Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 3. Загальні основи оподаткування. Система податків

Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки — це обов'язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об'єкти, суб'єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.

Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.

Принципи оподаткування. Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих у свій час ще А. Смітом. Головні з них — рівномірність, визначеність, зручність та дешевизна.

Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб'єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають у рівному становищі і, отримуючи однакові доходи, повинні сплачувати однакову суму податку.

Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі та обчислюється за певний строк. Єдині для всіх правила оподаткування, які стабільні протягом тривалого часу, дають змогу платникам самостійно, з перспективою приймати оптимальні господарські рішення, завчасно знаючи про норму та умови вилучення частини їх доходів на користь держави.

Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування має бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути простою і прозорою.

Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть наповнити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податковий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової активності і тінізації економіки.

В умовах сучасного податкового регулювання виділяють також принципи законодавчого закріплення, гнучкості, ефективності, усталеності, обов'язковості, взаємної відповідальності. Сутність принципу ефективності полягає в тому, що витрати, пов'язані з оподаткуванням, мають покриватися сумою податку, який надходить державі внаслідок його запровадження.

Система оподаткування має бути усталеною. Розміри податків і терміни їх сплачення не повинні часто переглядатися. У той же час вона має бути гнучкою, щоб держава могла вдосконалювати оподаткування відповідно до змін, що відбуваються у системі господарювання.

Законний, легальний характер платежів, господарська самостійність платника — це родові ознаки податкової системи правової держави.

Податки виконують три основні функції. Фіскальна функція пов'язана з формуванням джерел державних доходів, з яких формується державний бюджет країни. Розподільча функція передбачає перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб відповідно до прийнятих у суспільстві законів, вимог економічної ситуації та принципів державної політики соціальної справедливості. Регулююча функція виявляється у формуванні потрібної структури економіки, а також у регулюванні суспільних, колективних та особистих інтересів, взаємовідносин держави з різними соціальними сферами суспільства. За допомогою регулюючої функції встановлюються і змінюються системи оподаткування (прогресивна, пропорційна або регресивна), визначаються податкові ставки та їх диференціація, надаються податкові пільги. Саме у процесі створення та розподілу грошових доходів реалізуються економічні інтереси і тому виникає можливість використання податків як засобу впливу на систему інтересів у напрямі, потрібному суспільству.

Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона охоплює, крім того, податкове законодавство, а також структуру і функції державних органів, які стягують податки і здійснюють нагляд за їх внесенням, — податкову інспекцію і податкову міліцію. Елементи системи: суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа — платник податку;

носії податку — особи, які фактично сплачують податок; об'єкт оподаткування — матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;

джерело податку — дохід, з якого сплачується податок; податкова ставка (норма оподаткування) — розмір податку на одиницю обкладення. Буває гранична і середня;

податкова квота — податкова ставка, встановлена як процент до доходу;

податкова пільга — повне або часткове звільнення від податку;

податковий режим — сукупність податкових ставок і податкових пільг;

податкова політика — діяльність держави у сфері організації та використання податків, а також розробка певних концепцій розвитку та принципів організації системи оподаткування;

принципи податкової політики — відсутність або наявність та ступінь прогресивності ставок оподаткування; дискретність або безперервність оподаткування; одноманітність оподаткування для різних платників та доходів чи відсутність такого; характер та мета податкового пільгування.

Податковий механізм містить сукупність організаційно-правових норм та економічних методів управління оподаткуванням. Держава надає йому юридичної форми за допомогою податкового законодавства і регулює його.

Поряд із суто фінансовими функціями податковий механізм містить численні можливості для економічного впливу на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на розвиток науково-технічного прогресу та ін. Приміром, податкова система західних країн стала дедалі більше органічно включатися в єдину систему грошово-фінансового регулювання процесів відтворення.

За джерелами оподаткування податки поділяються на виплачувані з доходів зароблених та незароблених (доходів на капітал). До зароблених доходів належать заробітна плата, підприємницький прибуток, гонорар осіб вільних професій, доходи індивідуальних підприємств. До незароблених, але легальних доходів, належать дивіденди, проценти за внесками, зростання вартості нерухомості та цінних паперів, рента з землі та будинків.

Об'єкти оподаткування класифікують таким чином: дохід (податок з доходу); майно (у т. ч. земля, капітал, інша нерухомість, предмети розкоші); передача майна (податок на спадщину та дарування, на угоди купівлі-продажу, позики, передачу на зберігання тощо); споживання (акцизи на окремі товари); експорт та імпорт товарів (мито).

Залежно від різних ознак податки розподіляються на такі види: 1) за об'єктом оподаткування — прямі та непрямі; 2) за установою, яка здійснює стягнення податків, — державні та місцеві; 3) за характером використання—загальні та спеціальні.

Прямі податки встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, котрі сплачують податки. Головні види прямих податків — реальні та особисті.

Реальні утримуються з окремих видів майна (земля, будови) за зовнішніми ознаками з урахуванням середньої доход-ності платника. За об'єктом оподаткування до них належать земельний податок, податок з власників будівель, транспортних засобів та ін.

Особисті податки накладаються на доходи або майно фізичних та юридичних осіб. Вони утримуються з джерела доходу або за декларацією. Цей вид податку визначає об'єкти конкретно для кожного платника, враховуючи і його фінансовий стан. За об'єктом оподаткування особисті податки виступають у вигляді прибуткового податку з громадян, податку на прибуток підприємств, податку на доходи, плати за природні та трудові ресурси, воду, землю та ін. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають в Україні. Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік. За основу обчислення ставки податку береться неоподатковуваний мінімум. Підприємства та організації виплачують податок на прибуток, або дохід (залежно від чинного законодавства). Платниками виступають будь-які господарюючі суб'єкти, що мають дохід від діяльності в Україні. Об'єкт оподаткування — валовий прибуток (доход) підприємства чи організації.

Непрямі податки — це податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. Власник товару або послуги одержує суму податків, яку перераховує державі. Об'єкт оподаткування виступає тут посередником між платником та державою.

Більш як половина надходжень до держбюджету від непря-мих податків здійснюється за рахунок податку на додану вартість, який є частиною новоствореної вартості і надходить до держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності на території України. Об'єкт оподаткування — обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту. Оподатковуваний оборот з реалізації товарів (робіт, послуг) обчислюється виходячи з їх вартості за вільними цінами та тарифами, що включають податок на додану вартість за встановленою ставкою. Широке застосування цього податку зумовлене його певними перевагами, зокрема універсальністю підходу до податкової шкали, процесів обчислення та стягнення; істотним спрощенням контролю за рухом витрат, товарів та послуг; стимулюванням експорту, оскільки вивіз товарів не оподатковується цим податком; на відміну від прямих податків, цей вид податку регулярно та рівномірно надходить до бюджету.

Разом з тим податок на додану вартість має і деякі негативні риси. Він, по суті, є регресивним податком на кінцевого споживача. Це означає, що групи осіб з низьким рівнем доходу виплачують як податок у ціні споживчих товарів більшу частку свого доходу, ніж високодоходні групи населення. Тому проблема використання цього податку безпосередньо пов'язана як з величиною диференціації населення за рівнем доходу, так і з відносною часткою малозабезпечених категорій населення. Застосування податку на додану вартість неодмінно супроводжується підвищенням загального рівня цін, і, відповідно, прискоренням темпів інфляції.

Як вид непрямого податку існує також податок з обороту, який утримується із вартості товарів масового виробництва. Це акциз, який, як правило, сплачують підприємства недержавної форми власності. Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Він включається до їх ціни. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Платниками його є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також ті, що їх імпортують. Об'єкт оподаткування — обороти з реалізації підакцизних товарів, вироблених в Україні; з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки та для своїх працівників; митна вартість імпортованих товарів, придбаних за іноземну валюту. До підакцизних товарів належать в основному алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин і нафтопродукти, легкові автомобілі та ін.

Ще одним видом непрямого податку є фіскальні монопольні податки. Це непрямі податки на товари та послуги державної торгівлі. До них належать податок з обороту та податок з продажу, який стягується з підприємств державного сектора.

На імпортні, експортні та транзитні товари накладається мито. Цей непрямий податок надходить до держбюджету відповідно до ставок митного тарифу.

Державні податки встановлюються та стягуються державними органами управління і надходять до держбюджету. Це насамперед прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств та організацій, акцизний збір, державне мито, експортне мито та ін.

Місцеві податки та збори встановлюються та стягуються місцевими органами управління і надходять до місцевих бюджетів. До них належать податки з власників будівель, плата за землю, екологічний податок, готельні, ринкові, курортні збори та ін.

Слід зауважити, що на етапі формування цивілізованої системи оподаткування конкретні види податків неодноразово змінювали (і ще, напевне, змінять) адресу своїх надходжень (з місцевих до державного бюджету і навпаки).

Кожний вид податку має пільги щодо виплат. Вони зафіксовані у відповідних законах України або декретах Кабінету Міністрів України. Ними користуються певні категорії фізичних осіб, а також окремі групи підприємств та організацій (або форми діяльності), які підпадають під перелік пільг.

На етапі використання податків загальні податки становлять ті, що надходять до єдиної каси держави і призначені для загальнодержавних заходів. Спеціальні податки використовуються за суто конкретним призначенням. Наприклад, внесок на соціальне страхування та формування Пенсійного фонду надходить до спеціального фонду і призначається для надання безпосередньо соціальних послуг (пенсій, виплат тощо).

У практиці оподаткування існують кілька методів стягнення податків. Найпоширеніші такі:

1. Стягнення з використанням спеціального документа — реєстру, який містить перелік типових об'єктів (земля, майно), що розподіляються за зовнішніми ознаками (розмір ділянки, тип будівлі та ін.). Цим реєстром визначається і середня доходність об'єктів оподаткування.

2. Стягнення податку до отримання власником доходу. Податок обчислюється та стягується бухгалтерією тієї фізичної особи, яка сплачує податок. Таким чином стягується податок з громадян (у момент виплати заробітної плати або процентів за внесками).

3. Стягнення податку в момент використання доходу (оподаткування купівлі товарів, квитків на проїзд у певних видах транспорту тощо) або у процесі споживання (податок на автомобілі).

4. Подання платником до податкових органів декларації, тобто офіційної заяви про свої доходи. Це стосується громадян, які отримують доходи не за основним місцем роботи, у тому числі й тих, які працюють за сумісництвом, а також за виконання разових та інших робіт, здійснених на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру. Декларувати свої доходи повинні громадяни, які отримують будь-які суми у вигляді авторської винагороди за видання, виконання або інше використання творів науки, літератури та мистецтва. Строк пред'явлення декларації — до 1 березня наступного року. За доходами від підприємницької діяльності декларація подається щоквартально. Піддягають декларуванню і всі інші доходи, отримані будь-яким чином. Податкова адміністрація, виходячи з зазначеного у декларації розміру об'єкта оподаткування та чинних ставок, встановлює розмір податку. В західних країнах цей метод є основним у податковому механізмі.

Чинне податкове законодавство містить також досить суворі заходи щодо порушення нормативних актів, невиконання їх вимог, і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.

Діяльність держави у сфері використання податків дістала назву податкової політики. До неї належить також розробка певних концепцій та принципів організації системи оподаткування.

Ефект податкової політики істотно залежить від того, які принципи закладено в її основу: відсутність (або наявність) та ступінь прогресивності ставок оподаткування; одноманітність оподаткування для різних видів доходів та платників чи відсутність такого; характер та мета податкового пільгування. Ці елементи визначають головні умови здійснення податкової політики, її структурну спрямованість.

Нині Україна перебуває на стадії формування нової податкової системи, головне завдання якої — створити умови для розвитку підприємництва і на цій основі забезпечити найповніше задоволення державних і соціальних потреб. Відносини між державою і підприємцем мають будуватися на засадах паритетності та взаємовигідності, а регулюватися можуть тільки через збалансовану податкову систему.

Побудувати таку податкову систему, яка б забезпечила створення сприятливого податкового клімату в Україні, неможливо без впровадження цілого комплексу заходів, що докорінно змінили б сам підхід до податків як необхідного атрибуту держави. Насамперед це зменшення кількості податків, обсягів податкової звітності; спрощення механізму їх стягнення; уніфікація бухгалтерського обліку в різних галузях господарської діяльності і приведення його до рівня світових стандартів.

Ринкові відносини потребують гнучкої податкової системи, яка здатна ефективно використовувати податкові інструменти з метою економічного структурного та кон'юнктурного регулювання, стимулювання НТП, регулювання соціальних процесів, а також урахування особливостей процесу відтворення у різних регіонах країни.