Політична економія - Щетинін А.І. - РОЗДІЛ 5. ТОВАРНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ТОВАР І ГРОШІ

1. Натуральне виробництво і його особливості.

2. Товарне виробництво, умови та причини його виникнення.

3. Товар і його властивості. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва.

4. Теорії вартості.

5. Еволюція форм вартості і виникнення грошей.

6. Гроші, їх сутність і функції.

7. Закон грошового обігу. Інфляція.

5.1. Натуральне виробництво і його особливості

Першою формою організації суспільного виробництва стало натуральне господарство. Його суть полягає в тому, що продукти, вироблені в цьому господарстві, повністю призначаються для використання в межах господарської одиниці. Такою одиницею спочатку виступало плем'я, община, а згодом патріархальна родина. Уся економіка таких господарюючих одиниць базувалася на основі внутрішньогосподарських потреб відповідної економічної ланки.

У межах натурального господарства існує певний рівень суспільного поділу праці. Іноді, як, наприклад, в староіндійській общині, він може бути достатньо глибоким. Але безпосередні виробники не відокремлені один від одного економічно, а тому обмін продуктами праці є, бо він є наслідком поділу праці. Але цей обмін не набуває форми товарного обміну. Весь вироблений продукт безпосередньо розподіляється на потреби особистого і виробничого споживання.

Натуральне виробництво, з погляду забезпечення стабільності існування безпосередніх виробників, має велику перевагу перед будь-якою іншою формою організації суспільного виробництва. Ця перевага полягає в його надзвичайній стійкості до впливу зовнішніх чинників. Самодостатність і самозабезпеченість дають можливість здійснювати процес відтворення майже безвідносно до загальних змін у суспільному виробництві. Цю перевагу натурального господарства використовує навіть сучасна людина, коли загальні умови суспільного виробництва ставлять безпосереднього виробника у скрутне становище. Прикладом може бути його поведінка в умовах глибокої економічної кризи, що мала місце на теренах нашої Батьківщини в 1991- 1999 рр. В умовах цієї кризи значна частина виробників була змушена вирішувати питання про власне фізичне виживання, бо суспільне виробництво не могло забезпечити їм умови для нормального існування. Це змусило велику частину нашого населення вдаватись до організації натурального господарства на своїй присадибній ділянці, дачі чи просто городі. Саме це дозволяло вижити нашим громадянам у скрутні часи перебудови економіки. Отже, стійкість натурального господарства є дійсно його позитивною рисою.

Але поряд з цим ця форма організації суспільного виробництва має і суттєві недоліки. До них, перш за все, належить таке:

o натуральне господарство характеризується замкнутістю. Самодостатність, яка, з одного боку, забезпечує стійкість цього господарства, з іншого боку, обумовлює його замкнутість. Натуральне господарство не пов'язане з іншими господарствами, а це, у свою чергу, призводить до відокремленості господарських одиниць;

o замкнутість і відокремленість, в свою чергу, призводять до гальмування технічного прогресу. Примітивна техніка і технологія стають важливою ознакою натурального господарства;

o низький рівень техніки не може забезпечити значних рівнів задоволення потреб виробників, і тому натуральному господарству притаманне задоволення найпростіших потреб людини;

o як засоби виробництва, так і робоча сила в натуральному виробництві територіально закріплені, що призводить до їх нульової мобільності і тим самим суттєво зменшує продуктивні можливості суспільного виробництва;

o відсутність економічної уособленості виробників призводить до дуже слабких внутрішніх стимулів щодо розвитку виробництва, а це гальмує прогрес у розвитку продуктивних сил;

o виробничі відносини в умовах натурального господарства прозорі, не набувають перетворених форм, але водночас вони мають натуральний характер і відрізняються певним консерватизмом. Це стає суттєвою перепоною на шляху суспільного прогресу.

Наявність цих негативних рис натурального виробництва, урешті-решт, і визначила його історичну долю. Зростання продуктивності праці робить обмін більш поширеним, він поступово руйнує замкнутість, відокремленість і патріархальний характер натурального виробництва. Проте цей процес складний і довготривалий. Так, у межах первіснообщинного, рабовласницького і феодального ладу ця форма організації суспільного виробництва була панівною. І тільки в епоху пізнього середньовіччя натуральне господарство поступається товарному. Проте натуральне господарство не зникає з історичної арени, а існує і в сучасних умовах, хоча і в дещо модифікованій формі. Остання виявляється в тому, що сучасне натуральне господарство досить тісно пов'язано з товарним і за певних умов частково, а іноді й цілком, трансформується в товарне.

Найбільш поширене натуральне виробництво у країнах, які розвиваються. Але і в розвинених державах воно може мати місце. Прикладом може бути наша країна, де натуральне господарство, але вже не в чистому вигляді, існує як допоміжне.