Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 2. РЕНТНІ ВІДНОСИНИ

Сільське господарство складає життєво важливу сферу матеріального виробництва. Його характеризують специфічні умови підприємницької діяльності, праці, розселення людей, їх соціально-культурного розвитку, задоволення виробничих і особистих потреб. Ця галузь має розгалужену систему виробничих зв'язків з іншими галузями економіки. Все це зумовлює різноманітність відносин, пов'язаних з підприємницькою діяльністю в аграрній сфері, з працею і життям сільського населення.

Економічні відносини, що складаються між суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і використання сільськогосподарської продукції та доходів отриманих від її продажу, називаються аграрними відносинами. Аграрні відносини - це відносини, які відображають особливості формування витрат і доходів, їх розподіл і використання сільськогосподарськими підприємствами. Важливим складником аграрних відносин є рентні відносини. Рентні відносини - це відносини між суб'єктами з приводу створення, розподілу і привласнення надлишкового над середнім прибутку. Його існування пов'язане з особливостями землі як головного засобу і предмета праці в сільському господарстві. Створене за мільйони років це безцінне багатство природа віддала його у розпорядження людини.

На відміну від інших речових факторів виробництва, земля має необмежений строк використання і не відтворюється за бажанням. За своїм походженням вона - природний фактор, а не продукт праці людини. Земельні ділянки не можна вільно переводити з однієї галузі виробництва в іншу, не можна переміщувати з одного місця в інше від одного підприємства до іншого. Особливості землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві породжують переплетіння економічного процесу відтворення з природними, біологічними процесами. Останнє зумовлює розбіжності часу виробництва з робочим періодом і, у свою чергу, виступає причиною сезонності виробництва та значного розриву в часі між витратами на виробництво сільськогосподарської продукції і доходами від її реалізації, що визначає велику роль кредитних відносин в агробізнесі.

Основною особливістю землі як засобу виробництва в сільському господарстві, яка визначає її споживну вартість, є її родючість. Це якісна характеристика основного засобу і предмета праці в аграрному виробництві. Розрізняють природну і економічну родючість. Природна родючість дана самою природою і визначається фізико-хімічними властивостями ґрунту, місцем розташування, кількістю опадів, кількістю сонячних і теплих днів протягом року, що в сукупності визначає водний і повітряний режим, його біологічні властивості. Економічна родючість створюється людьми шляхом правильного і своєчасного обробітку ґрунту, внесення органічних і мінеральних добрив тощо. Специфічною особливістю землі є те, що в процесі раціонального використання її споживна вартість, на відміну від усіх інших засобів виробництва, не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає.

Характерною рисою землі як головного засобу і предмета праці в аграрному виробництві є обмеженість придатних для використання ділянок землі, а також відмінністю у їх природній і економічній родючості та місці розташуванні стосовно ринків збуту продукції. Внаслідок цих обставин існують більш сприятливі і менш сприятливі умови для створення споживних вартостей, а продуктивна сила аграрної праці виявляється неоднаковою: там, де умови для підприємництва сприятливі, вона є вищою, а при відносно гірших - вона є меншою.

У процесі використання землі як засобу виробництва має місце розмежування землі як об'єкта підприємницької діяльності і як об'єкта власності. Поряд із землевласником важливою фігурою стає підприємець, якому власник передає за угодою право на безпосереднє використання цей унікальний засіб виробництва.

Підприємець-фермер (повний і неповний господар, орендар) намагається отримати від використання земельної ділянки якомога більший дохід. Але не весь дохід, отриманий внаслідок виробництва сільськогосподарської продукції він може присвоїти. Певну його частину підприємець (неповний господар, орендар) має віддати власнику землі, який дозволив йому вести на ній підприємницьку діяльність. Частина прибутку, створеного в процесі підприємницької діяльності, передається власнику землі за надане право користуватися нею, називається земельною рентою. Вона регулярно привласнюється власником землі. Рента виступає економічною формою реалізації права власності на землю (і її природні ресурси). Отже, рента - це дохід, безпосередньо не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Вона є складовою частиною взаємовідносин підприємця-фермера, інших суб'єктів підприємницької діяльності з власником землі.

При відсутності власної землі або при недостатній її площі підприємці орендують відповідні земельні ділянки у їх власників. Здійснення земельної реформи залучило мільйони українських селян до орендних відносин. Оренда землі - це форма землекористування, при якій її власник передає свою земельну ділянку на певний строк іншій особі (орендареві) для ведення підприємницької діяльності за відповідну плату. В різних країнах Європи частка орендованих земель неоднакова. Так, у Бельгії 68% сільськогосподарських земель знаходиться у користуванні орендарів, у Франції - 53%, Нідерландах - 37%, Англії - 28%, Греції - 21%, Італії - 20%, Данії 18%, Ірландії - 8%.

Держава по-різному регулює орендні відносини. В Німеччині, Англії, Греції, Люксембурзі панує принцип свободи угод. У Франції, Бельгії, Нідерландах, Італії, Іспанії, Португалії держава втручається у ці відносини найбільш відчутно. В Данії, Ірландії пріоритет надається стимулюванню фермера-власника при певному обмеженні оренди. Власник землі привласнює земельну ренту у вигляді орендної плати.

Орендна плата може збігатися, але може і не збігатися з величиною земельної ренти. Орендна плата буде більша від земельної ренти тоді, коли до її складу, крім останньої, входять і такі елементи як відсоток на раніше вкладений у землю капітал, амортизація основного капіталу, вкладеного в будівлі, споруди тощо. Орендна плата дорівнює земельній ренті тоді, коли в оренду здається ділянка, у яку не вкладалися кошти (цілинна земля). Важливе значення має з'ясування джерела земельної ренти.

Підприємці, які орендують землю, щоб створити на ній сільськогосподарське підприємство, розраховують отримати від вкладених коштів прибуток не менший ніж інші підприємці в інших галузях економіки. В іншому разі вони вкладали б свої кошти в інші види підприємницької діяльності. Тому джерелом ренти не може бути середній прибуток. Її джерелом може бути надлишок над середнім прибутком. Цей надлишок має бути не тимчасовим, як в інших галузях економіки, а постійним. Можливості його виникнення та існування пов'язані з різною якістю земельних ділянок, з різною їх родючістю.

Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві має різну родючість. Одні ділянки землі відзначаються високою родючістю, інші - дещо меншою, а треті - низькою. Всю землю сільськогосподарського призначення можна поділити за родючістю на три частини: 1) землі високої родючості; 2) землі середньої родючості; 3) землі низької родючості.

При однакових затратах праці і капіталу на виробництво сільськогосподарської продукції на рівновеликих ділянках землі буде отримано різну кількість продукції: на землях високої родючості більше, ніж на землях середньої родючості; на землях середньої родючості більше, ніж на малородючих землях. Таким чином, умови підприємницької діяльності для різних підприємців є різні: для одних більш сприятливі, для інших менш сприятливі. Ці відмінності зумовлені не різною якістю праці, засобів виробництва, чи підприємницькими здібностями, а природними властивостями різних земельних ділянок.

Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві кількісно обмежена. Обмеженою є площа земель високої родючості. Через це пропозиція землі є абсолютно нееластичною. Попит на землю є більший від пропозиції високородючих земель. Урівноваження попиту і пропозиції землі для потреб підприємницької діяльності в сільському господарстві здійснюється за рахунок земель середньої і низької родючості. При цьому треба мати на увазі, що поділ землі за родючістю є відносним. Землі високої родючості також можна поділити на землі вищої родючості, землі середньої родючості і землі нижчої родючості.

Незважаючи на цю відносність поділу земельних ділянок за родючістю, вся продукція, вироблена на землях різної родючості, реалізується за ціною, яка складається на ринку в процесі купівлі-продажу. Конкуренція споживачів за вироблену продукцію зумовлює її установлення, виходячи з гірших умов виробництва, тобто з умов підприємницької діяльності на землях низької родючості. Якби ціна на сільськогосподарську продукцію формувалася виходячи з середніх, як в промисловості, умов виробництва, то підприємці, які виробляють продукцію на землях низької родючості не отримували б нормального (середнього) прибутку. Вони втратили б сенс займатися підприємницькою діяльністю. Це призвело б до зменшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і до появи на ринку дефіциту. Перевищення попиту на сільськогосподарську продукцію порівняно з її пропонуванням призведе до підвищення цін і дасть можливість залучити в сільськогосподарський оборот земель нижчої родючості.

Останнє посилюється зростаючим дефіцитом земельних ділянок, які мають більш вигідне місце розташування, що стимулює використання і менш вигідних (з позицій конкуренції) земель. Обробіток цих ділянок можливий за умови, що вкладання капіталу на гірших землях забезпечить підприємцям-орендаторам отримання середнього прибутку. Це стає можливим лише тоді, коли ринкова ціна сільськогосподарської продукції визначається умовами її виробництва на гірших за родючістю і місцем розміщення ділянках землі. Оскільки витрати капіталу на виробництво одиниці продукції на землях високої і середньої родючості є менші, ніж на землях низької родючості, то підприємці, які їх використовують, від реалізації кожної одиниці продукції отримують прибуток більший від нормального. Різниця між отриманим і середнім прибутком є земельною рентою.

Величина земельної ренти - різна на різних за родючістю і місцем розміщення земельних ділянках. Вона більша на високородю-чих земельних ділянках і менша на менш родючих. Вона більша на земельних ділянках, ближче розміщених до місць збуту продукції і менша на землях віддалених. Розрізняють два види ренти - диференціальну і абсолютну. Диференціальну ренту, у свою чергу, поділяють на диференціальну ренту I і диференціальну ренту II. Диференціальну ренту I поділяють на два підвиди: а) за родючістю; б) за місцем розміщення земельних ділянок.

Для утворення диференціальної ренти I за родючістю необхідні такі умови:

- відмінність у родючості окремих ділянок землі, а умовою існування диференціальної ренти 1 за місцем розміщення є;

- відмінності у розміщенні різних ділянок землі щодо місць (ринку) збуту продукції.

Причиною утворення диференціальної ренти 1 як за родючістю, так і за місцем розміщення є монополія на землю як на об'єкт господарювання.

Джерелом диференціальної ренти 1 є вища продуктивність праці працівників, які використовують земельні ділянки середньої і високої родючості порівняно з тими, які використовують земельні ділянки нижчої родючості.

Механізм утворення диференціальної ренти I за родючістю можна показати на такому прикладі (цифри умовні) (табл. 12.1).

З таблиці видно, що перша ділянка диференціальної ренти I не приносить, а друга і третя дають 15 і 30 грн.

Диференціальна рента виникає також внаслідок відмінностей місця розміщення ділянок землі стосовно ринків збуту продук

Таблиця 12.1 Утворення диференціальної земельної ренти I

ції. У тих підприємців-орендарів, ділянки яких розміщені ближче до місць споживання сільськогосподарської продукції, витрати на її доставку менші і, навпаки, більш віддалені ділянки вимагають більших витрат на транспортування (доставку) продукції на ринок. Підприємці, ділянки яких розміщені ближче до ринків збуту, реалізують свою продукцію за цінами витрат на доставку з віддалених ділянок.

На ділянках, розміщених ближче до ринків збуту продукції, формується надлишок над нормальним прибутком, який утворює диференціальну ренту I за місцем розміщення.

Виникнення диференціальної ренти I пов'язане з природною родючістю землі. її привласнення має місце при екстенсивному веденні сільськогосподарського виробництва, коли задоволення зростаючого попиту на сільськогосподарську продукцію здійснюється за рахунок розширення посівних площ.

Кожний підприємець прагне збільшити свій прибуток, в тому числі і підприємець, зайнятий в агробізнесі. Його інтерес може бути реалізований за рахунок збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, потреба в якій внаслідок збільшення чисельності населення постійно зростає. Збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції можливе за рахунок залучення (оренди) нових незайнятих земель або шляхом підвищення родючості уже залучених. Підвищення родючості досягається завдяки додатковим вкладенням капіталу, тобто внаслідок застосування нової, більш продуктивної техніки, впровадження нових районованих високоурожайних, стійких до шкідників і хвороб сортів насіння, внесення в оптимальних розмірах і співвідношеннях органічних і мінеральних добрив, прогресивних технологій, своєчасного і якісного виконання всіх робіт.

Механізм утворення земельної ренти ІІ показано в табл. 12.2.

Таблиця 12.2

Утворення диференціальної ренти II

З таблиці 12.2 видно, що додаткові вкладення капіталу зумовлюють зростання урожайності, зменшення середніх витрат підприємця на виробництво продукції, отримання додаткового прибутку, в тому числі і надлишкового над нормальним прибутком. Цей надлишок набуває форми диференціальної ренти II.

Таким чином, умовою виникнення диференціальної ренти II є інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка здійснюється шляхом додаткових затрат капіталу на обробіток уже залучених в сільськогосподарський оборот земель.

Причиною її виникнення є різна продуктивність рівновеликих додаткових затрат капіталу, тобто вища продуктивність додаткових затрат капіталу .

Джерелом її є вища продуктивність праці, зумовлена використанням більш продуктивних засобів праці, технологій, більш урожайних сортів сільськогосподарських культур і порід худоби тощо.

Диференціальна рента 1 і II тісно між собою пов'язані. Історично вихідним пунктом утворення диференціальної ренти II є диференціальна рента 1. Диференціальна рента II є лише іншим вираженням першої її форми, оскільки і перша і друга є результат різної продуктивності праці при застосуванні рівновеликих капіталів. Диференціальна рента 1 виражає різну ефективність рівновеликих затрат капіталу, яка зумовлена відмінностями у рівні використання природної родючості різних рівновеликих ділянок землі та їх місце розміщення.

На відміну від диференціальної ренти I пов'язана з екстенсивним розвитком сільського господарства, залученням до обробітку нових земель, , привласнення диференціальної ренти II пов'язана з інтенсифікацією виробництва, концентрацією капіталу на одній і тій же земельній площі, замість розподілу його між земельними ділянками, розташованими одна біля другої.

Інтенсифікація сільського господарства - це така система його ведення, яка передбачає збільшення обсягів виробництва продукції при незмінних або таких, що зменшуються, земельних угіддях на основі додаткових вкладень капіталу. Важливою теоретичною і практичною проблемою є питання про динаміку обох видів диференціальної ренти.

Так, диференціальна рента I до середини ХХ ст. мала чітку тенденцію до зростання. Це було викликано тим, що збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства досягалося шляхом розширення посівних площ. У наступні роки досягнення науки в галузі насінництва, механізації, автоматизації, хімізації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, підвищення загального рівня агротехніки - все це зумовило суттєве підвищення родючості землі, спричинило помітне зменшення відмінностей у родючості різних ділянок землі. Кумулятивна дія цих та інших факторів призвела до зменшення розмірів диференціальної ренти I. Розвиток усіх видів транспорту, урбанізація зменшують роль місце знаходження ділянок, що також зменшує обсяги цього роду ренти.

Закономірністю динаміки диференціальної ренти II є її збільшення. Це пов'язане з розвитком продуктивних сил сільського господарства та його інтенсифікацією. В сучасних умовах інтенсифікації виробництва загальною тенденцію є диференціальна рента, яка базується швидше на зростаючій продуктивності вкладень і на вилученні з обробітку гірших земель або земель, призначених для природоохоронних цілей.

В Україні, як і в колишньому СРСР, збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції досягалося як за рахунок розширення площі орних земель, так і інтенсифікації виробництва. Україна вичерпала можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції за рахунок залучення нових земель. Рівень сільськогосподарського освоєння території і рівень розораності сільськогосподарських угідь в Україні були найвищі. Так, рівень сільськогосподарського освоєння території в Радянській Україні становив 69,4%, в той час як в Польщі - 57,9%, Франції - 53,0%, Німеччині - 48,5%, США - 45,6% , у світі в цілому 36,2%. Рівень розораності сільськогосподарських угідь в Україні становив 85,9%, у Польщі -76,5%, Німеччині - 68,2%, Канаді - 61,9%, Росії -

60,6%, Франції - 60,6%, США - 43,5%, у світі в цілому 27,8%. За

роки радянської влади в Україні в сільськогосподарський оборот були залучені навіть землі природоохоронного призначення. Все це визначає тенденцію тих форм диференційної ренти в Україні, яка створюється на основі додаткових вкладень капіталу, підвищення їх продуктивності при одночасному вилученні з обробітку частини земель. Нині рівень розораності сільськогосподарських угідь становить 77,6%.

Привласнення земельної ренти може відбуватися як на основі угод про оренду землі, так і за допомогою цін. Останнє має місце тоді, коли власником землі і основним покупцем продукції є держава (як, наприклад, в колишньому СРСР), яка в централізованому порядку встановлює ціни, які диференціює по зонах таким чином, щоб відшкодувати індивідуальні витрати господарств, що знаходяться в різних природно - кліматичних умовах, забезпечити певний рівень рентабельності і вилучити ренту.

Господарська практика продемонструвала неефективність такого механізму, неможливість реально відобразити і врахувати все, що необхідно для його дійового використання. Головне - він не стимулює поліпшення якості роботи підприємств, підвищення ефективності виробництва. Тому велика частина господарств працювала збитково. Для забезпечення їх функціонування держава змушена була надавати великі кредити, які переважна маса господарств не повертала. Держава час від часу їх списувала. Це породжувало безвідповідальність і безгосподарність і формувало відповідний стереотип керівників колгоспів і радгоспів.

В умовах ринкової економіки земельна рента привласнюється на основі угоди про оренду землі у формі орендної плати. Диференціальна рента II, яка є наслідком додаткових вкладень капіталу, інтенсифікації, підвищення ефективності виробництва, реалізації умінь і таланту підприємця, протягом всього строку оренди привласнюється фермером-орендарем. Після закінчення строку оренди землевласник враховує більш високу родючість землі і її здатність давати більший дохід. Тому при укладанні нової орендної угоди він підвищує розмір орендної плати, яка включить диференціальну ренту I і диференціальну ренту II. Для орендаря вигідно укладати орендну угоду на тривалий строк.

Передача сільськогосподарських земель у приватну власність, створення різноманітних підприємств робить неможливим використання диференційованих по природно - кліматичних зонах закупівельних цін для вилучення земельної ренти. В нових умовах ціни на сільськогосподарську продукцію будуть визначатися попитом і пропозицією. На однорідні товари незалежно від того, де і ким вони вироблялися, формується одна ринкова однакова ціна. За таких умов господарства, земельні ділянки яких кращі, мають більші доходи порівняно з тими, земельні ділянки яких менш родючі. Земельна рента, сплачувана землевласникам, не може бути однаковою. Вона не може встановлюватися централізовано навіть як норма (відсоток) до вартості виробленої продукції, як це нині практикується в Україні.

Серед великої різноманітності земельних ділянок є такі, які мають унікальні або винятково сприятливі властивості для виробництва рідкісних продуктів. Попит на такі продукти завжди перевищує пропозицію, що створює умови для реалізації їх за монопольними цінами і отримання надприбутку. Різниця між монопольною ціною і витратами підприємця на його виробництво дає можливість отримувати монопольний прибуток, який дорівнює середньому прибутку і надприбутку. Цей надприбуток утворює монопольну ренту. Вона також привласнюється земельним власником. Плата за користування такими унікальними ділянками землі має бути вища порівняно з платою за інші ділянки.

Аналізуючи сутність земельної ренти, ми встановили, що її розмір диференціюється залежно від родючості, місця розміщення до ринків збуту, унікальності різних ділянок землі та продуктивності додаткових затрат капіталу. Фіксований характер пропозиції землі означає, що попит на землю є єдиним чинником, що визначає величину земельної ренти, яку орендатори сплачують їх власникам за надане право користування.

Земельна рента сплачується за всі орендовані землі незалежно від їх родючості. Ренту, яку сплачують орендатори за право користування землями різної родючості, в тому числі і більш низької, називають абсолютною. Її величина диференційована залежно від родючості та місця розміщення різних ділянок землі. Характер динаміки абсолютної ренти визначається попитом на землі нижчої родючості. Землі, які відносяться до групи з низькою родючістю, можна розділити на відносно нижчої, середньої і вищої родючості. Якщо попит на землю зменшується, то це означає, що з обробітку вилучаються землі нижчої родючості. Суспільно необхідні витрати (ринкова ціна) визначаються умовами виробництва продукції на землях, які відзначаються відносно нижчою родючістю. Оскільки попит на землю нижчої родючості зменшується, то рента також зменшується. Вона зменшується на всіх ділянках землі. Якби з обробітку були вилучені всі землі низької і середньої родючості, то плата за право користування землями високої родючості дорівнювала б величині, яка сплачувалась за землю низької родючості. Оскільки землі низької родючості із сільськогосподарського обороту не вилучаються, а навпаки, залучаються, то земельна рента повинна збільшуватися, зокрема за рахунок додаткових вкладень капіталу.

В економічній літературі з приводу існування земельної ренти є дві точки зору: класична і марксистська.

Сутність марксистської теорії земельної ренти в тому, що її джерелом вважається праця, причиною існування - приватна власність на землю, умовою - різна родючість, розміщення та різна продуктивність додаткових затрат капіталу. Звідси марксизм робить висновок, що привласнення земельної ренти є нічим іншим як формою експлуатації землевласниками працівників сільського господарства і споживачів продукції рослинництва і тваринництва в цілому, що ліквідація права приватної власності на землю є необхідною умовою ліквідації земельної ренти, усунення непродуктивного вилучення частини прибутку, створеного в сільському господарстві, зниження рівня цін на сільськогосподарську продукцію.

Теорія земельної ренти класиків і неокласиків має своєю основою теорію факторів виробництва. Величина земельної ренти визначається граничною продуктивністю землі як фактора виробництва. Величина граничного продукту, створеного землею, визначається попитом на відповідний вид продукції, а значить попитом на придатну для її виробництва землю. Зростання попиту на землю при її фіксованій пропозиції веде до зростання ренти на землях середньої і високої родючості. Привласнення частини вартості сільськогосподарської продукції земельними власниками у формі ренти - це не тільки вилучення частини доходу сільськогосподарських підприємств, але й формування двосторонньої заінтересованості "в найліпшому альтернативному використанні будь-якого ресурсу для виробництва благ", - зазначають Макконнелл К.Р. і Брю С.Л. у своїй праці "Мікроекономіка", 1999. - С. 147.

Цей двосторонній контроль за ефективністю використання всіх, в тому числі і земельних ресурсів здійснюється з боку землевласника, оскільки він хоче отримати максимально можливу ренту і з боку орендатора землі, оскільки і він також хоче отримати максимально можливий прибуток. Результатом такої взаємної заінтересованості є зростання продуктивності факторів сільськогосподарського виробництва, що дає можливість вилучати з обробітку землі низької продуктивності (родючості). В підсумку витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції рослинництва і тваринництва знижуються і їх ринкова ціна також знижується. Такою має бути тенденція, але в дійсності загальною закономірністю є зростання цін на сільськогосподарську продукцію і продовольчі товари в цілому. Це зумовлено рядом причин, серед яких відмітимо основні: - залучення до сільськогосподарського обороту земель все нижчої родючості, оскільки попит на сільськогосподарську продукцію зростає внаслідок збільшення чисельності населення у світі;

- більш швидким зростанням цін на засоби виробництва, які використовуються в сільському господарстві порівняно з їх продуктивністю;

- відсутністю комплексу взаємоузгоджених за продуктивністю машин.

Все це спричинює зростання собівартості сільськогосподарської продукції та підвищення цін.

Ринкові відносини передбачають не тільки відносини оренди, але й купівлі-продажу земельних ділянок. Земля при цьому не стає товаром в класичному розумінні слова. Вона є об'єктом купівлі-продажу. Ціна землі визначається граничним продуктом праці, тобто рентою. Землі, які приносять більшу ренту, продаються за вищу ціну. І навпаки. Ціна землі - це капіталізована рента, тобто це така сума грошей, яка, будучи покладена в банк, дозволить її власнику отримати дохід у формі відсотка, що дорівнює земельній ренті. Ціна землі відноситься до ірраціональних форм, тобто таких об'єктів ринку, ціна на які ґрунтується не на витратах, а на доході, який вони приносять при їх використанні власнику. З визначення ціни землі видно, що при інших рівних умовах якраз величина ренти визначає ціну землі. Вона прямо пропорційна розміру ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка.

Ціну землі можна визначити за формулою:

де Цз - ціна землі; Я - рента;

Z - ставка відсотка за депозитними вкладами комерційних банків.

Сучасний стан розвитку економічно розвинутих країн характеризується принципово важливими змінами в аграрній сфері. Це викликає появу нових умов підприємницької діяльності у сільському господарстві. Вони спричинюються науково - технічним прогресом, який послідовно охоплює всі галузі економіки та посилює інтеграційні процеси.