Політична економія - Федоренко В.Г. - 14.3. Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву

Акціонерні товариства як господарські структури функціонують та розвиваються на основі використання певних об'єктів власності. Останні виникають у процесі перетворення грошової форми первинного капіталу на товарну, коли закуповуються засоби виробництва та інші складові, необхідні для підприємницької діяльності. Важлива роль у формуванні акціонерного капіталу належить зовнішнім джерелам його акумуляції, тобто продажу цінних паперів у вигляді акцій та облігацій.

Акції й облігації - це титул власності, що дає право на привласнення додаткової вартості. Збільшення або зменшення маси акцій та облігацій, які постійно переходять з рук у руки, не змінює маси капіталу, втіленого в матеріальних факторах виробництва й обігу. Як матеріально-речові об'єкти, власність акціонерних товариств представлена машинами, обладнанням, устаткуванням, технологіями, ліцензіями, патентами, ноу-хау тощо. З погляду суспільної форми (відносин власності) у процесі діяльності акціонерних товариств виникають відносини між Його засновниками, найманими працівниками, власниками акцій та облігацій, державою, фінансово-кредитними інститутами щодо привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі і т. д.

З позицій відносин власності акціонерний капітал за своїм складом поділяється на власний та запозичений. До першого входять кошти, отримані від випуску і продажу акцій, резервного капіталу, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку та їх використання для розвитку виробництва. Власний капітал акціонерних товариств можна збільшувати шляхом подальшого випуску та продажу акцій. Запозичений капітал формується за рахунок коштів, отриманих від випуску облігацій та банківських кредитів.

Отже, акціонерний капітал являє собою об'єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску цінних паперів з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку.

Завдяки тому, що акціонерні товариства за допомогою випуску цінних паперів акумулюють значний за обсягом капітал і при цьому не повертають його через певний час (як при банківському кредиті), вони відігравали і відіграють значну роль у централізації капіталу. Це було підготовлено попереднім розвитком капіталістичних відносин, безпосередньо тенденцією норми прибутку до зниження та дією інших факторів. В цілому все це сприяло утворенню грошових .капіталів, котрі, з одного боку, не знаходили прибуткового застосування, а з іншого - були недостатніми за своїм обсягом для формування великих підприємств, здатних реалізовувати значні за обсягами проекти та мати ряд конкретних переваг. Перед власниками таких капіталів виникла дилема: віддавати свої грошові кошти в позику під невеликий процент або організовувати власне виробництво, об'єднавши ці гроші в акціонерний капітал.

Утворення і розвиток акціонерних товариств та випуск цінних паперів породжують існування фіктивного капіталу. Останній являє собою сукупність цінних паперів акціонерних товариств.

Він представлений в акціях та облігаціях і дає право їх власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів. Цей капітал перебуває у постійному русі на ринку цінних паперів, де вони продаються і купуються. Назва фіктивного капіталу породжена тим, що він створює ілюзію, ніби цінні папери є справжнім реальним капіталом, котрий приносить дохід, хоча безпосередньо не пов'язаний з індивідуальним відтворенням.

Величина фіктивного капіталу дорівнює сумі ринкових цін акцій, облігацій та інших цінних паперів. Останні є капіталом лише в тому розумінні, що володіння ними дає право їх власникам на привласнення певного доходу. При цьому самі цінні папери не створюють вартості.

Обсяги фіктивного капіталу в капіталістичних країнах у кілька разів перевищують суму капіталу, вкладеного безпосередньо у виробництво, будівництво, транспорт, торгівлю та банківську справу. Це пояснюється тим, що після утворення акціонерного товариства кошти, отримані від первинного випуску цінних паперів, починають функціонувати як реальний капітал. Саме цінні папери, потрапивши на фондовий ринок, можуть продаватися і купуватися десятки разів, переходячи з рук в руки незалежно від виробничого процесу в акціонерному товаристві.

Характерною рисою фіктивного капіталу є те, що він не є відособленою частиною промислового і не виконує притаманних останньому функцій у процесі його руху та самозростання. Фіктивний капітал існує самостійно і має власний напрям свого руху. Якщо промисловий капітал постає у формі грошового, виробничого та товарного, перетворюючись з однієї в іншу форму, то фіктивний капітал завжди існує тільки у вигляді цінних паперів, рух яких здійснюється за формулою: гроші — цінні папери - гроші.

Отже, утворення і розвиток акціонерних товариств призводить до своєрідного роздвоєння акціонерного капіталу: з одного боку, існує реальний капітал, а з іншого - його прояв у вигляді фіктивного капіталу. Якщо перший функціонує у сфері виробництва і обігу, то другий має своє особливе "життя" на фондовій біржі як фіктивний капітал. Причому постійне зростання кількості акціонерних товариств зумовлює швидке зростання фіктивного капіталу.

Особливістю реального капіталу є те, що після проходження всіх фаз кругообігу він повертається до свого власника. Власник акцій не має права на повернення свого грошового капіталу. Для того, щоб Його отримати, він повинен продати на фондовому ринку свої акції, отримавши при цьому більшу або меншу суму грошей, порівняно з тією, яку він витратив при їх купівлі. Але повернений грошовий капітал не є частиною реального капіталу. Останній може ще не завершити свого кругообігу, а власник акцій, продавши їх, вже поверне свої грошові кошти.

Однак слід мати на увазі, що фіктивний капітал виникає та функціонує на основі реального капіталу. Якби його не було, то не було б прибутків у акціонерних товариств, не міг би виникнути та розвиватись фіктивний капітал, який претендує на отримання частки прибутку, але сам його не створює. Для капіталістичних виробничих відносин цей капітал не є чимось випадковим, а постає як закономірний наслідок розвитку позичкового капіталу. Адже за своєю економічною суттю цінні папери, як титул на дохід, являють собою документи, котрі віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

Позичковий капітал у більшості випадків використовується підприємцями-капіталістами для організації виробництва, торгівлі або надання послуг і відтворюється у процесі кругообігу, повертаються до свого власника з приростом у вигляді процента. На відміну від цього, фіктивний капітал безпосередньо руху промислового або торгового капіталу не стосується. Якщо при первинному випуску акцій отримані кошти дорівнюють їх вартості та починають рух як реальний капітал, то надалі, потрапивши на фондову біржу та ставши об'єктом купівлі-продажу, вони здійснюють свій рух безвідносно від реального процесу відтворення.

Ця особливість руху фіктивного капіталу притаманна і таким його формам, як векселі, заставні зобов'язання, акції, облігації, та іншим цінним паперам, котрі використовуються у процесі надання позичок.

Розвиток акціонерних товариств та акціонерного капіталу породив дві базові моделі акціонерної власності. Перша з них, англосаксонська, характеризується тим, що в ній 20 - 30% акцій надовго залишаються у володінні небагатьох власників і утворюють їх контрольні пакети. Решта акцій перебувають в обігу, переходячи з рук в руки як об'єкт торгів на фондовому ринку.

Друга модель називається континентальною. їй притаманне те, що у постійних акціонерів перебуває 70 - 80% акцій, а 20 - 30% знаходиться на фондовому ринку і використовується інвесторами для тимчасового вкладення грошових коштів.

Відмінності між цими моделями акціонерної власності зводяться до впливу фондового ринку на їх функціонування і розвиток. У першій моделі допускається, що із акцій, котрі перебувають в обігу, можна утворити нові контрольні пакети акцій. Отже, в цій моделі акціонерної власності фондова біржа виконує контрольну функцію, за допомогою якої частка кожного відкритого акціонерного товариства ставиться у безпосередню залежність від властивих ринку цінних паперів критеріїв ефективності, найбільш суттєвим серед яких є курс акцій.

Другій моделі притаманна менша рухливість акцій від одного власника до іншого, що створює меншу ймовірність втрати центрального пакету акцій. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що акціонерна форма власності забезпечує власникам акцій в одному випадку вищий фактичний дохід, порівняно зі звичайним процентом, а в інших - тільки надію на нього. Тому вкладення грошового капіталу в акції є більш привабливим порівняно зі звичайною позичкою.

Обидві моделі акціонерної власності відкрили у процесі свого розвитку широкі можливості для переплетіння, зрощування капіталів різних галузей і і сфер національних економік, утворення та зміцнення фінансового капіталу. Одним із сучасних напрямків цього процесу є розвиток довірчих (трастових) операцій банків, страхових товариств, пенсійних та інших фондів, котрі зберігають і управляють за дорученням цінними паперами, що належать різним юридичним та фізичним особам.