Політична економія - Щетинін А.І. - 8.3. Класифікація ринків і загальні основи їх функціонування

Вище ринок було розглянуто як механізм забезпечення саморегулювання суспільного виробництва, що здійснюється на товарній основі. Але поряд із цим аспектом аналізу ринку існує й більш вузький підхід до ринку як місця здійснення товарообмінних операцій. Цей аспект тісно пов'язаний з першим, а дослідження самого процесу товарообміну поглиблює наші знання про ринок як механізм саморегулювання економіки.

Ринок має складну структуру. У зв'язку з цим ринки в певний спосіб класифікують. Класифікація залежить від тієї ознаки, яка покладена в основу. Так, за об'єктом купівлі-продажу виділяють ринок товарів і послуг, ринок капіталів, ринок робочої сили, ринок цінних паперів тощо. За територіальною ознакою найчастіше говорять про місцевий ринок, національний ринок і міжнародний ринок. За ознакою дотримання або нехтування законодавством виділяють легальний ринок і нелегальний (тіньовий). Інші ознаки дадуть іншу класифікацію, але найбільш важливою, з позиції розкриття сутності ринку, є його класифікація за об'єктом товарообмінних операцій.

Ринок товарів і послуг включає у свою структуру такі важливі складові елементи: ринок предметів споживання і ринок виробничих ресурсів, який об'єднує ринок робочої сили, ринок засобів виробництва і ринок землі.

Ринок предметів споживання призначений для задоволення різноманітних потреб людини. Він, у свою чергу, поділяється на ринок товарів і послуг. Ринок товарів зосереджує обмін тими споживчими вартостями, на які є попит з боку населення. Значну кількість товарів людина виробляє, поєднуючи свою працю з природними процесами зі створення споживчих вартостей. Так, овочі, фрукти, зерно й багато інших товарів мають корисність, яка лише частково формується працею людини. Але загальний процес науки і техніки дозволяє все більше втручатися і в суто природні, біологічні процеси. Завдяки, наприклад, генній інженерії продукція сільського господарства може радикально змінювати свої властивості. Уже не рідкістю стало виробництво генномодифікованої продукції, яка вражає своїми новими якостями, хоча її вплив на людину і на її здоров'я ще не визначений науковцями. Але більша частина споживчих благ, які надходять на цей ринок, становлять товари, що виготовлені людиною шляхом зміни вже існуючих або отриманих попередньо хімічних і фізичних властивостей сировини. Це й посуд, і холодильники, і меблі, і багато, багато інших речей. Праця людини в поєднанні з досягненнями науки і техніки дає можливість значно поліпшувати якість товарів і наділяти їх новими споживчими властивостями. Достатньо окинути оком відносно невеликий історичний період - від появи першого авто до сьогоднішніх автомобілів, щоб переконатись у тому, що прогрес у розвитку та вдосконаленні таких товарів приголомшливий.

Ринок товарів споживання задовольняє потреби людини, відтворює її робочу силу і забезпечує її біологічний, соціальний і духовний розвиток. У зв'язку з цим людству загалом і кожній країні зокрема притаманні дві економічні й одна соціальна проблеми колосальних масштабів.

Перш за все, необхідно постійно забезпечувати ринок споживчих товарів такою кількістю споживчих благ, яка б дозволяла відтворювати робочу силу й сприяла її розвитку в напрямі становлення гармонійно розвинутої людини. Ринок загалом дає можливість вирішити цю проблему, але кожна країна стикається з обмеженістю ресурсів. І якщо високорозвинутим країнам завдяки високоорганізованому функціонуванню продуктивних сил (а часто-густо й за рахунок слаборозвинутих країн) сьогодні вдається вирішувати цю проблему, то для переважної більшості країн це величезна за масштабами, а часто й трагічна за своїми наслідками проблема. Мільйони людей у світі голодують, не мають доступу до питної води прийнятної якості, страждають від хвороб та епідемій.

Друга проблема пов'язана з тим, що потреби людини формуються не тільки як наслідок бажань, що виникають у зв'язку з її фізіологічною природою і тими якостями, які людина повинна набути як член людської спільноти. Часто ці потреби йдуть від нездорової фантазії, негативних рис людини, таких як жадібність, ненаситність, заздрість, насильство і т.ін. Ринок і тут вирішує ці проблеми, постачаючи для споживання і цигарки, і наркотики, і зброю, і багато інших товарів, що безпосередньо шкодять розвитку людини і її здоров'ю. У зв'язку з цим суспільство і держава повинні стримувати ринок. Це намагаються зробити, перш за все, у високорозвинених країнах (наприклад, забороняють рекламу тютюнових виробів, забороняють палити в громадських місцях тощо), але ринок тут сильніший, і все, що шкодить людині й суспільству, продукує в обсягах, що постійно зростають. Що ж стосується країн з відносно невисоким рівнем економічного розвитку, як, наприклад, Україна, не говорячи вже про слаборозвинені країни, то тут навіть слабкі голоси в напрямі хоча б якось зменшити негативні наслідки розвитку ринку безнадійно тонуть у трубних звуках його величності прибутку. Там, де духовність усього народу підніметься на рівень вищий за стандарти, які нав'язує ринок, тільки там можуть бути прогрес і перспектива розвитку людської спільноти.

Що стосується найбільш загальної соціальної проблеми, то вона полягає в майновій диференціації населення. Поділ на бідних і багатих - одна з умов існування ринкової економіки. Але там, де соціально-політичний устрій не досяг необхідного рівня, там ця диференціація сягає величезних масштабів і ринок сам по собі регулювати це не може. Навпаки, ринок загалом (а ринок товарів народного споживання з цього погляду дуже показовий) реагує на того, хто платить, хто має гроші. Він абсолютно байдужий до людського горя, злиднів, хвороб, жебрацтва. Тільки певне обмеження стихії ринку, а головне, доповнення його продуманими діями суспільства і держави, можуть суттєво пом'якшити цю майнову диференціацію. Розвинуті країни мають значні досягнення у цій сфері, а такі країни, як Швеція чи Японія, можуть бути і певним взірцем для інших.

Ринок товарів доповнюється ринком послуг. Останні відрізняються від товарів перш за все тим, що не мають речовинно-матеріальної форми. їх не можна нагромаджувати чи зберігати, вони, залежно від виконавця, а часто і від споживача, набувають різної якості. Якщо вироблений з дотриманням вимог технології і стандартів товар має одні й ті самі якості, що й інший екземпляр цього ж товару, то з послугою все інакше. Один і той самий перукар, надаючи одну й ту саму послугу, може зробити це з різною якістю. Це часто залежить і від споживача. Так, співак, використовуючи пісню, надає свою послугу повній залі глядачів, а рівень задоволення в кожної людини буде дуже різним, бо це залежить від рівня інтелекту, віку, стану душі і т.ін.

Ринок послуг у сучасних умовах характеризується тим, що він дуже потужно розвивається. Це пов'язано з багатьма чинниками. Тут і ускладнення товарної продукції, яка вимагає її обслуговування, і зростання потреби у високому рівні кваліфікації робочої сили, що стимулює розвиток освітніх послуг, і індивідуалізація потреб людини, і багато подібного. Іншою особливістю розвитку ринку послуг є те, що він швидко виходить за межі країни і часто стає важливою складовою добробуту країни. Так, деякі країни формують значну частину своїх доходів за рахунок послуг. Прикладом може бути Єгипет, який левову частку своїх доходів отримує від туризму.

Усі ці тенденції кожній країні і, перш за все, Україні необхідно глибоко аналізувати й використовувати для забезпечення економічного зростання. Географічне розташування нашої держави в центрі Європи дає нам великі шанси з надання транспортних послуг багатьом країнам. Наявність великих рекреаційних зон (Крим і його Південний берег, Карпати, Шацькі озера і т.ін.) у поєднанні з помірним кліматом відкривають для нас реальну можливість зайняти достойне місце у світовій спільноті в наданні туристичних та оздоровчих послуг. Досконалий, високоорганізований ринок здатен реалізувати ці можливості, але, як показує досвід інших країн, без державної підтримки і продуманих загальнонаціональних програм із збереження й примноження наших туристичних і рекреаційних можливостей досягти успіху в розвитку цих напрямів на ринку послуг буде важко.

Наступний ринок - це ринок виробничих ресурсів, тобто той ринок, який постачає виробництву необхідні йому ресурси. Серед них це, перш за все, праця, земля і капітал. Відповідно до цих особливих об'єктів ринку виділяють такі ринки, як ринок робочої сили, ринок землі і ринок капіталу.

Одним з найважливіших ресурсів є праця як функція товару робоча сила. Цей товар реалізується на ринку робочої сили, який частіше називають ринком праці. З погляду аналізу ринку як системи, що забезпечує обмін товарів, ринок праці - це ринок, де взаємодіють покупець і продавець робочої сили.

Раніше вже було з'ясовано, що робоча сила перетворюється на товар за умови відсутності в людини засобів виробництва, засобів існування і наявності юридичної свободи індивіда. Але цей товар досить специфічний, а тому реалізується на окремому ринку - ринку праці. Як і на будь-якому ринку, тут взаємодіють попит і пропозиція. Пропозиція робочої сили, яка викликана вже визначеними умовами, може бути більшою або відносно меншою на кожен даний проміжок часу. Це залежить, передусім, від стану економіки. Якщо в країні криза, то пропозиція робочої сили зростає. Іншим важливим чинником, що впливає на рівень пропозиції робочої сили, є рівень заробітної плати. За високої заробітної плати пропозиція цього товару зростає.

У кожному конкретному випадку пропозиції робочої сили поведінка її власника є цілком добровільною. Вона залежить від багатьох, часто дуже персоніфікованих чинників. Сюди належать рівень заробітної плати, умови праці, її інтенсивність, графік роботи тощо. При цьому індивід може керуватись як визначальним одним або кількома бажаними характеристиками майбутньої роботи. Наприклад, для однієї людини головне - це заробітна плата, для іншої - творчий характер роботи і т.ін.

Вільна пропозиція робочої сили з боку її власника не означає відсутності певних обмежень у цьому процесі. Ці обмеження, по суті, закладені в рівні якості цього товару. До цих обмежень належить спеціальність, якою володіє індивід, рівень його професіоналізму, досвід та інші показники. Здебільшого рівень, як і наявність цих характеристик, залежить від самого власника робочої сили, і в розвинутій країні зміна цих властивостей робочої сили або ж набуття нових якісних характеристик, як правило, не пов'язані з великими труднощами.

Якість робочої сили пов'язана і з чисто фізіологічними даними, які за певного їх рівня теж виступають обмежувальним фактором. Так, жінка віком після 35 років вже не може стати балериною, чоловік, який хворіє на дальтонізм, не може стати машиністом електровоза тощо. Ця сукупність обмежень у пропозиції своєї робочої сили є дуже індивідуальною і залежить від людини, її способу життя, звичок т.ін.

Суспільство з цього погляду може допомогти власнику робочої сили в розширенні свободи пропозиції його товару, тільки створюючи відповідні загальні умови відтворення робочої сили. Це може бути й наявність високорозвиненої медицини й розгалужена система закладів відпочинку, спорту і т.ін.

Ще одне обмеження в пропозиції робочої сили - це соціальні умови. Наявність житла, можливість досить швидкої його заміни (ринок житла), становище сім'ї та інші умови можуть суттєво впливати на пропозицію робочої сили. У розширенні свободи пропозиції товару робоча сила значна роль належить державі. Це й відповідне законодавство, що регламентує сімейні відносини, порядок і організацію ринка житла й наявність необхідної соціальної інфраструктури. Наприклад, жінка, яка має малолітніх дітей, може вийти на ринок праці з пропозицією своєї робочої сили за умови наявності дитячого садка і його доступності за оплатою послуг.

Попит на робочу силу здійснює власник засобів виробництва. Головний його мотив - отримання прибутку, тому він намагається придбати товар з найкращим сполученням якості і ціни. Але сама реалізація його попиту залежить від багатьох чинників, як загального характеру, наприклад, стан економіки, так і від чинників, що належать до внутрішніх - рівень виробництва на підприємстві, наявність чи відсутність конкурентів, динаміка продаж тощо. При цьому підприємець теж вільний як щодо найму робочої сили, так і її звільнення. Безсумнівно, держава регламентує сам порядок найму і звільнення, але саме рішення, наприклад, про звільнення належить виключно роботодавцю.

Ринок праці має і власну організаційну будову. У розвинутих країнах це, як правило, біржа праці. У нашій державі цю функцію виконує служба зайнятості. Проте в Україні ця служба ще не стала потужним інструментом вирішення проблеми безробіття.

До виробничих ресурсів належить і земля, яка хоча й не є товаром, а отже, не має вартості, водночас за ринкової економіки продається і купується. Отже, земля має певну ціну і саме за нею відбувається її купівля-продаж.

Ринок землі має два основних сегменти. Це ринок сільськогосподарських угідь і ринок землі несільськогосподарського призначення. Перший ринок має особливість, яка, до речі, не притаманна жодному іншому ринку. Вона полягає в тому, що придбана власником земля повинна використовуватись у чітко визначеному суспільством напрямі. У найбільш загальному він полягає в тому, щоб власник землі не допустив погіршення її якості, іншими словами, зменшення її родючості. У багатьох розвинутих країнах чітко встановлені певні вимоги до того, хто хоче придбати землю сільськогосподарського призначення у власність. Найчастіше це вимога мати відповідну спеціальну освіту, обов'язково проживати в цій місцевості, грамотно здійснювати використання землі. Останнє досить жорстко контролюється державою з метою недопущення виснаження землі. Це здійснюється, головним чином, через контроль за сівозмінами і за станом усіх складових родючого шару землі. Усьому цьому сприяють добре відпрацьовані земельні кадастри.

Землі несільськогосподарського призначення в процесі купівлі-продажу контролюються державою дещо менше, але й тут такий контроль є обов'язковим. Ці землі теж транжировані за якістю в окремому земельному кадастрі, що значно полегшує проблему визначення ціни на ці землі.

В Україні ринок землі тільки-но формується. Уже прийнято Земельний кодекс, але самого ринку як такого ще немає. Землі сільськогосподарського призначення в нашій державі вже розпайовані. Більше 7млн. наших селян отримали свій земельний пай, середній розмір якого в Україні становить 4,2га. Практично завершується видача селянам державного акту на право власності на кожен пай. Проте в Україні ще немає низки надто необхідних законів, які б упорядкували купівлю-продаж землі, убезпечили землю від монополізації її в руках невеликої кількості великих землевласників, зробили б неможливою спекуляцію землею.

Відсутність усього комплексу законів привела до встановлення мораторію на продаж землі для громадян України на 5 років, а для іноземців - на 20 років. Термін дії мораторію для іноземців ще не закінчився, а для наших громадян уже пройшов. Але рік у рік, включаючи і 2010 р., Верховна Рада продовжує мораторій на продаж землі для громадян України. Це дуже небезпечно для держави, бо замість того, щоб розробити й прийняти необхідні закони і створити дійсно прозорий ринок землі, наші депутати створюють умови для розбазарювання земель. Сьогодні на повну потужність відбувається незаконний продаж землі, наприклад, під прикриттям угод про оренду з наступним правом купівлі (після зняття мораторію). Є й інші схеми розкрадання, як, наприклад, переведення через суцільно корумповану систему судів та місцевих органів влади сільськогосподарських угідь в несільськогосподарські з наступним їх продажем.

Ще один важливий елемент ринку виробничих ресурсів - це ринок капіталів. Капітал - це економічна категорія, яка відображає виробничі відносини між найманими робітниками і власниками засобів виробництва. Ці відносини реалізуються через засоби виробництва, надаючи їм специфічно суспільний характер. Отже, капітал у самому процесі виробництва реалізується через засоби виробництва, які продаються і купуються на ринку капіталів.

Цей ринок має певну структуру, яка, перш за все, визначається природою і призначенням товару. Так, є ринок будівель і споруд, де реалізуються або здаються в оренду корпуса заводів, фабрик, адміністративні будівлі тощо. Інший ринок - це ринок устаткування (машини, верстати, технологічне обладнання тощо). Ще одна складова частина ринку капіталу - це ринок сировини. Кожен з цих ринків має досить складну структуру, що складається з певних сегментів, які також називаються ринками. Прикладом може бути ринок транспортних засобів, ринок металургійного обладнання і т.ін. У свою чергу ці сегменти включають окремі елементи. Так, ринок транспортних засобів буде представлений ринком автомобілів, ринком морського і річкового транспорту тощо.

Окрім розглянутих загальних ринків, а саме ринку предметів споживання й ринку засобів виробництва, функціонують й інші, дуже важливі ринки, до яких слід віднести ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок інформації, грошовий ринок. Усі ринки знаходяться в дуже тісному взаємозв'язку і взаємодії, і чим більше налагоджена ця взаємодія, тим ефективніше функціонує суспільне виробництво.