безмежні потреби й обмеженість ресурсів

Головне завдання розділу — з'ясувати взаємозв'язок між безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів, дати характеристику матеріальних і людських ресурсів, розкрити проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів та показати перспективу економічного зростання. У розділі широко застосовується графічний метод зображення повної зайнятості, повного обсягу виробництва та підвищення ефективності його функціонування. Певна увага приділена й загальній характеристиці різних економічних моделей суспільства та проблемам їх застосування в окремих країнах.

2.1. Безмежні потреби й обмеженість ресурсів

Кожному суспільству необхідно ретельно визначити і глибоко осмислити такі чинники: матеріальні потреби народу, які завжди безмежні, або непогамовні, та економічні ресурси, тобто фактори виробництва товарів та послуг, що обмежені, або рідкісні.

Перелік суспільних потреб включає широкий спектр продуктів і послуг: харчі, одяг, взуття, будинки, автомобілі, зубна паста, телевізори, ремонт автомобіля або пилососа, стрижка волосся, консультація юриста тощо. Матеріальні потреби включають також потреби приватних підприємств та урядових відомств.

Матеріальні потреби суспільства завжди непогамовні, або безмежні. Щомиті індивіди й інститути, що складають суспільство, відчувають безліч незадоволених матеріальних потреб.

З часом потреби змінюються і примножуються внаслідок появи нових виробів і під впливом широкої реклами та енергійного стимулювання збуту. Кінцева ж мета всієї економічної діяльності полягає у намаганні задовольнити ці багатоманітні матеріальні потреби.

На кожному етапі історичного розвитку суспільні потреби обмежуються певними рамками через брак економічних ресурсів. В економічній літературі подаються різні класифікації цих ресурсів, зокрема є й така: матеріальні ресурси — земля або сировина і капітал; людські ресурси — праця і здатність до підприємництва (підприємницький талант).

У поняття "земля" входять усі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі, як-от: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.

Поняття "капітал", або "інвестиційні ресурси" охоплює всі виготовлені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машин, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутову мережу, що використовуються у виробництві товарів та послуг і доставлянні їх до споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Тут важливо відзначити, що інвестиційні товари (засоби виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Заслуговує на увагу і те, що в наведеному тут визначенні у поняття "капітал" гроші не входять. Щоправда, у побуті часто вживається вислів "грошовий капітал", коли йдеться про гроші, які можуть бути використані для купівлі машин, устаткування та інших засобів виробництва. Проте гроші як такі нічого не виробляють, отже, їх не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал — інструменти, машини та інше виробниче устаткування — це економічний ресурс; гроші, або фіктивний капітал, таким ресурсом не є.

В економічній літературі наводиться й інша класифікація матеріальних ресурсів. Згідно з цією класифікацією до них належать предмети праці та засоби праці. Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту. Предмети праці у сучасних умовах здебільшого є продуктом попередньої праці: цемент у будівництві, метал на машинобудівному заводі, бавовна на прядильній фабриці тощо. Природа, земля — загальні предмети людської праці. Ті з них, які людина знаходить у самій природі (незайманий ліс, кам'яне вугілля в надрах землі, риба у воді тощо), називають первинними. Підлягаючи переробці, з часом усе глибшій, вони перетворюються на сировинні матеріали, або напівфабрикати.

Засобами праці називається річ або комплекс речей, що їх людина ставить між собою і предметом праці, за допомогою яких вона діє на цей предмет. Засоби праці виступають своєрідним продовженням її природних органів, які використовуються у процесі праці. До засобів праці передусім належать знаряддя праці (різного роду механізми і машини, пристосування та інструменти, двигуни, передавальні апарати тощо). В умовах машинного виробництва засоби праці розвинулися в систему машин з трьома компонентами: робочі машини, двигуни і передавальне обладнання. Науково-технічна революція додала до них новий компонент — управлінське обладнання.

Засоби праці, в яких розміщуються самі предмети праці, складають "судинну систему виробництва" (труби, різноманітні ємкості тощо). У ширшому розумінні до засобів праці належать усі ті речі, які, хоча безпосередньо і не беруть участі у процесі праці, є для нього обов'язковими, оскільки без них працювати просто неможливо. Це — загальна умова виробництва: виробничі будівлі, шляхи сполучення і канали зв'язку. У своїй сукупності предмети і засоби праці виступають як засоби виробництва.

Праця — це загальний термін, що вживається економістами для позначення всіх фізичних та розумових здібностей людей, які застосовуються у виробництві товарів і послуг (за винятком особливого виду людських талантів, а саме здатності до підприємництва, яку, враховуючи її специфічну роль у ринковій економіці, вирішили розглядати окремо). Таким чином, роботи, що виконуються лісорубом, продавцем, машиністом, учителем, професійним футболістом, фізиком-ядерником, — усі вони охоплюються поняттям "праця".

Підприємницький талант, або просто підприємництво, в умовах ринкової економіки виступає як особливий людський ресурс, що виконує такі чотири взаємозв'язані функції:

1. Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів (землі, капіталу і праці) в єдиний процес виробництва товарів або послуг. Виконуючи роль засновника і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, який зводить докупи інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє стати прибутковою справою.

2. Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, які і визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець — це новатор, особа, яка намагається ввести в ужиток на комерційних засадах нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець — це людина, яка йде на ризик, про що свідчить ретельне вивчення трьох інших його функцій. У ринковій системі прибуток підприємцю не гарантований. Винагородою за затрачений ним час, зусилля і здібності можуть виявитися як прибутки, так і збитки і врешті-решт — банкрутство. Іншими словами, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і своїх акціонерів.

В економічній літературі має місце й інше трактування суб'єктивного чинника виробництва. Зокрема, поняття "праця" і "робоча сила" розглядаються як різні економічні категорії. Робоча сила трактується лише як здібність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, котрі вона використовує щоразу, коли виробляє певні життєві блага. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення її потреб. Тобто в процесі праці відбувається споживання робочої сили. У процесі праці не тільки змінюється зовнішня природа, але й нагромаджуються знання, досвід, підвищується кваліфікація людей, тобто праця є надзвичайно важливим чинником розвитку і вдосконалення самої людини.

У міру поглиблення суспільного поділу праці, тобто відособлення різних видів діяльності, робоча сила кожної людини, зберігаючи і розвиваючи свої індивідуальні особливості, об'єднується в єдиний виробничий процес, у результаті якого виникає сукупна робоча сила.

В економічній літературі та в побуті також поширені такі поняття, як: продуктивні сили, виробничі відносини, економічний базис і надбудова. Продуктивні сили розглядаються як сукупність і взаємодія особистих і речових факторів виробництва. Рівень розвитку продуктивних сил вважається важливим критерієм і одним із найзагальніших показників суспільного прогресу. Однак у процесі виробництва люди вступають у стосунки не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини. Сукупність виробничих відносин виступає як економічний базис, над яким піднімається особлива організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин та інститутів, що загалом складає надбудову суспільства.

Далі буде показано, як матеріальні та людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Дохід, отриманий від надання матеріальних ресурсів — сировини і капітального устаткування, називається орендним доходом, або доходом у вигляді відсотка. Дохід, отриманий тими, хто надає свою робочу силу, називається заробітною платою і включає також різні додаткові виплати у формі бонусів, комісійних, гонорарів, платежів за право користування патентом тощо. Підприємницький дохід називається прибутком.

Усі економічні ресурси, або чинники виробництва, мають одну істотну спільну властивість: вони рідкісні або виступають в обмеженій кількості. Земна куля містить лише обмежену кількість ресурсів, які можна використовувати у виробництві товарів і послуг. Орні землі, корисні копалини, капітальне устаткування і робоча сила — всі вони обмежені певною величиною. У результаті рідкісності виробничих ресурсів і, відповідно, обмеженості виробничої діяльності, сам обсяг виробництва також обмежений. Суспільство не спроможне виробляти і споживати весь обсяг товарів та послуг, який воно хотіло б отримати.