Політична економія - Щетинін А.І. - РОЗДІЛ 8. РИНОК, ЙОГО СУТЬ І ФУНКЦІЇ. МОДЕЛІ РИНКУ.КОНКУРЕНЦІЯ І ЦІНОУТВОРЕННЯ

1. Сутність і функції ринку.

2. Конкуренція і моделі ринків.

3. Класифікація ринків і загальні основи їх функціонування.

4. Інфраструктура ринку.

8.1. Сутність і функції ринку

Ринкова економіка починає своє повнокровне існування саме як вирішальна форма організації суспільного виробництва з перемогою капіталізму. Визначальним елементом цієї системи є ринок, який слід віднести до однієї з найскладніших економічних категорій, яка відображає надзвичайно складну сукупність виробничих відносин.

Єдиної дефініції стосовно ринку немає, і це природно, бо науковці, визначаючи сутність ринку, роблять акцент на тій чи іншій стороні цього багатогранного явища. Найчастіше визначення ринку дають у такому дещо вузькому значенні, зводячи його сутність до товарного обміну. З цієї позиції ринок - це місце, де зустрічаються покупець і продавець або це обмін товарів, що здійснюється за законами товарного виробництва. Ці визначення, безсумнівно, мають право на існування, але вони дуже стислі і за великим рахунком не дають повного розкриття сутності ринку.

Поряд з цим підходом є визначення, в яких дослідники намагаються розкрити сутність ринку не з огляду на головні (товарообмінні) операції, а з огляду на його місце в суспільному відтворенні загалом. Іншими словами, визначення ринку дається більш широко, як одній з форм організації суспільного виробництва. У цьому значенні ринок можна визначити так: в економічній системі, яка функціонує як товарне виробництво, ринок - це головний регулюючий механізм усього суспільного відтворення, який реалізує свої функції через багатогранну сукупність виробничих відносин, що формуються в процесі товарного обміну.

Головними суб'єктами відносин, які виникають у цій царині, виступають покупці і продавці. Але в цих відносинах беруть участь також виробники і держава. Як покупці виступають представники всіх верств населення.

Якщо ж розглядати покупців і продавців з погляду їх найбільш загальної і типової організації, то вони виступають у формі домогосподарств і підприємств. Перші є власниками практично всіх ресурсів і головного з них - робочої сили. За Конституцією України, народу належать усі корисні копалини, повітряний і водний простір і т.ін. Це означає, що все це належить усім громадянам цієї країни. Щоправда, це право скоріше просто формальне, бо його реалізація здійснюється через владу, а остання в особі своїх представників дуже часто використовує своє становище для власного збагачення. Тому не дивно, що всього за неповних 18 років у нашій державі як з неба з'явились мультимільйонери і мільярдери, про таланти яких народ України ніколи до цього не чув.

Що стосується підприємств, то вони є первинною ланкою народного господарства і в процесі обміну почергово виступають і як продавці, і як покупці. Кожне підприємство є особливим, і це залежить від багатьох чинників, як то вид продукції, що виробляється, кількість працюючих, місце розташування тощо. Окрім цих скоріше технічних моментів, важливою основою для характеристики всього різноманіття підприємств є також їх організаційно-правова форма. Це можуть бути товариства, сімейні підприємства, кооперативи, підприємства релігійних і громадських організацій і т.ін.

Ринок - це, перш за все, головний регулюючий механізм у системі суспільного відтворення, що функціонує на основі товарного виробництва. З цього погляду в ньому постійно відбуваються процеси, які й виступають елементами цього регулювання. До найбільш важливих, ключових категорій слід віднести категорію попиту і пропозиції.

Попит - це потреба, яка забезпечена грошовим еквівалентом. Попит, якщо мати на увазі його кількісну ознаку, може бути індивідуальним і сукупним. Якщо перший являє собою попит окремої людини, то другий є попитом певного угруповання людей, а в більш широкому вимірі - це попит усього населення. Відповідно до закону зростання потреб, попит, як індивідуальний, так і сукупний, постійно зростає. Окрім цієї кількісної зміни, попит виявляє досить стійку тенденцію до індивідуалізації. Вимірюють попит у грошовій формі.

Попит на товари й послуги в кожному конкретному випадку визначається під впливом різноманітних чинників, але найважливішим фактором, який впливає на попит, є ціна. Чим вища ціна, тим нижчий (за незмінності інших чинників) попит і навпаки. Цю залежність називають законом попиту і її можна подати у вигляді кривої АВ (рис. 1.8.). Якщо попит знаходиться в точці Е, то це означає, що за даного рівня цін (Р₂) споживачами буде куплено товарів у кількості Ол. За умови зменшення цін до рівня Р₁ попит на товари зросте і становитиме О₂.

Але окрім ціни, як визначального чинника кількісної зміни попиту, є й такі чинники, які безпосередньо не належать до цінових факторів. їх так і називають: нецінові чинники. До них слід віднести зміну доходів населення, зменшення податків, ціну на суміжні товари й товари-субститути, моду, сезон, смаки тощо. Якщо, наприклад, зростають доходи населення, то зростає і попит. При цьому крива попиту буде переміщуватись вправо і займе положення А₂В₂. За зменшення доходів, навпаки, вона зміститься вліво в положення А₁В₁. Нецінові чинники суттєво впливають на розмір попиту, але вирішальним фактором впливу залишається ціна.

Друга важлива категорія ринку - це пропозиція. Вона являє собою ту кількість товарів, які виробник згоден продати на ринку за даного рівня цін. Пропозиція товару, як і попит, здійснюється окремими виробниками, але весь обсяг запропонованих товарів та послуг визначається як сукупна пропозиція. Як це зрозуміло вже з визначення, пропозиція товарів теж залежить від ціни. Але тут, порівняно з попи-

том, залежність зворотна. Чим вища ціна, тим більшою буде пропозиція товарів і навпаки.

Рис. 2.8. Крива пропозиції

Так, у разі ціни Р₁ пропозиція товарів буде в обсязі (О (рис. 2.8.), а в разі зростання ціни до Р₂ і пропозиція товарів зросте до обсягу О₂. Цю закономірність між ціною і обсягом пропозиції товарів називають законом пропозиції.

Пропозиція товарів та послуг, як і попит, залежить від дії і багатьох інших (окрім ціни) факторів. До них належать, наприклад, зміни в технології виробництва, податки, допомога держави в організації виробництва того чи іншого товару, наявність необхідних виробничих потужностей і т.ін. Скажімо, якщо держава зменшує податковий тиск, то підприємець тим самим стимулюється до збільшення випуску продукції. У цьому випадку крива пропозиції S переміститься в положення S₁.

Взаємодія попиту й пропозиції і характеризує сутність ринкового механізму. Оскільки в суспільстві на кожний даний момент завжди потрібна певна кількість продукції, а її випуск у масштабах усього суспільства ніхто не планує і не ставить завдання на їх виробництво, саме ринок самостійно в автоматизованому режимі регулює необхідну кількість товарів та послуг, які з'являються на ринку. Відбувається це через ціновий механізм. Якщо якогось товару виготовлено недостатньо, з погляду задоволення сукупного попиту, тоді ціна на нього на ринку буде зростати. Для виробника це сигнал і водночас дуже потужний стимул до розширення виробництва. І навпаки, коли сукупна пропозиція більша, ніж сукупний попит на товари, ціна падає, а це зменшує прибутковість виготовлення продукції. При цьому в тих виробників, у яких індивідуальні витрати виробництва вищі від середніх у суспільстві з виробництва даного товару, прибутковість їх виготовлення може зникнути, і вони стають банкрутами. Випуск продукції скорочується і в такий спосіб регулюється обсяг пропонування.

Взаємодія попиту і пропозиції через ціни регулює не тільки кількість необхідної для ринку продукції, а через це й обсяги виробництва. Ця взаємодія впливає і на технічний прогрес, і на якість продукції. Якщо виробник, завдяки новому обладнанню, більш високому, ніж в інших виробників, рівню організації виробництва, новим технологіям тощо підвищить якість продукції - то він буде отримувати додатковий прибуток. Прибуток зросте і в разі зменшення витрат. Це спонукає кожного виробника шукати шляхи зменшення своїх витрат. А оскільки визначальним напрямом у цьому сенсі є застосування досягнень науки і техніки, то це стимулює прогрес. Але коли зменшення витрат виробництва на конкретний товар стане загальним для більшості виробників, цей надприбуток зникає, бо змінюється (падає) вартість виробленого товару, а разом з нею зменшується і ціна. І знову гонитва за додатковим прибутком буде стимулювати виробника застосовувати досягнення науки і техніки з метою зменшення індивідуальних витрат виробництва.

Як уже відзначено, ринок впливає і на поліпшення якості продукції. Якщо якість продукції в конкретного виробника зросла, то за інших рівних умов він може продавати цей товар навіть за ринковою ціною на аналогічні товари з нижчими якісними характеристиками. Його виграш у вигляді зростання його прибутку буде пов'язаний з тим, що покупець у разі можливості вибрати з двох аналогічних і однакових за ціною товарів обере той, який є більш якісним. Це стимулює виробників до постійного пошуку технологій, які б забезпечували максимальну якість продукції, що виробляється. Розглянутий механізм діє тільки тоді, коли покупець є компетентним у визначені якості товару. Це має місце не завжди, і тоді підприємство чи фірма шляхом кропіткої праці створює собі бренд, який для споживача стає чимось на кшталт знака якості.

Розглянуті процеси взаємодії попиту й пропозиції дають лише загальне уявлення про реальний надскладний механізм саморегулювання суспільного виробництва через ринок. На дію цього механізму впливає і багато інших чинників, які часто бувають протилежними за своїм впливом на цей механізм. Більше того, вплив на ринкове саморегулювання здійснюється не з боку ізольованих факторів, а таких, що тісно переплетені, взаємопов'язані між собою. Серед цих чинників - економічні, політичні, соціальні, міжнародні тощо.

Слід зауважити, що товарне виробництво, перші паростки якого виникли задовго до нашої ери, постійно розвивалось, перетворившись після буржуазних революцій на панівну форму організації суспільного виробництва. У розвинутих капіталістичних країнах воно представлено сьогодні рафінованою, добре відлагодженою системою товарної організації всього національного виробництва. Таким же вельми досконалим є і механізм саморегулювання. Але ці факти аж ніяк не заперечують того, що і товарне виробництво, і ринок, як механізм його саморегулювання, постійно розвиваються. Так, на рубежі ХІХ-ХХст. з'являються монополії, які дуже потужно змінили традиційний механізм саморегулювання, який базувався на вільній конкуренції і на вільному ринковому ціноутворенні. Згодом у суспільному виробництві посилюються кризові явища, які, зрештою,призводять до світової економічної кризи 1929-1933 рр. Це знову відображається на механізмі ринкового саморегулювання, який уже в другій чверті ХХст. стає недостатнім для повного забезпечення саморегулювання економіки. На цьому тлі з'являються нові економічні теорії і, зокрема, теорія державного регулювання суспільного виробництва Дж.Кейнса. Ця теорія успішно починає використовуватись в економічній політиці багатьох країн, що веде до певної модифікації ринка як механізму саморегулювання. Вона полягає, головним чином, у тому, що, не підміняючи ринкове саморегулювання, держава бере на себе певні функції регулювання суспільного виробництва. Вони знаходяться в площині вирішення тих питань, які ринок сам по собі вирішити не може або вирішує з великим часовим лагом. Прикладом може бути підготовка кадрів, соціальний захист як працюючого , так і непрацюючого населення і т.ін. Держава також активно втручається в регулювання суспільного виробництва (а точніше, у ринковий механізм) у напрямі зменшення негативних наслідків функціонування ринкової економіки. До них належать екологічні проблеми, які породжує і посилює товарне виробництво, численні негативні соціальні наслідки (безробіття, зубожіння значних верств населення, дуже велика майнова диференціація громадян тощо). Отже, ці факти свідчать про те, що з розвитком товарного виробництва розвивається, змінюється і механізм його саморегулювання, тобто ринок.

Рис. 3.8. Графічне зображення рівноваги попиту і пропозиції

Сутність ринку виявляється через його функції. Перша і одна з найголовніших полягає в тому, що ринок визначає ціну товару. За умови врівноважених між собою попиту і пропозиції ця ціна найбільш повно відображає вартість товару (рис. 3.8.). Це пов'язано з тим, що рівноважна ціна (вона відповідає точці Е, що лежить на перетині кривої попиту АВ і кривої пропозиції SS) характеризується певним збалансуванням попиту й пропозиції. Якщо вартість товару змінюється (наприклад, зменшується), то тоді в умовах вільної конкуренції це веде до зменшення ціни. Вона знижується, наприклад, до крапки Р₁. Це, у свою чергу, викликає зміну в пропозиції товару, яка відповідно до закону пропозиції теж зменшується, і крапкою рівноваги вже буде крапка Е₂. За зростанням вартості товару все відбувається навпаки.

На рівноважну ціну впливають також зміни в пропозиції товару. Якщо через якісь причини кількість пропонованого товару зменшиться, то ціна на них (за умови незмінного попиту) зросте, і точка рівноваги переміститься вгору по кривій попиту.

Наступна функція ринку полягає у формуванні й підтримці певних загальногосподарських пропозицій. Це пов'язано з тим, що в умовах вільного ринку виробник виготовляє продукцію, керуючись своїми суб'єктивними уявленнями про загальну потребу в цій продукції чи послугах. Головним орієнтиром при цьому для нього виступає рівень норми прибутку. У ті галузі, де ця норма найвища, спрямовується капітал, залишаючи без капіталовкладень інші галузі народного господарства, норма прибутку в яких на даний момент є невисокою. Приплив надлишкового капіталу в галузі з високою нормою прибутку призводить до переповнення ринку відповідним товаром і неодмінно викликає зниження ціни, а відтак, і прибутку. У тих же галузях, де капіталу відносно мало, відчувається перевищення попиту над пропозицією, що, у свою чергу, веде до зміни ціни і прибутку. Це знову залучає в ці галузі капітал, і так відбувається постійно. Реальним наслідком цього стає певна пропорційність в економіці, яка знов і знов порушується і так само знов і знов відновлюється через той же механізм ринку.

Приблизно той самий механізм спрацьовує і тоді, коли та чи інша галузь зменшує свою роль у суспільному виробництві. Це часто буває в разі інтенсивної структурної перебудови економіки. Наприклад, в Україні значна частина вугільних шахт є нерентабельними і в ході структурних змін приблизно третина їх підлягає закриттю. Це є сигналом для бізнесу, який починає переорієнтовуватись на більш перспективні напрями виробництва. Поряд з цим у тому ж напрямі діє і вже розглянутий механізм зменшення прибутку на копальнях з проблемною рентабельністю.

Ринок, як механізм саморегулювання товарного виробництва, виявляється ще в одній функції - стимулюючій. її суть полягає в тому, що дія взаємовпливу закону попиту і закону пропозиції веде до того, що ціна товару формується як ринкова, і той виробник, який має менші витрати на виробництво свого товару, отримує додатковий прибуток. Через ціну стимулюються також якість, швидка реакція виробника на зміни в попиті тощо.

Становлення суспільного виробництва, як загальнотоварного, у розвинених країнах відбувалось протягом кількох століть, і тому ринковий механізм у цих країнах досить відлагоджений, хоча, природно, проблеми є і в цих країн. Що ж стосується нашої держави, то становлення ринкової економіки відбувається всього тільки другий десяток років. При цьому вона будується на уламках старої планової системи і в умовах, коли в значної кількості населення країни не тільки немає ще ринкового мислення, але часто є і пряме несприйняття ринку. Зрозуміло, що в цих умовах, які до того ж ускладнились варварським процесом первинного нагромадження капіталу, ринок як механізм саморегулювання товарного виробництва ще має велику кількість вад. Тільки з часом, зусиллями всього народу можна буде його вдосконалити і перетворити економіку на переважно саморегулівну систему.