Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Форми вивезення капіталу

Інтернаціоналізація господарського життя посилює переміщення між країнами не тільки товарів та послуг, але і капіталів. За останні 20 років виникла фактично нова світова кредитно-фінансова система зі своїми центрами міжнародного капіталу, з новою системою розрахунків.

Вивезення капіталу почало інтенсивно розвиватись із становленням монополістичного капіталізму. Вивезення капіталу - це вилучення капіталу з обороту однієї країни і введення в обіг в іншій країні в товарній або грошовій формі. Можливість вивезення капіталу зумовлена тим, що більшість країн уже увійшла у світове господарство і пов'язана одна з одною розвиненою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій.

Вихідна причина вивезення капіталу полягає у його відносному надлишку на національному ринку, тобто у неможливості застосування його з тим рівнем прибутковості, з яким застосовувався раніше. У пошуках більшого прибутку капітал спрямовується за кордон, оскільки кінцева ціль функціонування капіталу - отримання прибутку. Тому підприємці постійно шукають сферу використання капіталу з більш високою віддачею, а розвиток зовнішніх стосунків розширює можливості пошуку.

До інших причин вивезення капіталу можна віднести:

- прагнення ТНК зменшити виробничі витрати, передусім, витрати на зарплату внаслідок існування стійких міждержавних відмінностей у вартості факторів виробництва і забезпеченості ними держав;

- вільний доступ до джерел сировини;

- розбіжності попиту на капітал з його пропозицією в різних країнах внаслідок циклічного розвитку економічних систем;

- можливість монополізації ринку країни ввезення;

- різна гранична продуктивність капіталу, яка визначається процентною ставкою: капітал рухається звідти, де його продуктивність нижча;

- наявність митних бар'єрів, які заважають ввезенню товарів;

- прагнення до географічної диверсифікації виробництва;

- можливість довгострокового (поки існує виробництво) гарантованого отримання прибутку, стабільний економічний розвиток і в цілому сприятливий інвестиційний клімат.

Одержало широке розповсюдження переміщення трудомістких виробництв, переважно збирання готової продукції, а також створення збутових мереж.

Форми вивезення капіталу

Вивезення капіталу здійснюється в певних формах. Класифікація форм проводиться на основі певних ознак:

o за джерелами походження - офіційний і приватний. Офіційний капітал - це державний капітал (позики, гранти, допомога), який надається однією країною іншій на основі міждержавних угод. Джерелом такого капіталу є державний бюджет. Офіційним вважається також капітал міжнародних організацій (МВФ, МБРР та ін.). Приватний капітал - кошти недержавних фірм, банків тощо, які переміщуються їхнім власним рішенням; джерелом його є власні та позичкові кошти відповідних суб'єктів;

o за характером використання - підприємницький та позичковий. Підприємницький капітал - кошти, які прямо чи опосередковано вкладаються в будь-яке іноземне виробництво з метою отримання прибутку; підприємницький капітал ділиться на прямі та портфельні інвестиції. Позичковий капітал - надання коштів в користування на певний термін з метою отримання процента за користування; може виступати у вигляді коротко- (до 1 року), середньо- (1-5 рокеів) та довгострокових (більше 5 років) позик або банківських депозитів і коштів на рахунках інших фінансових інститутів.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу у виробничий процес із участю в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції - вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації). У випадку, коли суб'єкт володіє контрольним пакетом акцій, який дає право контролю за зарубіжними підприємствами, портфельні інвестиції перетворюються у прямі. За міжнародною статистикою до контрольного пакета відноситься володіння не менше ніж 25% акцій. За статистикою промислово розвинених країн (США, Японія, Німеччина) до контрольного пакета відноситься 10% акцій.

Вивезення підприємницького капіталу здійснюється такими шляхами: по-перше, за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; по-друге, через придбання або контрольного пакета акцій, або частини акцій діючих підприємств; по-третє, шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній.

На сучасному етапі значного поширення набуло створення спільних підприємств, тобто поєднання національних капіталів з іноземними на основі спільного управління, спільного несення ризиків і пайового розподілу прибутку. Це обумовлено також тим, що у багатьох країнах, що розвиваються, діє законодавство, яке встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння часткою капіталу місцевих підприємств за певними галузями. Тому часто іноземна корпорація не має контрольного пакета акцій місцевого підприємства. До таких заходів вдаються і тоді, коли не вистачає коштів або прагнуть залучити досвідченого і сильного інвестора.