Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 3. Банківські операції та послуги

Головною метою функціонування комерційних банків є проведення банківських операцій. Останні являють собою діяльність із залучення та розміщення грошових коштів. З їх допомогою здійснюється взаємозв'язок між двома основними фігурами кредитного ринку — позичальником та кредитором. Згідно з Законом банки мають право здійснювати такі операції:

• приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

• відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

• емісію власних цінних паперів;

• організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

• лізинг;

• послуги з відповідального зберігання на надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

• випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

• випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

• надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

При отриманні спеціального дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції, як внесення інвестицій до статутних фондів та в акції інших юридичних осіб, випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї, операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку, ф'ючерсами та опціонами, довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з іншими особами, депозитарну діяльність.

Усі банківські операції поділяються на пасивні, активні та банківські послуги.

Пасивні операції — це дії банку, спрямовані на акумуляцію (нагромадження) грошових коштів на рахунках банку. Вони здійснюються внаслідок залучення вкладів клієнтів, отримання кредитів від інших банків (у тому числі НБУ), випуску власних цінних паперів. Грошові кошти, одержані у результаті пасивних операцій, створюють банківські резерви, за рахунок яких банк виконує свої активні операції. Залучені засоби розміщують на депозитах, під якими розуміють термінові і безстрокові вклади клієнтів банку. Джерелами депозитів можуть бути кошти на рахунках підприємств, кошти фізичних осіб. Депозити поділяються на вклади до запитання та термінові рахунки. Перший вид вкладів повертається клієнтові у будь-який час. Саме тому для них банки встановлюють найнижчі відсотки. Депозити до запитання, як правило, призначені для здійснення поточних розрахунків. При відкритті термінового депозиту вклади повертаються володарю у заздалегідь встановлений день, а до цього часу банк може вільно розпоряджатися вкладеними грошима. Залежно від строку банк встановлює свій процент. Процент за депозитними рахунками залежить від облікової ставки НБУ, темпу інфляції та величини внесеної суми. За терміновими депозитами підприємства не можуть здійснювати свої поточні розрахунки. На них, як правило, підприємці розміщують кошти для майбутніх покупок або просто для заощадження грошей. Процентні ставки за депозитами комерційних банків публікуються в газетах, що дає змогу кожному приймати раціональне та зважене рішення. За допомогою цієї інформації можна знайти банк, де вигідніші умови розміщення депозиту.

Депозитні рахунки можна відкривати в іноземній валюті. Ставки за ними будуть нижчі, що відображає менший ступінь знецінення іноземної валюти. В 2000 році середня депозитна ставка в українських банках становила від 6 до 9% річних за валютними депозитами. В умовах нестабільності фінансово-грошових процесів найбільш привабливим засобом вкладення стають валютні депозитні сертифікати. Вони продаються резидентам (громадянам України) і нерезидентам (іноземним громадянам), фізичним та юридичним особам за готівку і за безготівковим розрахунком. Сертифікати випускаються на пред'явника, що потребує при їх випуску підвищених засобів захисту.

Назва "пасивні операції" є чисто умовною, бо банкам потрібно виявляти неабияку активність, щоб залучити до себе клієнтів, які вкладуть свої гроші, та акціонерів, які куплять цінні папери банку, що збільшать його статутний фонд. Гостріша конкурентна боротьба на ринку позичкових капіталів змушує банки розширювати і вдосконалювати операції, які вони проводять, надавати своїм клієнтам дедалі більше різноманітних банківських послуг.

Взявши гроші у клієнта, банк бере на себе зобов'язання: повернути ці гроші у заздалегідь обумовлений термін і сплатити за користування цими грошами процент. Але для того, щоб виконати свої зобов'язання, банк повинен уміти заробити додаткові гроші. Операції банку, пов'язані з розміщенням коштів з метою отримання прибутку, називаються активними операціями. Вони представлені різного роду кредитами.

Кредит — це позичка банку, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. Згідно з Положенням Національного банку України "Про кредитування" (вересень 1995 року) суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи можуть одержувати лише споживчий кредит у національній грошовій одиниці.

Банківський кредит — це грошова сума, яку банк надає позичальникові в тимчасове користування за умов забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільової направленості. Всі взаємовідносини між кредитором і позичальником встановлюються умовами кредитного договору. Умови надання різних видів кредитів мають бути чітко визначені у кредитному договорі. Банки можуть надавати кредити різних видів залежно від терміну користування; засобів забезпечення; міри ризику; терміну погашення. Всю різноманітність банківських кредитів можна показати на схемі (рис. 34).

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту між двома суб'єктами господарської діяльності, що характеризує можливість відстрочення платежу. Кредитні відносини у даному

разі застерігаються векселем — зобов'язанням боржника сплатити кредиторові належну суму в обумовлений термін. Об'єктом кредиту можуть бути товари, що реалізувалися, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавці надають відстрочення платежу.

Лізинговий кредит — форма майнового кредиту, об'єктами якого можуть бути рухоме (устаткування, транспорт та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди та ін.) майно. Цей кредит надається в разі оренди майна на основі укладення лізингової угоди.

Іпотечний кредит — кредит, що надається під заставу нерухомого майна. Об'єктами іпотеки можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, торговельні приміщення, земельні ділянки.

Бланковий кредит — грошовий кредит банку (без застави та інших видів забезпечення) у межах існуючих власних коштів банку з використанням підвищеної процентної ставки найбільш надійним позичальником, який має стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківському середовищі.

Консорціумний кредит — грошова позика, що надається з використанням: акумулювання кредитних ресурсів у певному банку; гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміни банками-учасниками кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції.

Споживчий кредит — позичка, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування з розстроченням.

Щоб надавати гроші в позику, банки повинні мати джерела формування кредитних ресурсів. Ними можуть бути власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитних рахунках, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Ми вже знаємо, що кредитні операції можуть проводитися лише у межах наявних кредитних ресурсів з урахуванням ставки резервування в НБУ.

Комерційні банки як економічні самостійні господарюючі суб'єкти мають право самостійно встановлювати процентні ставки щодо кредитів залежно від попиту-пропозиції, рівня облікової ставки НБУ та виду кредиту. В результаті проведення активних операцій банки отримують проценти, вищі за ставки, які банки сплачують за пасивними операціями, у 2000 році комерційні банки надавали кредити в середньому під 40,0%, а середній процент за депозитами становив 13,5%. Різниця між ними створює прибуток банку. До нього додаються всі види комісійних зборів, що стягуються за надання банками різноманітних послуг. Якщо з прибутку банку вирахувати всі видатки, пов'язані зі здійсненням його внутрішньої діяльності (амортизація обладнання, заробітна плата працівників та ін.), то отримана сума буде чистим прибутком, який і є головною метою організації банківської справи.

Бажання банку збільшити прибуток змушує його розширювати коло послуг, що надаються.

Банківські послуги — це посередницькі операції, що безпосередньо не пов'язані з притяганням та розміщенням коштів. Але з їхньою допомогою банки формують для себе постійних клієнтів і розширюють їх коло.

Найпоширенішими і традиційними послугами банків є: інкасові, акредитивні та переказні операції. За допомогою цих операцій банки за дорученням своїх клієнтів одержують гроші за відповідними документами і зараховують їх на розрахункові рахунки (інкасові операції); виплачують певну суму особі при виконанні нею заздалегідь певних умов (акредитивна форма розрахунків); перераховують внесені до банку гроші одержувачеві шляхом надсилання йому банківського чека або переказування банку-кореспонденту (переказні операції).

Останнім часом посилюється роль нових банківських послуг.

Посередницькі послуги застосовуються при посередництві в одержанні кредитів, у проведенні операцій з цінними паперами, валютою чи іншими цінностями. Якщо банк бере на себе посередництво в отриманні кредитів для клієнта (коли сам банк не може забезпечити необхідну суму кредиту), в цьому разі він бере позику в іншому банку на прохання клієнта. Клієнт погоджується на таку операцію, оскільки брати кредит в іншого банку самостійно значно дорожче. Банк отримає прибуток (маржу) за рахунок різниш' між процентами за депозитами та процентами за позиками.

Велику групу банківських послуг становлять довірчі (трастові) операції. До них належить управління майном, переданим клієнтом за дорученням. Довіреними особами можуть виступати приватні особи (вдови, військовослужбовці, неповнолітні та ін.), благодійні, громадські організації, різні фонди. Довірчими операціями є: управління майном осіб, тимчасово позбавлених права здійснювати цю функцію самостійно; управління грошима з метою отримання прибутку (наприклад, купівля цінних паперів); управління майном у формі прийняття рішення щодо розміщення наявних ресурсів, проведення депозитних операцій, одержання прибутку, оформлення страхування і внесення страхових платежів, проведення облікових операцій та фінансового аналізу.

Особливості агентських операцій полягають у тому, що клієнт не передає банкові своїх повноважень як власник, а лише уповноважує банк виконувати ті чи інші операції від імені власника: сплатити податки, виконати операції з купівлі-продажу цінних паперів, оформити страховий поліс на отриманий кредит, у разі визнання підприємства банкрутом банк за дорученням керівництва може здійснювати операції з ліквідації підприємства: облік активів, реалізацію майна, розрахунки з кредиторами, розподіл одержаних коштів між акціонерами. На фінансових ринках банки виступають депозитаріями (хранителями та реєстратора ми) держателів цінних паперів. За виконання довірчих і агентських операцій банк стягує певну комісійну винагороду.

Серед нових послуг банку важливе місце посідають такі, як факторинг та лізинг.

Факторингова послуга — це купівля банком у клієнта права вимагати повернення боргу. Як правило, банк скуповує дебіторські розрахунки. Факторингова послуга оформляється відповідним договором. Клієнт, який продав дебіторську заборгованість, одержує від банку гроші (в розмірі 80—90%), частину їх, що залишилася, банк повертає клієнтові при належному виконанні зобов'язань з поставки продукції або виконання робіт. Утримання банком частини боргу є, з одного боку, компенсацією за ризик його погашення, а з другого — інструментом стимулювання клієнта до виконання своїх зобов'язань. За факторингові операції банк стягує певну плату. Вона складається з комісійної винагороди за обслуговування заборгованості (1 — 2% від загальної суми купленого банком боргу), процента за виданий клієнтові аванс. Оскільки дебіторський рахунок мас вишу швидкість обороту, ніж позичкові кошти, взяті у банку для покриття заборгованості, факторингові операції вигідні як банку, так і клієнту.

Лізингова послуга надасться тоді, коли за проханням клієнта банк набуває будь-якого майна (устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки та ін.) і бере на себе практично всі повноваження власника (сплату майнового податку, страхування, заощадження). Клієнт, за заявою якого було куплено це майно, укладає з банком договір оренди, в якому фіксуються всі умови користування цим майном, розмір І терміни внесення орендної плати. Орендна плата складається з двох частин: амортизаційних відрахувань та комісійної винагороди за лізингові поснути. Плата за лізингову послугу нижча за позичковий процент, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж самому купувати майно або брати кредит для його придбання.