Політична економія - Федоренко В.Г. - 16.5. Теорії та моделі економічного зростання

Сучасні теорії економічного зростання сформувалися на основі двох джерел - кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги і неокласичної теорії виробництва.

Кейнсіанська теорія економічного зростання ґрунтується на тому, що у його забезпеченні значна роль належить співвідношенню між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). Коли відбувається зростання заощаджень, то в економічному сенсі це є свідченням переорієнтації коштів споживачів з купівлі предметів споживання на купівлю інвестиційних товарів, тобто здійснення інвестиції. При рівності S та / відбувається стале економічне зростання, і така рівність виступає його обов'язковою умовою. Перевищення S над / є свідченням того, що фактори виробництва використовуються не на повну потужність. При випередженні інвестиційного попиту над розмірами заощаджень можуть існувати негативні соціально-економічні явища.

На основі цих теоретичних положень рядом економістів були розроблені моделі економічного зростання1. Загальним для всіх моделей економічного зростання є те, що в них зіставляється хід заощаджень та інвестицій. Метою їх створення є пошук оптимального співвідношення між факторами виробництва; визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку; дослідження найважливіших макроекономічних пропорцій, у т. ч. між нагромадженням і споживанням тощо. Об'єктом дослідження стає обсяг, в якому можуть бути реалізовані нові інвестиції, що рівнозначно до нагромадження капіталу і розвитку економічної системи. При цьому беруться до уваги й інші змінні, які забезпечують динамічну рівновагу в економіці.

В економічній теорії використовується декілька моделей економічного зростання. Серед них добре відома однофакторна модель Харрода-Домара. Назва останньої походить від прізвищ її авторів - англійського економіста Р. Д. Харрода та американського економіста Є. Д. Домара. Кожний з них розробив свій варіант моделі визначення темпів економічного зростання, які за своїм змістом дуже схожі між собою. Тому в економічній теорії вони мають назву "модель Харрода-Домара".

У цій моделі як фактор економічного зростання враховується лише капітал. При цьому її автори грунтувалися на тому, що капітал як фактор "всотує" в себе потенційні можливості інших факторів виробництва. Вона побудована на таких припущеннях: задіяні всі фактори виробництва; існує рівновага попиту і пропозиції та рівні їх приростів; залишаються постійними співвідношення між заощадженнями (S) та інвестиціями (І). У практиці господарювання це далеко не так.

Модель Харрода-Домара належить до допоміжних інструментів, які використовуються при розв'язані проблем економічного зростання у довгостроковому періоді. Вона також допомагає виявити характер взаємозв'язків у економічній системі в динаміці та проілюструвати їх стан.

Формула (рівняння) Харрода-Домара має такий вигляд:

де G - темп економічного зростання;

С- відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості;

S — частка заощаджень у національному доході.

В цьому рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G/C- частка чистих інвестицій у національному доході.

Отже, за наявності даних про такі основні економічні параметри як національний капітал, національний дохід, їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на майбутнє. Однак реальні темпи економічного зростання можуть відрізнятись від визначеного середнього показника. Це зумовлено тим, що вони ще залежать від структури інвестицій, рівня використання науково-технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які мають вплив на економічну кон'юнктуру.

Результат економічного зростання є похідним від функціонування основних факторів виробництва, їх якісного і кількісного рівня. Цей зв'язок можна виразити математичною формулою, яка має назву виробничої функції. Вона має такий вигляд:

де

Q - обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L - сукупні витрати праці;

K - вкладений капітал;

N - земельні ресурси.

За її допомогою можна визначити забезпечення економічного зростання за рахунок кількісного збільшення цього фактора або за рахунок ефективності. Іншими словами, ця формула допомагає встановити, який зі шляхів - екстенсивний чи інтенсивний - переважає в якісних характеристиках економічного зростання.

Зазначена формула характеризує тип економічного зростання. Інтенсивний тип цього зростання можна описати за допомогою такої формули:

Виробнича функція лягла в основу розробленої у США в 1928 р. економістом П. Дугласом спільно з математиком Ч. Коббом двофакторної моделі економічного зростання. Вони брали за основу те, що обсяг виробництва є функцією тільки двох факторів виробництва - капіталу і праці. У цій моделі показана пряма залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих затрат.

Модель Кобба-Дугласа виражається таким рівнянням:

Смисл цього рівняння полягає в тому, що при збільшенні затрат праці і капіталу на я процентів обсяг продукції (національного доходу) зросте також на п процентів.

Серед інших моделей економічного зростання привертають увагу багатофакторні. В них враховуються умови, які впливають на ступінь взаємо-замінюваності факторів, їх диференціацію та прямий або опосередкований вплив на економічне зростання.

Ряд цих моделей будується на обгрунтуванні рівняння попиту, пропозиції та динамічному їх збалансуванні. Останнє визначається динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові виробничі потужності та нові доходи. У центрі уваги багатьох з них перебуває положення про те, що інвестиції мають передбачати динаміку споживчого попиту. Але за таких умов економічна рівновага буде дуже нестійкою, що потребує державного втручання у процеси суспільного відтворення за допомогою фінансово-кредитної політики.

Важливе місце серед цих моделей належить універсальній моделі В. Леонтьева "затрати - випуск". У ній проаналізовано систему взаємоза-лежностей в економіці як єдиному цілому на основі таблиці міжгалузевого балансу.

Розроблені В. Леонтьєвим математичні таблиці та моделі дали змогупростежувати й аналізувати міжгалузеві взаємодії. Баланс "затрати — випуск" є спробою відобразити зв'язки, що існують між галузями економіки. Він являє собою шахову балансову таблицю, в якій кожну галузь подано двічі: як таку, що виробляє, і як таку, що купує товари. У таблиці взаємозв'язок між "витратами" (по вертикалі) і "випуском" або виготовленою продукцією (по горизонталі), дає змогу встановити, яка кількість продукції одного виду витрачається для виробництва іншої. Розрахунки, здійснені за міжгалузевими балансами дають змогу оцінювати прямі та побічні наслідки змін у масштабах, технології та структурі виробництва,споживчому попиті, інвестиційній сфері, зовнішній торгівлі, співвідношенні цін і доходів. Використання цієї моделі створює умови для урядузіставити народногосподарські наслідки різних варіантів інвестиційної та податкової політики, зовнішньої торгівлі, військових витрат та іншого. Цеможна зробити і без міжгалузевих балансів, але в такому разі існує велика ймовірність серйозних помилок, особливо через неврахування міжгалузевих зв'язків.

Принципова риса моделі "затрати-випуск" В. Леонтьева полягає в тому, що вона розвиває теорію відтворення, методи математичного моделювання, способи систематизації та обробки економічної інформації. Щодо економічного зростання, то ця модель дає змогу в умовах ринкової економіки внести в її розвиток елементи програмування та прогнозування.

Теоретична модель "затрати-випуск" відіграла значну роль у практиці господарювання. На її основі була створена міжгалузева модель економіки США. Вона також набула поширення в інших країнах, у т. ч. в колишньому СРСР. У 1973 р. за розробку методу "затрати-випуск" та його практичне застосування В. Леонтьеву була присуджена Нобелівська премія з економіки.

Зростаючі масштаби залучення у процес суспільного відтворення значних обсягів обмежених сировинних ресурсів з метою забезпечення економічного зростання породили концепцію нульового економічного зростання. Основним постулатом цієї концепції є положення про те, що після Другої світової війни значно посилились прояви негативних наслідків швидкого економічного зростання. Прихильники цієї концепції пов'язують зазначені прояви із залученням і переробкою дедалі зростаючих обсягів сировинних ресурсів у виробництві. Тому ці ресурси стають дефіцитними, а потреби в них постійно зростають. У зв'язку з цим людство в майбутньому чекає виснаження природних ресурсів, економічні катастрофи та погіршення якості життя, які настануть після вичерпання наявних сировинних ресурсів. З метою запобігання настанню цієї катастрофічної ситуації слід свідомо обмежувати темпи економічного зростання.

Однак з центральним положенням цієї концепції важко погодитись. Справа в тому, що динамічне економічне зростання виступає головною передумовою зменшення суперечностей між потребами, що зростають та обмеженими сировинними ресурсами. Значна роль в цьому належить НТР. Адже її розростання призводить до суттєвих змін у дії факторів економічного зростання, бо дозволяє отримати більше продукції з меншими витратами, які охоплюють зменшення витрат енергетичних і традиційних мінеральних ресурсів.