Політична економія - Федоренко В.Г. - 16.2. Рушійні сили економічного зростання. Нагромадження капіталу та інвестиції

Суспільне відтворення - це динамічна система, яка перебуває у постійному русі. Воно здійснюється не по замкненому колу, а має висхідний характер, хоча і протікає не завжди рівномірно.

Важливим питанням економічної теорії та господарської практики є аналіз змісту рушійних сил економічного зростання. Вихідною точкою цього аналізу є розуміння відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу. Рухають розвиток виробництва, забезпечують підвищення його ефективності працівники. Завдяки зусиллям людей, їх праці та соціально-економічній активності відбувається економічне зростання. Але економічну науку завжди цікавили і цікавлять причини такої поведінки людей.

Рушійними силами економічного зростання, як і кожного іншого економічного явища є суперечності. Щодо економічного зростання, то така суперечність зумовлена тим, що постійно змінюються умови здійснення суспільного відтворення, виникають нові обставини та моменти його протікання і воно, залишаючись цілісним, містить у собі суперечливі сторони, тенденції. Відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна призупиненню руху (розвитку) суспільного відтворення.

Для цих суперечностей притаманна наявність певного внутрішнього співвідношення тенденцій, сторін або процесів, які проникають одне в одного і одночасно заперечують одне одного. Співіснування сторін, які заперечують одна одну, їх боротьба складають сутність діалектичного розвитку. Відтворення тотожних сторін суперечності призводить до того, що кожна система стає саморушійним організмом. Останнє поширюється і на економічне зростання.

Загальною основою і рушійною силою суспільного виробництва та економічного зростання є їх взаємодія із потребами. Ця взаємодія полягає в тому, що економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому вигляді стимулюють його створення. З іншого боку, ці потреби породжуються виробництвом і задовольняються за допомогою Його результатів у вигляді продуктів функціонування і розвитку. В господарській практиці ця суперечність виступає лише як найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою проявляється у відповідному типі економічних систем: традиційній, капіталістичній (ринковій), командній (адміністративно-командній), змішаній, перехідній (від адміністративно-командної до ринкової). В сучасній економічній та західній науковій і навчальній літературі ця суперечність (ресурси-потреби) трактується як невідповідність між безмежністю економічних потреб та обмеженими виробничими ресурсами, необхідними для їх задоволення.

У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. Економічні інтереси виконують роль спонукальних мотивів господарської діяльності людей (як суб'єктів господарювання), що зумовлено їх місцем у системі відносин власності та наявною системою потреб. В останніх виражається сутність інтересів: інтерес - це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужною рушійною силою суспільного відтворення та його економічного зростання.

При аналізі цих проблем слід брати за основу те, що економічні інтереси у різних соціальних класів (страт), прошарків та ін. не тотожні. В ринковій (капіталістичній) економіці вони доволі часто діаметрально З протилежні. Тому при трактуванні економічних інтересів (як і інших економічних категорій) необхідно пам'ятати, що вони породжені не тільки біологічною сутністю природи людини, а й становищем певного соціально-економічного суб'єкта в системі економічного устрою суспільного життя, що визначається формами власності. При цьому слід мати на увазі, що в суспільному відтворенні окрема людина одночасно бере участь як індивід, як представник того чи іншого соціального класу (страти), групи, прошарку тощо. Тому кожна людина одночасно є носієм та виразником різноманітних інтересів.

При розгляді змісту рушійних сил економічного зростання, крім врахування впливу на нього потреб, інтересів та інших базисних економічних категорій, слід брати до уваги і вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння працівниками об'єктивних проблем і напрямів соціально-економічного розвитку, культура праці, діяльність політичних та правових інститутів, панівні морально-етичні, релігійні установки, а також національні традиції. Як продукт багатовікової історичної еволюції, вони належать до надбудовних чинників і значно впливають на ефективність функціонування і розвиток базисних елементів та відносин економічної системи.

Активний вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічне зростання проявляється у тому, що вони створюють умови для дії рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі. Загальні риси економічного зростання, які притаманні певним етапам функціонування і розвитку суспільства, завжди набувають конкретних історичних форм. Останні відповідають якісним характеристикам факторів і результатам суспільного відтворення на кожному конкретному історичному проміжку часу.

Визначальну роль у забезпеченні певних типів та темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу. Останній являє собою використання частини національного доходу на збільшення основного і обігового капіталу, а також страхових запасів.

Об'єктивна потреба нагромадження капіталу тісно пов'язана з необхідністю зростання життєвого рівня населення. Його забезпечення на кожному історичному етапі розвитку суспільства наштовхується на недостатній обсяг і якість національного багатства. Наявність цієї суперечності породжена постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими стандартами рівня життя, що формуються під впливом науково-технічного прогресу.

Засобом розв'язання цієї суперечності виступає нагромадження, яке забезпечує зростання та необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів. Отже, зростання життєвого рівня населення об'єктивно зумовлює необхідність зростання обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження. Зазначений причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і являє собою економічний закон нагромадження.

Здійснення нагромадження супроводжується суттєвими змінами у складі капіталу, що пов'язані з науково-технічним прогресом. Закономірністю суспільного відтворення є те, що впровадження у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій призводить до збільшення кількості матеріально-речових засобів у розрахунку на одного працівника. Внаслідок цього зростає технічна будова капіталу, що вимагає відповідного підвищення освіченості, кваліфікації працівників та розвитку їх професіоналізму і врешті-решт призводить до зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.

Кількісні параметри нагромадження виражаються у нормі нагромадження. Вона характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку суб 'єкт господарювання (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу), виражену в процентах. На макроекономічному рівні норма нагромадження постає як відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період. У марксистській політекономії нагромадженням вважається процес перетворення частки додаткової вартості на капітал, тобто процес капіталізації додаткової вартості. К. Маркс розглядав норму нагромадження як відношення фонду нагромадження до національного доходу, що виражається у процентах.

Нагромадження капіталу в процесі суспільного відтворення органічно пов'язане із заощадженням та інвестуванням. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами, які керуються при цьому різними мотивами.

Так, заощадження здійснюють окремі особи, домашні господарства (сім'ї), з огляду на бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо), прагнення забезпечити певний статок для дітей, мати владу, яку дає велике багатство, або коли окрема особа схильна заощаджувати "на чорний день" тощо. За наявності значного розмаїття мотивів окремих осіб, які здійснюють заощадження, доволі часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто "чистим капіталотворенням".

Інвестиції являють собою сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета - одержання у майбутньому більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування відбувається лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Воно характерне переважно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Економічною теорією виокремлюються фінансові та реальні інвестиції.^ фінансових інвестицій в основному належать вкладення у цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Цей вид інвестицій тільки частково спрямовується на зростання обсягів реального капіталу. Їх основна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення, здійснені в основний капітал і приріст матеріально-виробничих запасів, складають реальні інвестиції. їх характерною рисою в сучасних умовах є те, що разом зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу високими темпами зростають вкладення у розвиток інтелектуального потенціалу суспільства (в науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я тощо), який відіграє все більш активну роль в суспільному відтворенні. За своєю сутністю такі витрати є продуктивними. В економічно розвинених країнах такі витрати мають більш високі темпи зростання порівняно з вкладеннями в основний капітал.

Інвестиції для розширеного відтворення здійснюють представники всіх форм власності, наявних у країні. Водночас, кожному етапу соціально-економічного розвитку країни притаманні певні особливості інвестування. В сучасних умовах переважну частку складають приватні інвестиції. Держава також здійснює інвестування, вкладаючи кошти в державний сектор як безпосередньо, так і шляхом його кредитування та субсидіювання тощо. Значна частина інвестицій спрямовується для розвитку галузей (сфер) соціально-виробничої інфраструктури, які створюють умови для нормального протікання процесу суспільного відтворення (освіта, наука, системи транспорту та зв'язку, охорона здоров'я населення, збереження навколишнього середовища).

Темпи і масштаби економічного зростання значного мірою залежать від ефективності нагромадження. Вона характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який являє собою відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) періоду незмінних (базових) цінах.

Вплив інвестицій на темпи і масштаби економічного зростання вимірюється двома способами: 1) шляхом визначення обсягів збільшення реального виробництва ВВП (ВНП) або національного доходу; 2) шляхом визначення обсягів приросту того й іншого на душу населення.

В аналітичній практиці це - розрахунки річних темпів їх зростання у процентах.

З метою управління та прогнозування економічного зростання слід розрізняти потенційні та фактичні темпи економічного зростання.

Потенційні це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принцип: "мінімум витрат - максимум виробництва ".

Фактичні темпи економічного зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні), коли відбувається недостатнє використання наявних виробничих факторів, особливо у зв'язку прийняттям помилкових управлінських рішень.