Політична економія - Федоренко В.Г. - 15.3.1 Валовий внутрішній продукт

Одним із найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП. Він визначається як розрахована у ринкових цінах валова вартість усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни і з використанням лише належних їй факторів виробництва. До загальних рис, які розкривають суть ВВП, зараховують те, що він є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності у цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу (виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг); охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць (підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг); особистих підсобних господарств населення (окремих осіб, зайнятих бізнесом); є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методів.

Перший метод - за доходами, що передбачає підсумування доходів приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво й імпорт.

Другий метод - за витратами: передбачає підсумування витрат на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупівлі (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій - це метод доданої вартості. Його називають виробничим методом, коли підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг усіх сфер економіки. Йдеться про факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами.

Під доданою вартістю мають на увазі вартість, яка створена у процесі виробництва на певному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги). Йдеться про заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо. При цьому вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і у створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включаються. Тобто, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) без поточних витрат, але з включенням у неї відрахувань на амортизацію. Останнє пов'язане з тим, що основний капітал (основні фонди) підприємства частково задіяні у створенні вартості виготовленої продукції.

Отже, ВВП можна розрахувати в декількох варіантах:

– як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб'єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);

– як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;

– як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.

У кожному з варіантів йдеться про одну й ту саму суму. В практиці розрахунків ВВП результати, як правило, дещо відрізняються, що зумовлено особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за допомогою трьох методів та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Такий підхід дає змогу розглянути ВВП ніби з різних сторін і отримати ціліснішу картину соціально-економічного функціонування та розвитку економіки. Слід мати на увазі і те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Показник ВВП створює можливості для того, щоб у грошовому вираженні визначити обсяг виробництва у країні. Насправді ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, адже при його розрахунках не завжди охоплюються всі види економічної діяльності в суспільстві. Йдеться про так звану тіньову економіку - неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей та послуг. Мова йде про приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами й соціальними групами. Вони охоплюють усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

Тіньова економіка містить такі складові:

– кримінальну (у вигляді розкрадання), підпільну, що приховується від усіх форм контролю з боку держави, економічну діяльність (наркобізнес, азартні ігри, проституція); загально кримінальні форми позаекономічного розподілу доходів (пограбування, розбій, рекет, крадіжки особистого майна);

– фіктивну економіку, тобто підприємців, які називають недостовірні відомості про свою діяльність, що відображається у системі обліку та звітності як реальні (приписки);

– неформальну економіку як систему неформальних взаємодій економічних суб'єктів, що базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;

– нелегалізовану економіку - приховування від контролю тих видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, які або заборонені законом, або нормативно не зареєстровані в установленому порядку.

В сучасних умовах до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися контрабандне вивезення й ввезення товарів та валюти за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредиту комерційними банками за солідну винагороду та ін. За оцінками фахівців, за 90-ті роки з України було вивезено від 20 до 40 млрд. дол., легалізованих потім здебільшого в офшорних зонах.

Про значні масштаби тіньової економіки в Україні свідчить те, що, за експертними оцінками, в ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р.

за межами банківської системи перебувало 52% грошової маси в національній валюті1. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Проблемним для органів державного управління є те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо в умовах перехідної економіки, їх нерідко важко відокремити один від одного. Для подолання тіньової економіки держава має сформувати таке правове поле господарської діяльності, яке максимально обмежувало б можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності, та створити ефективну систему контролю за дотриманням господарського законодавства.

Значний вплив на визначення обсягів ВВП має рівень цін. їх зростання пов'язане з інфляцією, яка властива тією чи іншою мірою всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальним є ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах. Розрахований таким чином обсяг ВВП не дає уявлення про зміни фізичного обсягу товарів і послуг та про його зростання в умовах інфляції. Для виявлення динаміки ВВП його обсяг визначають у незмінних цінах базового року кожні 10-15 років. Для цього обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номінальним ВВП називається дефлятором. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

або