Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Глобальна проблема бідності

Прихильники глобальної лібералізації в 1990-і рр. майже змусили повірити увесь світ у те, що бідність і вбогість можуть бути переборені тільки в тому разі, якщо всі країни стануть на шлях проведення так званих ліберальних реформ, змістовна сторона яких зводиться до наступних заходів: "суцільна приватизація", відкриття національних економік, припинення підтримки державою секторів національної економіки, повна свобода торгівлі. При цьому вважалося, що такого роду реформи відповідають вимогам глобалізації, а остання несе благо для всіх країн, якщо не перешкоджати її процесам. Деякі підсумки розвитку в минулому десятилітті, коли фактично майже увесь світ проводив саме таку політику, підвів Генеральний секретар ЮНКТАД Р. Рикуперо на сесії цієї організації в 2003 р. Зокрема, він заявив, що глобалізація не виправдала надії на економічне зростання, збільшення зайнятості, підвищення заробітної плати й добробуту, про які заявляють прихильники вільної торгівлі й вільних фінансових потоків. В умовах повільного й безладного росту всесвітньої економіки перевагами глобалізації змогли скористатися далеко не всі держави й не всі регіони в межах окремих країн. Нерівність між багатими й бідними збільшилася. Збільшився також і масштаб убогості в багатьох країнах, що розвиваються. Середні показники ВВП на душу населення в розвинених країнах в 17 разів перевищували показники країн, що розвиваються, на початку 1990-х рр., а в 2000 р. це співвідношення склало 20:1. Такі в основному наслідки проведених реформ в 1990-х рр. - приватизації, лібералізації, усунення держави від вирішення соціальних проблем.

Прикладом невідповідності між планами по лібералізації і дійсністю є ситуація в Мексиці, де протягом ряду років, починаючи з 1994 р., проводилися реформи у сфері торгівлі. Протягом перших 10 років з моменту підписання Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) збільшення кількості робочих місць у Мексиці було незначним, майже 30% робітничих місць у складальних цехах, які були створені в 1990-х рр., були загублені. Реальна заробітна плата для більшості робітників знизилася, а нерівність збільшилася. За даними організації "Фонд міжнародного миру Карнеги", несприятлива ситуація, що склалася в сільському господарстві Мексики, продемонструвала, що "бідне сільське населення найбільше постраждало від політики НАФТА". "Розвитку торгівлі недостатньо для забезпечення стійкого розвитку", - заявив Генеральний секретар ЮНКТАД Рикуперо.

Загальний висновок ЮНКТАД зводиться до того, що стратегії для стійкого розвитку повинні бути переглянуті як на міжнародному, так і на національному рівні. На міжнародному рівні зовнішні несприятливі фактори, що є результатом діяльності міжнародних фінансових і торговельних систем, як, наприклад, нестабільність потоків приватного капіталу і товарних цін, приводять до економічних криз у країнах, що розвиваються. Ці кризи, у свою чергу, приводять до економічної нестійкості, перешкоджають економічному росту і збільшують убогість. Непосильні борги країн, що розвиваються, можуть бути небезпечними для міжнародної фінансової системи, у зв'язку із чим ця проблема повинна бути негайно вирішена. На національному рівні результати ліберальних економічних реформ 1990-х рр. носили неоднорідний характер: економічний ріст був млявим, а приватизація, лібералізація й залучення прямих іноземних інвестицій привели до концентрації у сфері промисловості, у той час як інші сектори економіки перебували в стані депресії, погіршуючи загальну соціально-економічну ситуацію в десятках країн світу.

Незважаючи на величезне зростання промислового виробництва в XX ст., граничний розвиток усіх природних і набутих факторів виробництва, використання в найбільш широких масштабах передових досягнень науки, техніки і технологій, досвіду й знань, нестаток - ця споконвічна проблема людства, як зла доля, що супроводжує всю історію людства, є нерозв'язним завданням XXI сторіччя.

У сучасному світі бідність і відсталість характерні насамперед для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.

Сьогодні в найбідніших країнах близько 1,2 млрд людей живуть нижче порога бідності, на менше ніж долар на день, ще 2,7 млрд борються за виживання - менше ніж 2 долари на день, 114 млн дітей не отримують основної освіти і 584 млн жінок неписьменних. Більше 1,5 млрд позбавлені елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує.

Для більшості цих країн, особливо найменш розвинених, типова велика відсталість, якщо судити за рівнем їхнього соціально-економічного розвитку.

У результаті для багатьох із цих країн характерні жахливі масштаби убогості. Так, 1/4 населення Бразилії, 1/3 жителів Нігерії, 1/2 населення Індії споживають товарів і послуг менше ніж на 1 дол. у день (по паритету купівельної спроможності).

Як наслідок, від недоїдання у світі страждає близько 854 млн людей. До того ж значна частина злиденних людей неписьменна. Так, частка неписьменних серед населення старшого 15 років, становить у Бразилії 17%, у Нігерії - близько 43% і в Індії - близько 48%.

Слід відмітити, що у найрозвиненіших країнах, незважаючи на загальні високі стандарти життя, усе ще не вирішена проблема бідності: в 1995-2005 р. від 10 до 12% усього населення США офіційно визнавалося бідним; у країнах ЄС і в Японії показник бідності перевищував показник у США майже в 1,3 раза. Стрімко зростає бідність у колишніх соціалістичних країнах, особливо в СНД, показник бідності в яких зближається з відповідним показником у країнах, що розвиваються .

Величезні масштаби бідності й відсталості викликають сумнів у тім, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли більша частина жителів планети є за рискою гідного людського існування. Проблема загострюється тим, що досягнення світового науково-технічного прогресу "обходять стороною" багато країн, що розвиваються, їх колосальні за чисельністю трудові ресурси мало використовуються, а самі ці країни у своїй більшості беруть недостатньо активну участь у світовому господарському житті.