Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 13.4 Теорія адаптивних та раціональних сподівань

Інфляція

Під інфляцією розуміється зростання цін, спричинене надмірним збільшенням кількості грошей, що обертаються в країні. Причому це збільшення набагато перевищує потреби господарчої діяльності.

В Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, інфляції формально не було. Однак фактично вона існувала в двох формах: дефіциті товарів та існуванні так званого "чорного ринку", на якому ціни товарів багаторазово перевищували офіційні ціни.

Види інфляції

У сучасній економічній літературі розрізняють три види інфляції:

1) помірна інфляція (такий вид інфляції є безпечним для населення. Звичайно вона виражається з 1 до 10%.);

2) галопуюча інфляція (такий вид інфляції вже є небезпечним, тому що виражається у 2-3-значних цифрах);

3) гіперінфляція (такий вид інфляції є самим небезпечним, тому що він виражається у 4-5...- значних цифрах).

Темп інфляції

Основним вимірювачем інфляції є темп інфляції. Темп інфляції визначається шляхом зіставлення індексу споживчих цін минулого року з індексом цін даного року. Цю різницю необхідно поділити на індекс цін минулого року та помножити на 100%.

Наприклад, якщо визначати темп інфляції в Україні за 2009 рік, то він дорівнюватиме:

Від'ємне значення темпу інфляції за 2009 рік говорить про стабілізацію цін. Однак найчастіше темп інфляції має позитивне значення.

Інфляція попиту

Попит, як і пропозиція, можуть визначати рівень цін. Збільшення загального попиту в країні призводить до зростання рівня цін, тобто збільшення інфляції. Таке збільшення може бути спричинене зростанням пропозиції грошей, зменшенням податків тощо. Отже, зростання загального попиту суспільства веде до збільшення інфляції та обсягу виробництва. У випадку інфляції, яка викликана змінами в попиті, спостерігається залежність між рівнем цін та безробіттям. Таким чином, ціни підвищуються, а безробіття падає (рис. 13.1).

Інфляція пропозиції

Як уже було сказано, зміни в пропозиції викликають збільшення інфляції. Інфляція пропозиції має місце, якщо відбувається різке зростання витрат виробництва (тобто виробникам необхідно закласти в ціну товару більшу кількість витрат, отже, ціна цього товару збільшується). Витрати можуть збільшитися з багатьох причин: збільшення цін на нафту, поганий врожай у країні тощо. При зниженні пропозиції в країні рівень цін підвищується. Різке порушення механізму пропозиції, збільшуючи інфляцію, знижує обсяг виробництва та підвищує безробіття (рис. 13.5).

13.4 Теорія адаптивних та раціональних сподівань

Для того щоб отримувати стійкий прибуток, фірми або суб'єкти господарської діяльності повинні знати, наскільки зросте чи зменшиться рівень цін. Існує два способи для визначення очікуваного рівня цін - теорія адаптивних сподівань та теорія раціональних сподівань.

Теорія адаптивних сподівань

Економіка країни звичайно не розвивається в зворотний бік. Вона переміщується між різким зростанням цін та помірною інфляцією.

У реальному житті минуле може стати хорошим путівником у майбутнє. Суб'єкти господарської діяльності повинні вивчати економічні явища, щоб сформувати сподівання щодо темпу інфляції. Якщо за минулі п'ять років спостерігався стабільний темп інфляції (2%), то, скоріше за все, суб'єкти господарської діяльності будуть сподіватися на той рівень і в наступному році. Якщо за минулі п'ять років спостерігався темп інфляції на рівні 20%, то, ймовірніше, це самий буде очікуваний рівень інфляції. Якщо за минулі п'ять років темп інфляції був хитливим (5, 10, 20, 25, 30%), то суб'єктам господарської діяльності буде дуже важко передбачити рівень інфляції.

Сутність теорії адаптивних сподівань полягає в тому, що в людей формується очікування темпу інфляції на основі використання досвіду новітньої та вже далекої історії. Якщо темп інфляції за останні п'ять років становив 3%, то теорія адаптивних сподівань стверджує, що суб'єкти господарської діяльності в близькому майбутньому очікуватимуть такий самий рівень інфляції (3%). Якщо ж рівень інфляції коливався в недалекому минулому, то теорія адаптивних сподівань стверджує, що в людей, скоріше за все, сформується очікування темпу інфляції на основі розрахунку середніх значень минулих рівнів інфляції.

Припустимо, що темп інфляції за останні п'ять років постійно становив 10% на рік. Суб'єкти господарської діяльності очікуватимуть темп інфляції в наступному році на рівні 10%. Але інфляція зросла до 15%. Після цього в економіці зберігається постійний темп інфляції на рівні 15%. Теорія адаптивних сподівань говорить, що люди не зразу в своїх сподіваннях підвищать рівень інфляції до 15%. У перший рік вони можуть сподіватися, що темп інфляції зросте до 11 чи 12%. Якщо інфляція збережеться на рівні 15%, то люди очікуватимуть вищого рівня інфляції, доки він не досягне 15%.

Головний сенс теорії адаптивних сподівань полягає в тому, що людям потрібен час, щоб пристосуватися до нового рівня інфляції. Якщо рівень інфляції зростає, то люди очікувати його зростання з меншою швидкістю.

Теорія раціональних сподівань

На відміну від теорії адаптивних сподівань, теорія раціональних сподівань припускає, що очікування людей можуть змінюватися швидше, оскільки люди можуть використовувати більше інформації. Це значить, що люди використовують усю доступну інформацію в процесі прогнозування темпів інфляції, тобто використовуються не тільки досвід останніх років, а й власні прогнози щодо економічних та політичних явищ.

У процесі формування раціональних сподівань у людей можуть швидко (іноді й миттєво) змінюватися думки щодо майбутніх темпів інфляції. Це відбувається внаслідок дій різних керівників великих корпорацій, банків, політичних діячів тощо. Якщо люди вважають, що оголошені зміни в економічній політиці збільшать інфляції з 10 до 15%, то в них будуть миттєво збільшуватися інфляційні очікування до 15%.

Сподівання людей формуються не тільки на основі підсумків минулих рівнів інфляції, а й на підставі очікуваних результатів економічної політики і навіть політики, яку уряд тільки збирається впроваджувати в життя. Керівники великих корпорацій ретельно вивчають програми уряду, статистичні дані, які стосуються змін у грошовій масі та податковій політиці. Усі суб'єкти господарської діяльності збирають інформацію, яка, на їхню думку, допоможе їм передбачити майбутнє. Тому, дуже вірогідно, що сподівання людей дійсно формуються згідно з цією теорією.

Методи боротьби з інфляцією

Однак інфляція, не зважаючи не те, що вона може бути помірною, - це одна з основних проблем економічного розвитку країни. Як же з нею боротися? Існують два методи боротьби з інфляцією - монетаристський та кейнсіанський підходи. Обидва виходять з того, що інфляція може бути спричинена змінами в обсягах попиту та пропозиції і що інфляція, яка викликана змінами в пропозиції, - найбільш вірогідна причина стійкої чи прискорюваної інфляції. Так, зростання пропозиції грошей є найбільш вірогідним винуватцем інфляції. І монетаристський, і кейнсіанський підходи сходяться на думці, що надмірна емісія грошей повинна бути припинена, якщо інфляцію необхідно зберегти на певному рівні.

Монетаристський підхід

Монетаристський підхід, створений лауреатом Нобелівської премії Мілтоном Фрідменом, стверджує, що інфляція повинна контролюватися усуненням основної причини - необгрунтованого зростання грошової маси. Представники монетаристського підходу стверджують, що реальний ВВП має тенденцію зростання приблизно на 2-3% за рік. Якщо зростання пропозиції грошей буде обмежене величиною, яка відповідає величині зростання реального ВВП, то інфляція може бути фактично усунута. Однак владі дуже важко протидіяти зростанню пропозиції грошей та іншим несприятливим явищам в економіці. Уряд повинен дотримуватися строгих правил щодо проведення монетарист-ської політики. Пропозиція грошей має збільшуватися з року в рік згідно з величиною зростання реального ВВП. Монетаристський підхід визнає, що в процесі подолання інфляції, контроль за приростом грошової маси поєднується з чималими жертвами та витратами. Скорочення темпу емісії грошей неодмінно веде до тимчасового скорочення виробництва та зростання безробіття. Усі ці явища спостерігалися в посткомуністичних країнах Східної Європи, а особливо болісно вони відбувалися в Україні в середині 1990-х років. Однак без таких витрат перехід до безінфляційної ринкової економіки, яка забезпечує високі темпи зростання виробництва та споживання, навряд чи можливий.

Кейнсіанський підхід

Представники кейнсіанського підходу (засновником кейнсіансько-го підходу є всесвітньо відомий економіст Дж. М. Кейнс) щодо боротьби з інфляцією вважають, що помірна інфляція є цілком нормальним явищем для економіки країни. Вони стверджують, що якщо безробіття можна звести до мінімуму навіть ціною інфляції, то така ціна повинна бути сплачена. Згідно кейнсіанському підходу, уповільнення приросту грошової маси веде до того, що виробляється менший обсяг товарів і послуг та створюється менша кількість робочих місць. Економічна система, на думку представників кейнсіанського підходу, повинна виробляти якомога більший обсяг продукції й забезпечувати максимально можливу зайнятість, наскільки це сумісно з помірними темпами інфляції. Згідно з кейнсіанським підходом, для того щоб боротися з високими темпами інфляції, необхідно обмежувати загальний попит суспільства. Обмеження попиту може відбуватися шляхом політики регулювання доходів населення, а саме - стримування зростання заробітної плати та цін на товари й послуги.