Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 1. ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ І ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ

§ 1. ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ І ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ

Одночасне функціонування кожного індивідуального продуктивного капіталу у виробничих процесах і у сфері обігу та неоднакова швидкість обороту його складових частин сформували грошову, продуктивну і товарну форми капіталу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин та поглиблення суспільного поділу праці грошова форма капіталу відокремилася від кругообігу промислового капіталу та набула самостійного різновиду суспільного грошового капіталу, що охоплює вартісну форму всього дійсного капіталу. Грошовий капітал здатний втілюватися в різні функціональні форми, провідною із яких є позичковий капітал.

Позичковий капітал - це відокремлена форма промислового капіталу, грошовий капітал, який його власники надають у позичку підприємцям на умовах повернення, платності й строковості.

Основою формування позичкового капіталу стали закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, коли безпосередньо авансований у виробництво капітал не є власністю підприємця, а переданий йому в тимчасове користування. Власником позичкового капіталу залишається кредитор навіть тоді, коли капітал передано підприємцю-позичальнику. Так відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал - власність і капітал - функцію. Кредитор як власник капіталу отримує частину доданої вартості у вигляді позичкового відсотку, а решта доданої вартості залишається у розпорядженні позичальника-підприємця у вигляді підприємницького доходу.

Позичковий капітал, відокремившись від промислового капіталу у самостійну форму суспільного капіталу, набув ряд суттєвих відмінностей:

o по-перше, позичковий капітал діє як капітал - власність у руках кредитора та стає капіталом-функцією в розпорядженні

позичальника. На цій основі позичальник користується грошовим капіталом кредитора, якому позичена сума коштів з відсотками повертається після збігу терміну позички;

o по-друге, гроші, окрім функції загального еквівалента, служать капіталом - засобом отримання додаткової вартості. Тобто власники грошових капіталів передають функціонуючим капіталістам не просто гроші, а гроші як капітал, вартість, що приносить додаткову вартість. В операціях позичок гроші стають своєрідним товаром, котрий кредитори нібито продають функціонуючим капіталістам за ціною розміру позичкового відсотка;

o по-третє, позичковий капітал здійснює відмінну форму руху. Увесь час обертання він перебуває у грошовій формі, здійснюючи рух Г - Г', тобто обмежується операціями передачі грошового капіталу у позичку і повернення з відсотками;

o по-четверте, позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Якщо відчуження звичайних товарів відбувається у формі купівлі-продажу, то відчуження грошового капіталу набуває форми позички. У звичайних товарних операціях купівлі-продажу (Т - Г) товар переходить від продавця у власність покупця проти еквівалентної суми грошей. У позичкових операціях відбувається лише односторонній рух вартості - від кредитора до позичальника. Зворотне повернення грошового капіталу відбувається лише після збігу певного періоду часу;

o по-п'яте, позичковий капітал найбільшої фетишистської форми. У його русі Г - Г' не беруть участі ніякі передавальні ланки. Створюється видимість самозростання грошей. Насправді ж гроші приростають тому, що у позичальників вони перетворюються у діючий капітал, що обертається за формулою:

При цьому отримана грошова виручка (Г') містить у собі кредитовану суму з відсотками ( Г" ) та належний підприємницький прибуток ( Р'); тобто

Г' = Г" + Р'.

Позичальник повертає кредитовану суму з процентами тому, що в його обороті вона здійснила кругообіг реального капіталу, що дозволило сплатити належний процент і отримати підприємницький прибуток. Водночас промисловий капіталіст звільняється від необхідності утримання значних грошових резервів у бездіяльному стані. Йому надається можливість оперативно розширити авансування виробничих процесів, збільшити масштаби виробництва та привласнити більшу суму доданої вартості. Як винагороду за наданий у тимчасове розпорядження позичковий капітал промисловець сплачує певну суму - відсоток.

Історичним попередником позичкового капіталу був лихварський капітал, що діяв у докапіталістичних формаціях. Лихварський капітал виступав капіталом лише для лихваря, тому що приносив проценти. Але для позичальників - рабовласників і феодалів - грошові позики кредиторів покривали їхні надмірні споживацькі видатки на придбання предметів розкоші, побудову палаців та ін. Дрібні виробники користувалися послугами лихварського кредиту для задоволення потреб споживання, сплати податків і ренти землевласникам. Тобто надані позички лихварського капіталу для отримувачів не набували форми виробничого капіталу та не здійснювали кругообігу промислового капіталу.

Формула руху лихварського капіталу Г- Г' обмежувалася лише сферою обігу. Через високі ставки відсотків, які в окремий період сягали 60-80 % річних, лихварський капітал відволікав зі сфери матеріального виробництва значні кошти, що гальмувало суспільний прогрес та викликало широкі протести. Відомо, що у 1113 році в Києві проти лихварів спалахнуло народне повстання, тому князь Володимир Мономах законодавчо обмежив розмір лихварського процента ставкою у 20 % річних. Протистояння католицької церкви і боротьба промисловців з лихварями тривала аж до перемоги та появи і розвитку позичкового капіталу. Хоч лихварські позички і сприяли первісному нагромадженню капіталу, але не могли задовольняти потреби обороту капіталу, тому що вилучали у формі лихварських відсотків не лише додатковий продукт, а й частину необхідного продукту. Саме в цьому суттєва відмінність лихварського капіталу від позичкового, який вилучає лише частину доданої вартості.

Вирішального удару лихварському капіталу завдав розвиток кредитної системи, банків та функціонування позичкового капіталу як відособленої грошової частини продуктивного капіталу, що оволодів сферою виробництва і обігу. Водночас його залишкові прояви зберігаються і нині скрізь, де зберігається дрібне виробництво і діють тенденції до монополізації сфери обігу. Спроби реалізувати економічні відносини лихварства в Україні мають місце у прагненні банків монополізувати кредитну сферу, у наданні кредитів за хабарі, корупційних схем привласнення коштів та ін.

Джерелами формування позичкового капіталу стали: грошові кошти, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового й торгового капіталу; вивільнений основний капітал у формі амортизаційного фонду до тих пір, коли настає термін його оновлення; тимчасово вивільнений змінний капітал до моменту виплати заробітної плати, а також додатковий продукту у грошовій формі до нагромадження достатнього розміру, що необхідний для цілей розширеного виробництва. Ці та інші форми вивільнення грошових коштів у процесі кругообігу промислового капіталу виникають внаслідок розбіжності періодів надходження грошової виручки від реалізації продукції та періодів капіталовкладень, витрат і платежів. Тимчасово вивільнені грошові кошти не можуть бездіяльно лежати як мертві скарби. Це суперечить самій природі капіталу, якій властиве самозростання. Тому власники тимчасово вільних грошових коштів вкладають їх у банки, а за це отримують банківський відсоток. Банки, у свою чергу, надають грошові кошти під вищий відсоток тим, хто їх потребує, на принципах повернення, строковості та платності.

Такий рух тимчасово вільних капіталів достатньо прибутковий як кредиторам, так і позичальникам: власники вкладів отримують банківський відсоток, а позичальники отримані кошти використовують для піднесення ефективності власного капіталу та з метою збільшення привласнення доданої вартості. Різниця між відсотками, що їх отримує банк з позичальників і відсотками, що він сплачує вкладникам, формує банківський дохід.

Іншими джерелами позичкового капіталу стали акумульовані у фінансово - кредитних закладах грошові кошти і заощадження широких верств населення та кошти рантьє осіб, головним джерелом доходів яких є відсотки від наданих у позику грошей або відсотки й дивіденди з придбаних цінних паперів. Коштами рантьє в даний час служать цінні папери розгалуженої системи інвестиційних компаній та трастових відділів комерційних банків. Хоч кошти різних прошарків суспільства відкладені для поліпшення особистого споживання, проте їх тимчасове перебування на рахунках ощадно-кредитних закладів також перетворює ці кошти у складник позичкового капіталу. Додатковими ресурсами позичкового капіталу стають і тимчасово вільні грошові кошти державного бюджету, пенсійних фондів, страхових компаній, кошти професійних спілок та інших організацій.

Рушійною силою руху позичкового капіталу є привласнення належного процента. Його розмір спонукає власників тимчасово вільних коштів на певний час відчужувати їх під відсоток, що стає ціною кредиту. Попит і пропозиція позичкового капіталу формуються грошовим ринком.

Позичковий процент - частина доходу, яку позичальник віддає кредиторові за користування грошовими коштами.

Суть процента в тому, що це частина прибутку яку позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал. Якщо позичальником стає функціонуючий підприємець, він за тимчасове користування позичковим капіталом у формі його ціни повертає кредиторові частину свого прибутку. Економічна природа позичкового процента зумовлюється існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. Його розмір відображає ефективність використання позичкового капіталу і має покривати витрати позичальника та його дохід у формі середнього прибутку.

Джерелом позичкового відсотка є додана вартість, створена у процесі продуктивного використання позиченого капіталу, а також праця банківських службовців, які забезпечують рух капіталу. Додана вартість розподіляється так, щоб кредитор отримав прибуток у вигляді відсотка за кредит, а позичальник - підприємницький дохід у вигляді прибутку на використаний у підприємницькій діяльності позичений капітал. Важливо, щоб виробництво і розподіл доданої вартості здійснювався відповідно до реальних потреб суспільного відтворення та вимог законів грошового обігу. Зокрема, рівень позичкового процента не може бути вищим від середньої норми прибутку. За іншого виробниче використання позички втрачає сенс.

Величина позичкового процента характеризується його нормою, яка визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичений капітал, до суми кредиту, виражене у відсотках:

де 5^і - норма процента; О - річний дохід; К - авансована сума позички.

Для визначення розміру ставки позичкового процента головним є виконання ним розподільної та зберігальної функцій. Розподільна функція пов'язана з розподілом прибутку, що отримав позичальник внаслідок використання позичкового капіталу, на відсоток і підприємницький дохід. Функція збереження передбачає повернення від позичальника до кредитора сум, не менших від тих, що були надані позичальникові. Реальна пропорція поділу прибутку на процент і підприємницький дохід визначається, насамперед, середньою нормою прибутку. При цьому слід розрізняти ринкову норму процента, що залежить від кон'юнктури ринку позичкових капіталів, та середню норму процента за певний період. Максимального розміру ринкова норма процента досягає у періоди найбільшого загострення економічних криз, коли масова гонитва за грошима як засобами платежу зумовлює зростання попиту на позичковий капітал для погашення боргових зобов'язань. У період економічної депресії норма процента знижується, але не може сягати нуля, тому що надання кредиту втратило б сенс діяльності кредитора. У періоди пожвавлення та піднесення, коли значно зростає попит на кредити, норма процента підвищується. Тобто динаміку процентних ставок слід розглядати в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку, на рівень позичкового капіталу впливають інфляційні процеси. Зростання потужності інфляційного процесу спричинює підвищення процентних ставок, щоб захистити позичковий капітал від знецінення. Відтак розрізняють номінальну та реальну процентну ставку. При цьому темпи зростання процентних ставок мають випереджати темпи інфляції. Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредит, умовно можна поділити на макро- та мікроекономічні. На макрорівні на розмір процентної ставки впливають попит і пропозиція на кредитному ринку під впливом конкуренції, стабільність грошового ринку країни, рівень облікової ставки центрального (національного) банку. Чинниками мікроекономічного рівня впливу на розмір процентної ставки можна вказати:

o мету кредиту. Якщо кредит надається для поточного фінансування, то ставка найнижча, тому що він є короткостроковим. Кредит торгово-посередницьким фірмам найдорожчий, тому що їхній прибуток має спекулятивний та ризиковий характер;

o розмір кредиту. За великі кредити розмір процентних ставок нижчий, ніж за користування дрібними сумами, бо питома вага затрат на одиницю кредитованої суми відносно менша: крім цього, великі суми кредиту надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких нижча;

o термін користування кредитом. Чим триваліший термін, тим вища ставка процента за кредит, оскільки зростає ризик втрат від неповернення кредиту та інфляції;

o рівень ризику. Позички піддаються впливу двох основних ризиків - кредитного і відсоткового. Кредитний ризик пов'язаний з можливими втратами від неповернення боргу внаслідок банкрутства позичальника, а відсотковий - із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий відсоток, щоб компенсувати кредиторові можливі збитки.

Середня ставка позичкового відсотка диференціюється від сили дії всієї сукупності чинників і довготривалих тенденцій в економіці, тому що розраховується як звичайна та ефективна відсоткова ставка. Стисла формула обрахування ставки звичайного відсотка така:

де I - ставка звичайного відсотка; Р - сума позички; Я - річна ставка відсотка; Т - кількість періодів нарахування відсотків.

Отже, величина звичайного відсотка розраховується тільки на основі суми кредиту і відповідає умовам одноразової виплати при поверненні загальної суми платежу у визначений термін.

Ефективна ставка відсотка розраховується одночасно на основі суми кредиту і на суму прибутку, яка може бути реінвестована. Тоді майбутні платежі розраховуються за незмінною ставкою на більшу суму як складний відсоток (I) за формулою:

Отже, позичковий капітал є однією з функціональних форм грошового капіталу, для авансування підприємців надходить з грошового (фінансового) ринку, який формується, головним чином, банківськими і парабанківськими (спеціалізованими) кредитно-фінансовими установами. Відсоткова ставка позичкового капіталу в ринковій економіці діє як ціна капіталу, взятого у кредит. В умовах вільної конкуренції норма відсотка позичкового капіталу динамічно змінюється. Процес розвитку виробництва й нагромадження грошових коштів, що потребують перетворення у функціонуючий капітал, спричинив формування кредитної системи відносин і кредитних інститутів.