Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 4. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Класифікація підприємств - це групування їх за певною ознакою, Такими ознаками можуть бути: сфера діяльності, розмір, організаційно-правова побудова і т.д.

Так, за сферою діяльності підприємства класифікуються: промислове, сільськогосподарське, будівельне, транспортне, фінансово-кредитне, торговельне, посередницьке і т.д.

За розмірами: велике, середнє, мале.

За формою власності: приватне, колективне, державне.

Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємств: виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове, страхове.

Виробниче підприємство - це таке, яке здійснює виробництво товарів, надає послуги, інформацію, створює духовні цінності. До виробничих підприємств належать: промислові, сільськогосподарські, будівельні, побутового обслуговування населення тощо. Виробництво товарів та послуг є для них визначальним.

Комерційне підприємство - це таке, яке здійснює операції та угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів. Це - різні торговельні підприємства. Основна функція - доведення товару до споживача.

Посередницьке підприємство - це таке, змістом діяльності якого є з'єднання зацікавлених у взаємодії, у взаємних угодах сторін (суб'єктів). Вони можуть надавати інформацію, консультативні, маркетингові послуги тощо.

Фінансове підприємство - це, по суті, різновид комерційного підприємства. Але на відміну від комерційного, де об'єктом купівлі-продажу є товари, фінансове підприємство здійснює купівлю-продаж грошей, валюти, цінних паперів, іншими словами, - фінансових активів. До фінансових підприємств належать банки, кредитні союзи, інвестиційні компанії і т.п.

Страхове підприємство - це особлива форма фінансового підприємства. Тут підприємець отримує страховий внесок, який повертається йому тільки при настанні страхового випадку. Воно захищає бізнес і населення від нещасних випадків і забезпечує прибуток. До них відносяться пенсійні фонди, фонди страхування від нещасних випадків, від безробіття і т.ін.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності визначається суб'єктивними (особисті вподобання) та об'єктивними чинниками - сферою діяльності, перевагами та недоліками провідних форм підприємств.

В Україні у відповідності з діючим законодавством діють підприємства різних типів.

Індивідуальне підприємство - це таке, яке засноване виключно на особистій праці власника без залучення як членів сім'ї, так і найманих працівників. До індивідуальних підприємств можна віднести кустарний і народний промисел, майстерні по наданню деяких видів послуг побутового характеру (точильні майстерні, майстерні по ремонту взуття, одягу) тощо.

Сімейні підприємства - це підприємства, які засновані на власності та праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. До цієї форми підприємств належать підприємства у сфері побутового обслуговування населення, торгівлі, громадського харчування та в інших сферах господарської діяльності. Слід підкреслити, що майно сімейного підприємства (житлові будинки, машини, устаткування та інше, в тому числі і вироблена продукція та отримані доходи) є загальною спільною власністю членів сім'ї, які спільно ведуть господарство.

Приватне підприємство - це таке, яке засноване на капіталі та праці його власника і праці найманих працівників. Вперше в історії вітчизняного законодавства (за винятком непу) Закон офіційно декларує можливість приватної підприємницької діяльності у формі приватних підприємств з правом наймання робочої сили.

Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу. Це такі підприємства, власність яких виникла внаслідок переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими законними способами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію і отримані доходи, є загальним надбанням його колективу. Частка працівника в доходах визначається його трудовим внеском у створення майна колективного підприємства.

Кооперативне підприємство, засноване на власності кооперативу. Власність кооперативу - це майно, що утворюється за рахунок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, виробленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу. Основними засадами створення та роботи такого підприємства є: 1) добровільність вступу та виходу; 2) участь членів кооперативу в управлінні його справами; 3) самостійність колективного господарювання і незалежність кооперативу у прийнятті рішень; 4) соціальна справедливість і соціальна рівність на працю і доходи, які розподіляються пропорційно трудовому вкладу. Кооперативні підприємства можуть створюватися і функціонувати в усіх сферах життя суспільства.

Розрізняють виробничі, обслуговуючі, споживчі та змішані типи кооперативів.

Для виробничого кооперативу характерною рисою є обов'язкова особиста трудова участь кожного члена в його діяльності. Основні види виробничих кооперативів такі: рослинницький, тваринницький, кормовиробничий, будівельний, з виробництва товарів народного споживання тощо.

Обслуговуючий кооператив може бути заготівельним (закупівельним), збутовим, постачальницьким, кредитним, сервісним, маркетинговим, з надання послуг побутового характеру, інформаційно-впроваджувальним, науково-консультативним.

Споживчий кооператив, як правило, займається роздрібною торгівлею, оптовими поставками товарів, організацією харчування.

У багатопрофільних кооперативах поєднуються різні види діяльності, які комбінуються і доповнюють один одного (виробничо-обслуговуючі, маркетингово-кредитні тощо).

Колективне підприємство, засноване на власності громадських чи релігійних організацій. Якщо створення такого підприємства відбувається за рахунок коштів релігійної організації, то в такому разі воно є колективним підприємством релігійної організації. Якщо колективне підприємство створене за рахунок коштів громадської організації, то воно є підприємством громадської організації (профспілкової, Спілки письменників України, Товариства театральних діячів України, Спілки композиторів України, Спілки журналістів України та ін.).

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях економіки. Вони виробляють продукцію і продають її, надають послуги, діють на основі розрахунків доходів та витрат і тому змушені дбати про зниження витрат на виробництво одиниці продукції. Державні підприємства функціонують у ринковому середовищі на загальних ринкових принципах. Проте вони мають свої особливості. їхнім власником є не конкретна приватна особа чи група людей, а держава в цілому. Діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу. Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства, визначення мети і напрямку його діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна, за умови збитковості фінансують його за рахунок коштів державного бюджету.

Залежно від рівня підпорядкування державні підприємства поділяються на два види: а) державні підприємства, які засновані на загальнодержавній власності; б) державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних утворень (області, району, міста). Перші функціонують у тих сферах, які визначають економічну, політичну, екологічну безпеку країни; формують загальні передумови науково-технічного прогресу, зайнятості робочої сили, неухильного зростання добробуту народу. Найчастіше вони створюються в галузях, непривабливих для приватного бізнесу, але необхідних для функціонування економіки країни та життя суспільства. Державні підприємства комунальної власності покликані забезпечувати ефективну зайнятість працездатного населення, комфортні умови життя населення відповідних територій, конкуренцію різних форм власності.

Головною перевагою державних підприємств є стабільність їх діяльності, менша залежність від зміни ринкової кон'юнктури. Головними недоліками є те, що вони позбавлені необхідності боротися за прихильність споживачів до своєї продукції (адже вони мають гарантованого споживача в особі держави) та невисокою відповідальністю за результати своєї діяльності. Вони поступаються приватним підприємствам рівнем ефективності використання ресурсів, а нерідко і рівнем заробітної плати.

Спільне підприємство створюється на основі майна різних власників. У числі засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших держав.

Орендне підприємство - це така господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим власником в оренду орендареві за договором. Об'єктами оренди є цілісні майнові комплекси державних підприємств (господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці).

Господарюючі суб'єкти можуть об'єднуватися у різного роду товариства. Господарюючі товариства є комерційними підприємствами з поділеним на частки засновників статутним капіталом. Майно, створене за рахунок внесків засновників, належить товариству. Вони мають ширші можливості порівняно з одноосібними та сімейними господарствами для збільшення обсягів виробництва. Товариства можуть створюватися у формі простого, повного, командитного та акціонерного. Прості товариства у свою чергу підрозділяються на товариства з обмеженою відповідальністю і з додатковою відповідальністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це така форма організації підприємства, за якої її учасники вносять певний пайовий внесок у статутний капітал. Його учасники не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків товариства в рамках своїх вкладів до статутного фонду.

Товариство з додатковою відповідальністю - це таке, яке створене одним або декількома особами, статутний капітал поділений на частки певних розмірів. Відмінність такого товариства від товариства з обмеженою відповідальністю в тому, що його учасники солідарно несуть відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном або виступають як солідарні боржники.

Командитне товариство - це таке статутне товариство, яке включає учасників, які несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, а також одного-двох учасників, відповідальність яких обмежується їхнім вкладом у майно товариства.

Акціонерне товариство (АТ) - це така форма підприємства, що утворене на базі акціонерного капіталу, який сформовано шляхом об'єднання вкладів завдяки випуску та продажу акцій однакової номінальної вартості. Члени (акціонери) акціонерного товариства несуть відповідальність, обмежену їхніми вкладами. їх ризик матеріалізується у більшому чи меншому доході на акції, у вищій чи нижчій ціні на акції. Основними рисами акціонерного товариства є:

- статус юридичної особи;

- відповідальність за зобов'язаннями усім майном;

- відособлення майна акціонерного товариства від майна окремих акціонерів;

- наявність статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій.

Акціонерні товариства є двох видів: відкриті акціонерні товариства (ВАТ) і закриті акціонерні товариства (ЗАТ).

ЗАТ - це таке акціонерне товариство, акції якого розподілені між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом купівлі-продажу.

ВАТ - це таке акціонерне товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу на фондовій біржі.

Управління акціонерним товариством має двох- і трьохланкову структуру. Двох ланкова структура представлена: а) вищим органом управління - загальними зборами членів акціонерного товариства; б) правлінням (виконавчою дирекцією). При трьохланковій структурі додається ще спостережна рада.

На загальних зборах акціонерів реалізується право членів акціонерного товариства управляти підприємством. Акціонери мають різну кількість голосів на загальних зборах. Вона визначається кількістю належних кожному акціонерові акцій.

Загальні збори акціонерів розглядають такі питання:

- визначення генеральної лінії розвитку товариства;

- внесення змін до Статуту товариства;

- створення філіалів та дочірніх підприємств;

- затвердження результатів діяльності товариства;

- розподіл прибутку товариства;

- вибори та відкликання членів правління та інші питання. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на

рік.

Правління (дирекція АТ) здійснює поточне, оперативне управління товариством.

Воно формується з менеджерів, які наймаються для роботи в АТ.

Спостережна рада. Її члени обираються на загальних зборах акціонерного товариства. ЇЇ компетенцією є:

- здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів товариства;

- затвердження бюджетів і планів розвитку АТ;

- оголошення дивідендів тощо.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Вони укладають угоду про права та обов'язки засновників. Для реєстрації товариства розробляється Статут. Після реєстрації акціонерне товариство набуває прав юридичної особи і може приступити до випуску своїх акцій.

Акціонерне товариство має статутний капітал, який являє собою певну суму грошей, що складається із внесків акціонерів за членство в акціонерному товаристві. Розмір статутного капіталу визначається засновниками АТ. Акціонерне товариство несе відповідальність як за статутний капітал, так і за все його майно. Майно акціонерного товариства може бути і більшим і меншим від статутного капіталу.

Статутний капітал утворюється двома способами: 1) шляхом публічної підписки на акції; 2) шляхом розподілу акцій серед засновників. У першому випадку утворюється відкрите акціонерне товариство, у другому - закрите.

Статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості акції і зменшуватися внаслідок зменшення номінальної вартості акцій і викупу частини акцій.

Акція - це цінний папір без встановленого строку обертання. Вона вказує на те, що її власник вніс кошти на створення та розвиток товариства і дає право іі власникові:

- брати участь в управлінні товариством;

- отримувати частину прибутку у формі дивідендів;

- брати участь у розподілі майна у випадку ліквідації АТ. Суб'єкт, який випускає акції, називається емітентом. Емітенти

проводять підписку на акції з метою залучення додаткових коштів для розширення, технічної та технологічної реконструкції підприємства.

Той, хто купує акції, називається інвестором. Інвестори фактично фінансують АТ, передають в обмін на акції свої гроші. Інвесторами можуть бути домашні господарства, підприємства, державні органи. Інвесторами можуть бути також іноземні громадяни та фірми, державні органи інших країн та міжнародні організації.

Інвестор може переслідувати такі цілі: а) отримання доходу у формі дивідендів або у формі різниці у курсовій вартості акцій; б) набуття або розширення прав контролю за діяльністю акціонерного товариства.

Важливе значення має ціна акції. Вона несе інформацію про фінансовий стан АТ і забезпечує різницевий дохід від її придбання та наступного продажу. Ціна, за якою купуються і продаються акції, називається курсом акції.

З курсом акції пов'язаний засновницький прибуток, який отримують засновники акціонерного товариства. Засновницький прибуток - це різниця між курсовою вартістю акцій і величиною капіталу, фактично вкладеного в акціонерне товариство.

Кількість акцій, яка дає можливість фактично управляти (контролювати) акціонерним товариством, називається контрольним пакетом акцій. Теоретично контрольний пакет акцій становить 50% випущених акцій плюс одна акція. На практиці достатньо мати 5-10% ( а іноді і менше) акцій, щоб управляти справами акціонерного товариства, бо акціонерний капітал може бути розпорошений серед великої кількості дрібних акціонерів, які, як правило, на загальні збори акціонерного товариства не приїжджають.

При повній оплаті акцій акціонеру безплатно видається сертифікат на всі належні йому акції. Сертифікат акції являє собою цінний папір, який засвідчує володіння вказаної в ньому особи певною кількістю акцій даного акціонерного товариства. Передача сертифіката однією особою іншій означає здійснення угоди купівлі-продажу і відповідно перехід права власності на акції з обов'язковою реєстрацією операції.

Акціонерне товариство може випускати ще один вид цінних паперів - облігації. їх випуск є одним із джерел кредитування акціонерного товариства.

Облігація - це цінний папір, який дає право її власникові отримувати дохід у формі фіксованого відсотка. Нині у світовій практиці поширені конвертовані облігації, тобто такі, які можуть бути обмінені на акції. Емісія облігацій здійснюється у визначеному законом країни відсотку до статутного капіталу акціонерного товариства.

Акціонерна форма організації підприємництва все далі розвивається шляхом демократизації власності та залучення все ширших мас населення до управління виробництвом і формування почуття господаря, відповідального не тільки за свій добробут, але й за розвиток країни в цілому. Все більше країн створюють передумови для придбання акцій робітниками підприємств. Активно продають акції робітникам такі фірми, як "Локхід", "Крайслер" та ін.

Сучасні тенденції розвитку акціонерних товариств значною мірою розмивають поняття "підприємство". Тому на зміну цього поняття приходить поняття "фірма", яке в країнах з розвиненою ринковою економікою є домінуючим.

Фірма з самого початку була опорою підприємництва, продуктом ринкової економіки. На наступних етапах економічного розвитку та науково-технічного прогресу її функції розширюються, роль зростає. Первісний термін "фірма" ( від італ. firma - підпис) означав "торгове ім'я" комерсанта. Нині - це організаційна структура підприємницької діяльності, інститут в усіх сферах економіки, яка володіє не тільки юридичною, але і реальною економічною самостійністю. Правові форми функціонування сучасних фірм різноманітні: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та ін.

Різні економічні школи по-різному трактують сутність фірми як категорії. Традиційна економічна теорія визначає фірму як виробничо-технологічну систему, як конгломерат людей і машин. її представникам фірма уявлялась "чорним ящиком", на вході в який зосереджуються різноманітні ресурси і технологія, а на виході - готовий продукт. Для економічної теорії вважалось несуттєвим, що відбувається в середині. В такому визначенні фірми особлива увага зверталася на організаційні аспекти її функціонування і пов'язані з ними резерви економічної ефективності.

Представники неоінституціоналізму не розглядають фірму як щось дане, вони хочуть зрозуміти механізм її виникнення. Для чого вона потрібна, якщо існує ринок? Чому б власникам ресурсів не функціонувати як незалежним товаровиробникам, купуючи фактори виробництва в інших власників, додаючи свій вклад і продаючи готову продукцію споживачам?

Представник неоінституціоналізму Р.Коуз надав нестандартну для традиційної економічної теорії перевагу такому фактору як витрати трансакцій, тобто контрактів, угод (вони, як правило, приймаються рівними нулю). Трансакційні витрати - це витрати ведення угод: інформаційні, витрати визначення якості продукції та послуг, на розробку правил ведення контрактів, витрати ухилення від відповідальності за виконання зобов'язань за угодами і т.д. Витрати трансакцій ніколи не бувають рівними нулю, бо в реальному світі відносин власності значною мірою впливають на виробництво.

Виходячи з цього Р.Коуз запропонував трактувати фірму як сукупність взаємовигідних контрактів. Таке визначення фірми дає можливість зрозуміти, що поява фірми зумовлена існуванням витрат ринкового механізму (механізму цін). Шляхом створення організації і надання підприємцю права управляти ресурсами можна зекономити на витратах ринкового механізму. Підприємець виконує свою функцію з меншими витратами, бо отримує фактори виробництва за нижчими цінами, ніж за ринковими трансакціями, які він витісняє. Якщо він зазнає невдачі, то завжди може повернутися на вільний (відкритий) ринок.

Новизна такого визначення фірми полягає в тому, що поряд з вигодами від поділу праці всередині підприємства чітко визначаються межі розвитку фірми. Межі влади підприємця у фірмі встановлюються контрактною угодою. У контракті записуються межі, в рамках яких передбачається діяльність постачальника товару чи послуги, детально ж діяльність постачальника визначається пізніше покупцем. Таким чином, у рамках контрактної угоди розміщення ресурсів попадає в залежність від покупця. В таких умовах короткострокові контракти є небажані. Систему взаємовідносин, за якої управління ресурсами залежить від підприємця, Р.Коуз називає фірмою. Фірма як альтернатива ринку. Всередині фірми відносини регулюються не ринковими сигналами (попитом і пропонуванням), а командами, які надходять від ієрархічної системи. По суті, фірма є система, в якій ціновий механізм придушений. Тому розміри фірми визначаються межею, за якою урівноважуються ринкові витрати і трансакційні витрати адміністративного механізму. Оскільки структура трансакційних витрат у фірми інша, ніж на вільному ринку, то, коли останній (ринок) безсилий, з проблемою організації праці справляється фірма.

Характеристика фірми як сітки двосторонніх довгострокових контрактів між власниками ресурсів дає можливість визначити оптимальний розмір фірми. Фірма стає більшою у міру того, як підприємець організує додаткові трансакції (угоди), і зменшує свої розміри, коли він припиняє займатися організацією угод.

Сучасна фірма - це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств національного міжнародного рівня. Головним у сучасній фірмі є її кадрова компонента: підприємці, менеджери, вчені, інженери, робітники з їх майстерністю, професіоналізмом, компетентністю, інноваційним потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, яка спирається на конкретну матеріально-технічну базу і реальну величину функціонуючого капіталу. Процвітання фірми, її відомість - похідні від таланту та праці її колективу.

Фірма впливає на долю своїх співробітників, на життя багатьох людей різних країн. "Дженерал моторс", "Крупп", "Нобель", "Бош", "Філіпс", "Сіменс", "Тойота", "ІБМ", "Форд" та інші є уособленням влади, могутності, політичного впливу. Фірми наповнюють ринок високоякісною продукцією, піднімають на транснаціональну висоту президентів і прем'єр-міністрів. На сильні фірми спирається державна політика макроекономічної стабілізації.

Які особливості сучасних західних фірм? По-перше, специфічна їх організаційно-правова структура: головна компанія інтегрує економічну владу в умовах юридичної самостійності компаній з належними їм підприємствами, які входять до складу фірми. Це забезпечує соціально-економічну, виробничо-технологічну, організаційно-управлінську цільність і стійкість. Комерційна самостійність окремих ланок поєднується з жорстким централізмом (фінансовий контроль, інвестиційна політика) головної компанії, що забезпечує узгоджену діяльність усіх підрозділів фірми.

По-друге, механізм функціонування фірми ґрунтується на ефективній взаємодії капіталу, праці, землі, інформації. В результаті виробництво перетворюється в результативний процес; обіг обслуговує вироблену стратегію і тактику; нагромадження і споживання характеризуються запрограмованою раціональністю. Ефективна взаємодія виробництва, обігу, споживання і нагромадження забезпечують функціонування механізму фірми на трьох рівнях: контрактні відносини фірми з її партнерами (горизонтальний рівень); з дочірними, онуковими та іншими компаніями і належними їм підприємствами (вертикальний рівень); з державою (макроекономічний рівень). Функціонування господарського механізму фірми неможливе без взаємодії капіталу, менеджменту, маркетингу, системи цін, прибутку, доходу, соціальних відносин.

По-третє, фірма створює особливі умови життєдіяльності людини, вона вимагає від своїх співробітників, щоб вони мали обширні знання з психології, економічної географії, історії, бухгалтерського обліку, маркетингу, іноземних мов. Фірма - одна з небагатьох "економічних ніш", де людина може самовиразитися.

По-четверте, фірма функціонує ефективно. Економічна ефективність фірми пов'язана зі структурою кадрів. На всіх етапах розвитку ринкової економіки фірмі належить особлива роль. Вона - школа підприємництва, рушійна сила бізнесу, генератор інновацій,

"полігон" освоєння і впровадження результатів НТП. Фірма інтегрує і організовує економіку на мікрорівні. А сукупність фірм визначають ефективність національної, регіональної і світової економіки в цілому.

По-п'яте, фірми-лідери, товари яких знають у будь-якому кутку землі, завойовують не тільки ринок, але і симпатії покупців, мають товарний знак, який ціниться дуже високо. Висока честь для фірми, коли її назва стає синонімом продукту, який вона виробляє. Назва копіювального апарата "ксерокс" походить від назви американської фірми "Ксерокс корпорейнш" і слово "ксерокс" увійшло практично в усі основні мови світу. В балансах багатьох західних фірм товарні знаки знаходять свою вартісну оцінку. Так, товарний знак "Кемел" оцінений її власником майже в 10 млн дол, товарний знак "Кока-Кола" - в 3 млрд дол. Товарні знаки сучасних фірм - гаранти високої якості товарів.

Підприємницька діяльність представлена не лише великими фірмами, але й малими підприємствами. Розміри підприємства визначаються, в першу чергу, за кількістю зайнятих на ньому працівників. За цією ознакою підприємства підрозділяють на: дрібні - до 50 зайнятих, середні - від 50 до 500, великі - понад 500 і особливо великі - понад 1000 зайнятих. Автоматизація виробництва веде до того, що у визначенні розміру фірми важливу роль відіграють і інші ознаки - обсяг продажів, величина активів, отриманий прибуток.

Сучасний розвиток підприємництва виявляє дві тенденції - тенденцію до зростання розмірів підприємств і тенденцію до збільшення кількості дрібних підприємств, невеликих і середніх фірм.

Тенденція до зростання розміру підприємств пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір. Він визначається мінімумом витрат виробництва на одиницю продукції. Оптимальний розмір підприємства в рамках фірми визначається її стратегією. Задоволення власних потреб фірми в якому-небудь продукті робить оптимальним невелике підприємство. Необхідність завоювання ринку для своєї продукції, і особливо для нового продукту, визначає збільшення оптимального розміру підприємства. Отже, оптимальність розміру підприємства в рамках фірми виражається у поєднанні великих, середніх і малих підприємств.

Економічна раціональність великих підприємств зумовлена, перш за все, їхньою технічною активністю: велика фірма забезпечує оптимальний варіант для капіталовкладень в інтересах інвестора в умовах конкурентного середовища. Конкурентоспроможність великої фірми дає їй можливість мобілізувати значні суми капіталу.

Великі фірми займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням своєї діяльності, розробляють стратегію маркетингу, володіють високим кадровим потенціалом, мають можливість вирішувати соціальні проблеми. Всі ці переваги дають можливість великим фірмам утверджувати свої позиції у підприємницькій діяльності.

Разом з тим великі фірми не можуть ефективно функціонувати без малих і середніх, які забезпечують їх деталями, вузлами, комплектуючими і т.д.

Малі підприємства мають свої економічні переваги перед великими. Громіздка організація великого виробництва виключає можливість гнучкого маневру, широкого експериментування, що особливо важливо в умовах сучасної науково-технічної революції. Тому великі підприємства мають потребу в особливому пошуково-випробувальному механізмі, функцію якого виконують малі підприємства.

Малим підприємствам притаманна гнучкість у прийнятті рішень, уміння знаходити малі ніші на ринку і швидко впроваджувати нововведення, винаходи тощо. Малі підприємства мають організаційно-економічні переваги - простота управління. Вони соціально захищені своєрідним "сімейним кліматом". Роль малого підприємництва найповніше виявляється у його функціях.

По-перше, малі підприємства формують конкурентне середовище, Вони сприяють утвердженню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах їх функціонування. З одного боку, малий бізнес унаслідок великої чисельності елементів, що його представляють, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації і використання новітньої техніки він виступає дійовим конкурентом, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця властивість малого бізнесу відіграла істотну роль у послабленні, а іноді і в подоланні розвиненими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації економіки та стримування технічного прогресу.

По-друге, малі підприємства оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надають ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця їх властивість набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації попиту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, вагомим є внесок малих підприємств у здійснення прориву з ряду важливих напрямів науково-технічного прогресу, передусім, у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Воно сприяє прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції.

По-четверте, малі підприємства роблять вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція малого підприємництва виявляється у здатності швидко створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень в економіці.

По-п'яте, малі підприємства сприяють послабленню притаманної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації суспільства, пом'якшенню соціальної напруженості та посиленню тенденції до демократизації ринкових відносин, адже саме малий бізнес є фундаментальною основою формування середнього класу.

Малі, середні і великі підприємницькі структури можуть об'єднуватися в асоціації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевими, територіальними й іншими ознаками.

Концерн - це статутне об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових установ тощо на основі фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Асоціація - договірне об'єднання підприємств з метою координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Холдинг - специфічна організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, що безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої грошові кошти на придбання контрольного пакета акцій інших акціонерних товариств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Об'єднані в холдинг суб'єкти зберігають самостійність, проте вирішення ключових питань їх діяльності належить холдинговій компанії.

Промислово-фінансова група - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації усіх форм власності. Вони утворюються за рішенням уряду з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки країни.

Таким чином, сучасне підприємництво - це синтез великих, середніх і малих підприємств та різноманітних їх об'єднань, які тісно між собою взаємодіють і забезпечують широкий асортимент виробництва товарів та послуг для все більш повного задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людини та суспільства. Незалежно від організаційно-правових форм підприємництва, розміру та ролі підприємств всі вони функціонують за наявності капіталу.