Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - Історія ринкових реформ в Україні

В середині XIX ст. на порозі ринкових перетворень опинилися три великі держави: Китай, Японія і Російська імперія, в складі якої перебувала більша частина України. Кожна з трьох держав пішла власним шляхом. В Японії в 1868 році відбулася буржуазна революція, яка проклала шлях до ринкової економіки. Японія скопіювала основні економічні та політичні інститути найрозвинутіших європейських країн того часу: комерційне право, центральний банк, систему державної служби та конституцію. Кілька років японську економіку лихоманило, але вже на початку 1880 року вдалося контролювати інфляцію та відновити суспільний порядок. Після цього розпочалося швидке економічне зростання.

У Китаї старий режим протягом десятиліть протидіяв проведенню реформ. Тим часом проникнення західних держав у країну сприяло політичному хаосу і соціальній нестабільності. Ринкові реформи розпочалися тільки з кінця 80-х років XX ст.

У1861 році у Росії було скасовано кріпосне право, а в 1864 році створено незалежну систему судочинства. Разом з тим розвиток приватновласницької ринкової економіки сприймали як загрозу існуючому політичному та соціальному ладу. Шлях, обраний російською елітою, був чимось середнім між китайським та японським варіантами. За царя Олександра II Російська держава розпочала здійснення низки значних перетворень, але їх було призупинено зі вступом на престол Олександра III. Пізніше граф С. Ю. Вітте, який був міністром фінансів за царя Миколи II, знов почав проводити економічні реформи. їхній темп ще більше прискорився з приходом на посаду прем'єр-міністра П. А. Столипіна, який здійснив у першому десятилітті XX ст. низку ключових перетворень. Темпи промислового зростання в країні у 1907—1913 роках були одними з найвищих у світі. Україна з її населенням, вигідними природними умовами, наявністю корисних копалин, важливим стратегічним значенням у складі Російської імперії розвивалася набагато швидше, ніж більшість інших регіонів держави. Індустріалізація Південної України та Донбасу змінила економічну та соціальну структуру українського суспільства. Україна була на порозі стрімкого економічного розвитку. Однак ринкові перетворення припинилися з початком першої світової війни. Жовтнева революція 1917 року відсунула ринкові реформи ще на три чверті століття. Проте навіть у 20-х роках XX ст., коли в умовах нової економічної політики приватне підприємництво було дозволено лише в обмежених розмірах, у країні діяв досить ефективний ринковий механізм.

Отже, ринкові реформи не нові для України, тому перехідний процес можна поділити на два етапи.

Перший етап — ринкові реформи на межі XIX і XX ст. Перехідна економіка України на цьому етапі — це економіка, за умов якої здійснюється перехід від традиційної (докапіталістичної) системи до ринкових принципів раціонального господарювання.

Другий етап — сучасні ринкові реформи, спрямовані на перехід від планової економіки командного типу до ринкової системи.

Отже, сучасну перехідну економіку України можна визначити як перехідну економіку нового типу — економіку, в якій здійснюється перехід від центрально-керованої економічної системи з високим рівнем спеціалізації виробництва та централізованим розподілом продукції та послуг до ринкової економіки.

Стартові умови ринкових перетворень в Україні

Майже за сімдесят років в СРСР було створено систему, якої ще не було ніде у світі — систему планової економіки, що виключала приватну власність, товарно-грошові відносини, ринковий механізм регулювання. Тому особливості й труднощі сучасного процесу в Україні обумовлені тим, що перехідна економіка нового типу не є змішаною економікою доринкових та ринкових форм господарювання, що притаманно традиційному перехідному процесові. Це особлива економіка, яка виникає на базі реформування планової економічної системи. Отже, по-перше, оскільки перехід здійснюється від особливої системи, перед суспільством виникають проблеми, що були невідомі країнам, які пройшли традиційний перехідний період. По-друге, Україна має здійснювати за певних обставин "зворотний" рух до економічних відносин, які існували ще на першому етапі ринкових реформ: від державної власності до приватної, від централізованого розподілу ресурсів до ринкового механізму, від державного планового господарювання до підприємницької діяльності на засадах конкуренції та приватних інтересів. Звичайно, зазначені відносини необхідно не тільки відновити, а й наповнити сучасним змістом.

Стартові умови сучасних ринкових перетворень в Україні — це умови кризи планової системи, яка свідчила про невідповідність потребам розвитку суспільства притаманного йому соціально-економічного устрою.

Як відомо, обмеженість ресурсів є загальною умовою функціонування системи будь-якого типу. Однак масштаби економічного зростання у різних системах регулюються принципово різними чинниками: попитом або ресурсами. У ринковій системі зростання виробництва постійно обмежується попитом, який у свою чергу відображає обсяг та структуру суспільних потреб. Завдяки цьому існує зв'язок між виробництвом і споживанням через товарно-грошові форми: система постійно змінює структуру виробництва відповідно до змін платоспроможних потреб (попиту).

У плановій системі зростання виробництва безпосередньо пов'язано з наявністю ресурсів: більше вироблено продукції — більше ресурсів для наступної фази виробництва. Існує зв'язок не з потребами (навіть у їхній платоспроможній формі), а з результатами виробничого процесу: виробництво обмежується виробництвом. У цьому разі зміна обсягу та структури потреб руйнує виробництво, що пристосувалося до наявних ресурсів. Наслідками цього є, по-перше, виробництво заради виробництва, значне обмеження кінцевого (особистого) споживання; по-друге, спрямованість виробництва на кількісне зростання ("вал"), відсутність стимулів науково-технічного прогресу, системи матеріальної заінтересованості робітників, їх трудової мотивації; по-третє, обумовлені кількісним зростанням нестача ресурсів, капіталовкладень, їх нераціональний розподіл та використання. Все це призвело до зниження ефективності суспільного виробництва, зростання його диспропорційності, насамперед диспропорцій між першим та другим підрозділами суспільного виробництва, промисловістю та сільським господарством, виробництвом та споживанням, до виникнення дефіциту в усіх сферах господарства та на всі види ресурсів, який поступово перетворився на хронічний. Отже, планова система, яку будували як систему най раціональнішого використання всіх ресурсів, виявилася економікою дефіциту, неспроможною оптимально господарювати. Все це свідчить про кризу планової системи, подолати яку можна тільки у процесі переходу до ринкової економічної системи.

Складність становища України до початку перехідних процесів обумовила, по-перше, те, що одним з елементів змісту перехідної економіки є кризові явища, успадковані від планової системи; по-друге, необхідність одночасного вирішення різнопланових завдань: подолання кризи, забезпечення зростання виробництва, підвищення життєвого рівня населення, трансформація планової системи в ринкову, перспективний стратегічний розвиток суспільства.

Вплив сучасних тенденцій розвитку світового господарства

Сучасна економіка України — це локальна перехідна економіка, але трансформаційні процеси у країні розгортаються за особливих історичних умов — умов глобальних перехідних процесів. Розвинуті індустріальні країни перебувають на етапі переходу до постіндустріального суспільства. Країни, в яких значну частину становлять елементи традиційної економіки, швидко рухаються до сучасної ринкової економічної системи, використовуючи при цьому досягнення постіндустріальної стадії.

Зазначені глобальні перехідні процеси, а також загальні закономірності розвитку світового господарства (поглиблення суспільного розподілу праці, інтернаціоналізація обміну та виробництва) впливають на перехідну економіку України, зміст перехідних процесів, їх кінцеві орієнтири. Досвід ринкових перетворень у так званих постсоціалістичних країнах також враховує наша країна. Тому перехідна українська економіка постає як унікальне переплетіння локальних і глобальних тенденцій.