Політична економія - Щетинін А.І. - 11.2. Диференційна, абсолютна і монопольна земельні ренти

У сільському господарстві власники землі, які здають свою землю в оренду, отримують дохід, що має назву рента. Французьке слово рента (Rente) походить від латинського reddo, що означало - повертаю, сплачую. Слід зауважити, що сьогодні термін "рента" відображає значно ширше коло виробничих відносин. В цьому відношенні науковці говорять про економічну ренту, але в даному розділі ми будемо аналізувати тільки ту економічну ренту, яка виникає у сфері сільськогосподарського виробництва.

У XVII-XIX ст. земельна рента була надзвичайно важливою категорією. Це пояснювалось насамперед двома обставинами. З одного боку, у цей період у країнах Західної Європи і Північної Америки в сільському господарстві створювалось не менше 50 % від усього сукупного суспільного продукту. З іншого боку, землею володіли переважно поміщики (лендлорди) і частково селяни, яким належали невеликі за розмірами площі сільськогосподарських угідь. Це призводило до чіткого розриву в тріаді: володіння - розпорядження - користування. Власники землі зосереджувалися на володінні, а безпосередній виробник - на розпорядженні й користуванні. Перевага власника була дуже вагомою, і це робило рентні відносини надзвичайно поширеними і важливими.

Теоретичний аналіз земельної ренти розпочав ще У. Петті, який розглядав ренту як форму додаткового продукту, а ціну землі вважав капіталізованою земельною рентою. Фізіократи на чолі з Ф.Кене та А.Тюрго, виходячи з того, що продуктивною є тільки праця в сільському господарстві, вважали земельну ренту загальною формою додаткового продукту.

Значний внесок у теорію ренти зробив А.Сміт. Він довів, що рента є наслідком праці і відокремив ренту від прибутку. Інший великий представник класичної політичної економії, Д.Рікардо, дуже багато зробив для аналізу диференційної ренти. Але в аналізі він спирався на дію природних законів, тому утворення диференційної ренти розглядав у зв'язку із загальним переходом до обробки все гірших ділянок. Зворотний процес (а він теж можливий) залишився поза його увагою, як і абсолютна земельна рента. Він вважав, що остання суперечить закону вартості.

Найбільший внесок у теорію ренти зробив К Маркс. Він довів, що рента - це форма реалізації земельної власності. Великим є його внесок також у розробку диференціальної і абсолютної ренти.

Особливістю сільського господарства є наявність суттєвої різниці в якості земельних ділянок. Навіть у межах невеликих територій з відносно однаковими кліматичними та погодними умовами одні земельні ділянки за своє якістю будуть найкращі, інші будуть їм тою чи іншою мірою поступатись і можуть бути віднесені або до середніх, або до найгірших. Зауважимо, що поділ землі за якістю на найкращі, середні та гірші є досить умовним і дуже узагальненим. У практиці для визначення якості тієї чи іншої земельної ділянки користуються земельним кадастром, який визначає якість кожної ділянки за більш детальною класифікацєю.

Якість землі може бути наслідком сполучення природних факторів, тоді говорять про природну продуктивність землі. Але вона може стати і наслідком дій людини, спрямованих на підвищення якості землі. У цьому випадку говорять про економічну продуктивність землі. Усе це суттєво впливає на кінцеві показники в сільськогосподарському виробництві і на ті виробничі відносини, які там формуються.

В умовах ринкової економіки вартість виробленої продукції включає не тільки витрати праці на виробництво самого товару, але й витрати, пов'язані з його доставкою до споживача. Ці останні можуть досить сильно різнитись, що залежить від місцезнаходження сільськогосподарського товаровиробника стосовно ринку збуту його продукції. З цього погляду між ділянками землі теж існує певна різниця.

Означені вище особливості відіграють важливу роль у формуванні й розподілі прибутку, який формується в процесі створення продукту сільськогосподарського виробництва. По суті, вони безпосередньо (якість ділянки землі) або опосередковано (відстань земельної ділянки від ринку) пов'язані з якістю основного засобу виробництва в сільському господарстві, а саме із землею.

Як відомо, товаровиробник, працюючи в будь-якій галузі виробництва, завжди намагається застосувати такі засоби виробництва або такі схеми організації їх використання, які б дали йому змогу зробити індивідуальну вартість його товару нижчою за суспільну. У цьому випадку він буде отримувати надприбуток, але тільки до тих пір, доки його технологія чи застосовані ним нові засоби виробництва не поширяться серед основної маси товаровиробників. Іншими словами, до тих пір, доки виняткові умови виробництва не стануть середньо-суспільними.

Інші умови існують у сільському господарстві. Основним засобом виробництва тут є земля, але її кількість і якість обмежені і мало змінюються протягом великих проміжків часу. Отже, різниця в якості землі та розташуванні земельної ділянки є сталою і вони не підвладні капіталу, бо землю неможливо вільно відтворювати. Водночас потреба в продукції сільського господарства постійно зростає, бо зростає кількість населення і його попит. Усе це веде до того, що у виробництво включаються не тільки кращі й середні, але й гірші за якістю землі.

Включення в процес сільськогосподарського виробництва гірших за якістю земельних ділянок веде до того, що ціни на сільськогосподарську продукцію формуються не на базі середніх для даного суспільства умов виробництва, а за витратами праці на гірших ділянках землі. Це пояснюється тим, що кількість землі обмежена, а потреба в продукції сільського господарства постійно зростає. І якщо ми припустимо, що на якийсь даний момент виробництво, що ведеться, наприклад, на кращих, середніх та гірших землях, повністю задовольняє потреби суспільства в продукції сільського господарства, то ціни будуть установлюватися за витратами на гірших за якістю земельних ділянках. Якщо, наприклад, відбудеться підвищення продуктивності праці на кращих ділянках землі, то це приведе до збільшення кількості продукції і, за умови незмінного попиту, спричинить зменшення цін на продукцію. Це, у свою чергу, зробить невигідним виробництво сільськогосподарської продукції на гірших за якістю землях, і вони будуть виведені з господарського обороту. Але внаслідок постійного зростання попиту на продукцію і відносно обмежених можливостей її виробництва тільки на кращих та середніх за якістю землях ціни на цю продукцію знову зростуть і зроблять вигідним виробництво продукції також на гірших землях. Цей процес відбувається постійно, але його кінцевим наслідком завжди є те, що ціни на продукцію сільського господарства завжди встановлюються за умовами виробництва цієї продукції на гірших із тих земель, які втягнуті в господарчий оборот.

В умовах такого ціноутворення на кращих та середніх ділянках землі завдяки кращим умовам робітник буде створювати більше продукції, ніж на гірших, але продавати цю продукцію товаровиробник буде за цінами, що формуються на базі витрат на виробництво цієї продукції на гірших ділянках землі. Це буде призводити до виникнення на кращих та середніх ділянках землі надприбутку, який буде привласнювати власник землі у формі диференційної ренти. Механізм виникнення диференційної ренти досить чітко можна розкрити на такому прикладі.

Візьмемо три ділянки землі різної родючості, а саме: краща, середня і гірша. Припустимо, що фермери ці ділянки беруть у власника в оренду. Кожен з них вирощує пшеницю і на ці рівні за площею ділянки витрачає по 100 одиниць (наприклад, по 100 грн.) вартості для здійснення всього процесу виробництва. Припустимо, що середня норма прибутку в країні становить 20 % (табл. 1.11).

Таблиця 1.11.

УТВОРЕННЯ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ РЕНТИ І

Ціна виробництва всієї продукції на кожній із трьох ділянок однакова, бо вона складається з витрат (100 грн.) та середнього прибутку (20 грн.), але оскільки праця найманого робітника в кращих умовах буде більш ефективною (12ц на кращій ділянці і 10 ц на середній ділянці порівняно з 6 ц на гіршій), то й індивідуальна вартість 1ц буде різною, а саме: 10грн., 12 грн. і 20 грн. А оскільки ціна на ринку буде встановлюватись за гіршими умовами виробництва, то за всю продукцію на цих трьох ділянках буде виручено 240, 200 і 120 грн. відповідно. Оскільки покриття витрат орендаря і його середній прибуток разом становлять 120 грн., то на кращій і середній ділянках утворюється додатковий прибуток, який і привласнює власник землі. Він набуває форми диференційної ренти І.

Умовою виникнення диференційної ренти І є різниця в природній родючості землі. Причиною цієї ренти є монополія приватної власності на землю як на об'єкт господарювання.

Джерелом диференційної ренти І є праця найманого працівника, яка за середньої і ліпшої родючості землі здатна створювати надлишковий додатковий продукт.

Слід підкреслити, що диференційна рента І може бути пов'язана також з віддаленістю від основного ринку збуту сільськогосподарської продукції. Ті господарства, які знаходяться найближче до такого ринку, будуть нести менші витрати на транспортування продукції, ніж ті, що розташовані від ринку на більшу відстань. Відтак, і в цьому випадку буде виникати додаткова вартість, яка буде набувати форми диференційної ренти І.

Орендар, який розпоряджається і користується землею в умовах чітко визначеної ділянки, що здається в оренду, намагається отримати додатковий продукт, перш за все, шляхом штучного підвищення якості землі. Вносячи добрива, запроваджуючи нові технології обробки землі, здійснюючі різноманітні агротехнічні заходи, він, урешті-решт, досягає більшої продуктивності праці і, як наслідок, отримує додатковий (порівняно із середнім) прибуток. Але земля має ту властивість, що її поліпшена якість зберігається на роки, і коли термін угоди орендаря з власником закінчиться, власник землі врахує вже нову, більш високу якість землі й буде отримувати додатковий продукт у вигляді диференційної ренти II. Вона відрізняється від диференційної ренти І тільки тим, що виникає не за умови природної, а за умови штучно досягнутої різниці в родючості між окремими ділянками землі.

Диференційна рента II науково пояснює факт постійної боротьби між орендарем і власником землі з приводу терміну оренди. Орендар намагається взяти землю на якомога більший термін, а землевласник хоче здати її в оренду на відносно невеликий термін, щоб наприкінці терміну за нової угоди отримувати диференційну ренту II. Звичайно, це можливо тільки за умови штучного підвищення родючості землі орендарем. Але це, скоріше, правило, бо й для орендаря прибуток - головний сенс його господарчої діяльності, а підвищити його можна, перш за все, шляхом підвищення родючості землі.

Отримання диференційної ренти II у деяких розвинених країнах регламентується відповідними законами. Так, у Бельгії оренда землі здійснюється на термін не менше за 9 років. При цьому, щоб додатково стимулювати орендаря докласти зусиль щодо підвищення родючості землі, орендар, як правило, має право на певну компенсацію тієї вартості, що створюється на землі, якість якої була ним поліпшена.

Диференційна рента виникає на кращих та середніх ділянках землі, а на гірших її немає. Проте власник такої ділянки без отримання доходу від неї просто не здасть її в оренду. Але ж він її таки здає і отримує від цього дохід. Пояснити це наука довго не могла. Це здійснив тільки К.Маркс, який розробив теорію абсолютної земельної ренти.

За теорією К.Маркса, у сільському господарстві, порівняно з іншими галузями народного господарства, органічна будова капіталу значно нижча ніж, скажімо, у промисловості. І це дійсно так, бо навіть у високотехнологічній аграрній сфері високорозвинених країн сільськогосподарська техніка використовується часто тільки в певний період року (обробка землі, жнива). Проте живої праці тут завжди багато, більше, ніж в інших галузях. Унаслідок цього тут за такої ж у середньому продуктивності праці, як і в промисловості, буде створено додатковий продукт більший, ніж рівновеликим капіталом у промисловості. Розглянемо це на прикладі.

Припустимо, у промисловості задіяний капітал в 100 одиниць. При цьому на постійний капітал витрачено 80 одиниць, а на змінний (тобто витрати на робочу силу) - 20 одиниць. В аграрній сфері такий самий за розміром капітал розподілений таким чином: 60 одиниць - постійний, а 40 одиниць - змінний. Якщо припустити, а це науково обгрунтоване припущення, що і в промисловості, і в сільському господарстві однакова ступінь ефективності праці (а вона приблизно однакова, бо середніми, однаковими у різних галузях, є і витрати праці в одиницю часу, і інтенсивність праці), то різна кількість живої праці створить і різну кількість додаткового продукту. Отже, вартість товару в сільському господарстві за норми додаткової вартості в 100 % буде становити:

Якби це були різні галузі промисловості, то різна норма прибутку привела б до міжгалузевої конкуренції і переміщення капіталу з галузі з нормою прибутку в 20 % до галузі з нормою прибутку в 40 %. Але щодо сільського господарства цього не відбувається. Земля тут є основним засобом виробництва, її кількість обмежена і вона знаходиться в приватній власності. Отже, переміщення тут практично неможливе, а відтак, сільське господарство не бере участі у формуванні середнього прибутку. Через це продукція сільського господарства продається не за ціною виробництва, а за вартістю.

Якщо ми припустимо, що середня норма прибутку в промисловості становить 20 %, то це означає, що підприємець-орендар задовольниться теж 20 % прибутку і з вартості виробленої продукції забере 120 одиниць, з яких 100 одиниць відшкодують його витрати, а 20 одиниць будуть становити його прибуток. А оскільки продукція буде продана за 140 одиниць, то різницю в 20 одиниць у формі абсолютної ренти отримає землевласник.

Умовою абсолютної ренти є нижча, ніж у промисловості, органічна будова капіталу, який використовується в сільському господарстві. Причиною абсолютної ренти виступає монополія приватної власності на землю. Джерело - праця найманого робітника, який створює додаткову вартість.

У сучасній економічній літературі існування абсолютної ренти або ігнорується, або її пов'язують з перевищенням попиту над пропонуванням конкретного виду сільськогосподарської продукції і перерозподілом прибутку, створеного в інших галузях народного господарства. Такий підхід є невиправданим і ненауковим, бо він, по суті, ототожнює абсолютну ренту з монопольною.

Окрім диференційної та абсолютної рент, у сільському господарстві має місце монопольна рента. Вона пов'язана, і це обов'язкова умова, з наявністю унікальних земель за родючістю, особливими кліматичними умовами тощо. Прикладом можуть бути землі у французькій провінції Шампань, де має місце унікальне сполучення землі відповідної якості, вологості, кількості сонячних днів за рік, температури і т.ін., яка дає змогу вирощувати виноград, з якого можна робити першокласне шампанське вино. Практично ніде більше немає землі з таким сполученням цих факторів. А оскільки такі земельні масиви обмежені, їх не можна збільшити, а попит на цю продукцію сільського господарства постійно зростає, то власник таких земель отримує від володіння цією землею додаткову вартість у вигляді монопольної ренти. На відміну від абсолютної та диференційної рент, цю додаткову вартість створюють наймані робітники в інших галузях народного господарства, а до власника землі вона потрапляє шляхом перерозподілу через механізм монопольної ціни.

Монопольну земельну ренту визнають усі економісти, але поряд з нею також часто виділяють монопольну ренту рідкості. Вона пов'язана з рідкістю, неповторністю блага. Це може бути продукція праці видатного музиканта, хірурга або, скажімо, знаменитого ювеліра. Природа такої ренти така сама як і природа монопольної земельної ренти.

На поверхні земельна рента виступає у вигляді орендної плати. Але орендна плата часто буває більша за ренту. Це пов'язано з тим, що передаючи орендарю землю, землевласник може одночасно передавати в оренду і різноманітні споруди, які знаходяться на даній земельній ділянці. Це можуть бути ангари, склади, певні виробничі комплекси і т.ін. У цьому випадку до ренти буде включено амортизацію основного капіталу і відсоток на вкладений землевласником капітал, що передається в оренду разом із землею.

В умовах ринку земля стає об'єктом куігівлі-продаяу. Але оскільки земля не є продуктом людської праці і через це не має вартості, то ціна землі виступає ірраціональним виразом вартості. Вона визначається відповідно до грошового розміру ренти і норми банківського відсотка. Іншими словами, продаючи землю, власник землі буде вимагати таку суму, поклавши яку в банк під діючий відсоток він буде отримувати суму, еквівалентну розміру ренти. Цей взаємозв'язок можна визначити за формулою:

Обмеженість землі і постійне зменшення сільськогосподарських угідь, унаслідок промислового і цивільного будівництва, ерозії грунту, будівництва шляхів тощо призводить до постійного зростання ціни землі. Це робить землю найнадійнішим активом, який захищає заощадження від знецінення внаслідок інфляції.