Політична економія - Щетинін А.І. - 11.3. Реформування сільського господарства в Україні і рентні відносини

Україна є великим продуцентом сільськогосподарської продукції. Це пояснюється, перш за все, великим ресурсним потенціалом нашої держави. Вона є найбільшою за територією країною Європи і має 60,3млн га земель. При цьому за розміром сільськогосподарських земель Україна займає 12 місце у світі, а за оброблюваними землями - 6 місце після США, Індії, Росії, Канади і Казахстану. Земельний фонд представлений в основному найродючішими грунтами - чорноземом. В Україні зосереджена значна частка світових чорноземів.

Сфера аграрних відносин в Україні є надзвичайно важливою з погляду розвитку економіки нашої держави. З переходом до ринку необхідно було реформувати й усю аграрну сферу. Уже на початку нашої незалежності відбулися деякі зміни (було проведено "паперове" розпаювання землі). Але ці зміни були невеликими і не зачіпали корінних проблем аграрної сфери. І тільки в 1999 р. було зроблено перший помітний і значний за своїми наслідками крок. У грудні 1999 р. Президент України видає Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", згідно з яким розпочинається розпаювання землі в натурі. В історично дуже короткий термін було розпайовано 25,8млн га сільськогосподарських земель. Землю отримали 6,4млн селян, при цьому середній земельний пай по Україні склав 4,2га на душу (найменший в Івано-Франківській області - 1,1га, і найбільший у Луганській - 9,3га). За рік реформи замість 11тис. великих колгоспів виникли нові господарські структури, які вже були орієнтовані переважно на ринок. Серед них 14тис. господарств ринкового типу (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), 37тис. фермерських господарств (хоча тут приріст за рік був не дуже великий, бо основна маса фермерських господарств, 35тис, була створена раніше). Значно підвищився рівень товарності особистих селянських підсобних господарств, яких налічувалось ще до 1999 р. 11,5млн. У зв'язку з проведенням реформи 300тис. селян приєднали свій пай до свого особистого господарства. Середній розмір землеволодіння в цих господарствах склав понад 4га, а це дорівнює середньому розміру фермерських господарств у багатьох країнах Європи, у таких, наприклад, як Іспанія, Португалія, Греція. Для порівняння зазначимо що, частка сільських господарств, площею до 5га в загальному сільському користуванні в 1995 р. становила: в Албанії - 95 %, у Словенії - 47 %, Франції - 45 °%, Болгарії - 30 °%. Наприкінці 2001 р. це зробили вже 600тис. селян, що свідчить про посилення товарної спрямованості особистих селянських підсобних господарств.

Реформування земельних відносин супроводжувалось зміною в загальних умовах функціонування аграрного сектору. Так, у 2000 р. безпосередня бюджетна підтримка сільського господарства зменшилась з 3,1млрд грн на рік до 0,4млрд грн. Вакуум повинні були заповнити комерційні банки, а держава запланувала допомогу у вигляді часткової компенсації відсотків по кредитах для селян, бо середній відсоток (28 %) по кредитах комерційних банків надто високий для сільськогосподарського товаровиробника. На такі цілі було витрачено 0,3млрд грн. бюджетних коштів.

Реалізація цих намірів довела, що шлях був обраний правильний. Тільки за 2000 р. селяни отримали 2млрд грн кредитів, що було в 4,6 раза більше, ніж у попередньому 1999 р. і, що особливо важливо, уперше за багато років повернення кредитів перевищило 92 %.

Помітними стали зусилля уряду у вирішенні і такої кардинальної проблеми, як технічне переоснащення сільського господарства. Так, в Україні створено національну акціонерну компанію "Украгролізинг", для якої на закупівлю сільськогосподарської техніки з метою надання її в лізинг у державному бюджеті на 2001 р. було передбачено 2,8млрд грн. Проте виникла проблема, пов'язана з тим, що джерелом цих коштів були передбачені надходження від плати за ту техніку, яка вже раніше була віддана в лізинг, а саме тут й існують великі проблеми.

Нестача коштів у сільськогосподарського товаровиробника стримує розвиток сільськогосподарського машинобудування. Прикладом може бути зернозбиральна техніка. Для збору врожаю зернових Україна повинна мати парк зернозбиральних комбайнів приблизно в 70тис. шт. На сьогодні ми маємо 5тис. висококласних імпортних комбайнів, а 61,3тис. - це застарілі, ще радянського виробництва "Ниви" та "Дони". Потреба в новій техніці нагальна, і вітчизняні комбайнобудівники вже здатні зробити якісну техніку, але ринок і платоспроможний попит на цю техніку ще недостатні.

У сільському господарстві було також суттєво зменшено податковий тиск. Сукупне оподаткування галузі становить усього 7 %. Це дуже низький рівень, бо наприклад, у Росії він сягає 21 %, а в інших галузях у нашій державі - 30 %.

Важливим напрямом створення сприятливих умов для реформування аграрної сфери виробництва і її розвитку стало створення системи заставних цін на зерно. Проблема полягала в тому, що селяни, зібравши врожай, змушені були його продавати задешево, бо пропозиція зерна восени велика, а їм потрібні кошти для розрахунків за кредити і за пальне, а також для підготовки землі під озимину. Яскравим прикладом гостроти цієї проблеми став 1999 р. Потреба в коштах змусила селян продати на внутрішньому ринку 8,8 млн тонн зерна, у середньому за ціною 200,4грн. за тонну. Це зерно в основному скупили перекупники, які весною наступного року продали його за ціною 600-700 грн. за тонну. Зароблені важкою працею селянина гроші були ним утрачені. Інший бік проблеми полягав у тому, що низькі ціни дали можливість перекупникам вивезти зерно за кордон і там його продати. Усього в 1999 р. за межі країни було вивезено 6,2млн. тонн зерна, а це становило 25 % від його виробництва, що є надто обтяжливим для країни з відносно невеликим (у 1999 р. - 24,6 млн. тонн) валовим збором зернових. До речі, такий показник експорту зерна притаманний США, але ж вони виробляють на душу не півтонни зерна (1999 р. в Україні вироблено зерна 495кг на душу, це навіть менше, ніж у 1910-1911 pp. - 504 кг), як в Україні, а більше тонни. Наслідком цього стало те, що Україна була змушена навесні закупити 1,5млн. тонн зерна за кордоном. Вихід з такої ситуації у світі давно відпрацьований саме через систему застави зерна. У США така система діє з 1933 р. її суть і механізм полягають у тому, що фермер своє зерно здає під гарантовані заставні ціни в спеціальну організацію (у США це фермерська товарно-кредитна корпорація), але, отримавши за свою продукцію кошти, він залишається її власником. І весною, якщо ціни на зерно будуть вище заставних, то він може повернути корпорації взяті гроші, заплатити за зберігання й продати свій врожай кому завгодно. Якщо ціни на ринку весною будуть на рівні заставних або ж нижчі - то йому невигідно забирати свою продукцію, вона залишається корпорації.

В Україні Указом Президента від 29 червня 2000 р. "Про заходи щодо розвитку ринку зерна" державній компанії "Хліб України" було доручено стати організацією із здійснення операцій застави зерна. Було передбачено, що витрати на зберігання та доробку зерна будуть розраховуватись на підставі нормативних витрат і залишаться незмінними протягом усього терміну застави (8 місяців). При цьому послуги компанії "Хліб України" будуть неприбутковими для неї.

Розглянуті вище заходи, разом з іншими позитивними факторами, що діяли на фоні дійсно глибокого реформування села, привели до позитивних наслідків. Уже в 2000 р. у сільському господарстві вперше за роки незалежності відбувся приріст виробництва. Він становив 9,2 відсотка. Селяни за оренду своїх паїв у 2000 р. отримали 1,5млрд грн., а ціна на зернові на внутрішньому ринку становила 700-800 грн. за тонну, що дало їм можливість отримати більше 7млрд обігових коштів. І хоча врожай 2000 р. був не дуже великим (24,6млн тонн), але він і не був меншим, ніж у дореформений період, про що весь час говорили супротивники ринкової перебудови нашого села.

Проте подальше реформування відносин в аграрному секторі весь час наштовхувалося на відсутність такого Земельного кодексу, який би став правовою базою саме ринкових відносин на селі. Складений ще 1995 р. проект Земельного кодексу пройшов довгий і тернистий шлях у вищому законодавчому органі нашої держави. І тільки 25 жовтня 2001 р., після запеклої боротьби його прихильників та супротивників, він був прийнятий Верховною Радою. Цей невеликий за обсягом документ став важливою віхою в розвитку не тільки аграрного секторуа, а й у долі ринкових перетворень в усій країні. Його роль полягає в такому.

1) він підвів правову базу під уже зроблене розпаювання землі і запровадження приватної власності на землю. Відтепер 25,8млн га сільськогосподарських земель повертаються тим, хто її обробляє. Цей кодекс закріплює право на землю всіх, хто має хоча б якийсь стосунок до землі. А це більш як 20млн громадян, починаючи від тих, у кого власність становить одну сотку землі (це найменша ділянка), до найбільшої - 100га земель загального користування під фермерське господарство;

2) у кодексі відсутнє поняття колективної власності на землю і запроваджується комунальна, державна і приватна власність на землю. Остання є пріоритетною і визначальною;

3) кодекс уводить систему сервітутів, тобто обмежень у використанні землі;

4) земельний кодекс є таким нормативним актом держави, що націлений на створення і розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Це забезпечується тим, що до укріплення нових відносин на селі земля тимчасово (до 1 січня 2005 р.) не підлягає купівлі-продажу, а це означає, що у власності однієї людини не може бути ділянка більша від його паю. Після 2005 р. аж до 2009 р. включно мораторій на продаж землі постійно продовжувався. Подовжений він Верховною Радою і на 2010-2011 рр. Коли його знімуть, покупцями сільськогосподарських ділянок можуть стати тільки ті фізичні та юридичні особи, які забезпечують сільськогосподарське використання земель і здійснюють сільськогосподарську діяльність. У цьому ж напрямі діє і норма, яка забороняє принаймні протягом наступних 20 років приватну власність на землю негромадянам України та особам без громадянства. Навіть за умови, коли хтось отримає громадянство іншої країни і втратить громадянство України (скажімо, у разі шлюбу або інших обставин), то він повинен землю, яка належить йому або дісталась йому в спадщину, продати або віддати її державі протягом року. Після цього терміну право власності на землю така особа втрачає.

Соціальна орієнтація Земельного кодексу виявляється і в тому, що тимчасово забороняючи купівлю-продаж землі, держава дає можливість селянину відчути справжню вартість цієї землі, бо в умовах оренди вона вже сьогодні стає джерелом поліпшення матеріального стану селян. Так, у 2001 р. селяни отримали які оренду плату 2,5млрд грн., а це великі гроші, бо пенсії селянам у тому самому році становили 5млрд грн. На наступні роки передбачалося помітне зростання орендної плати за землю. У 2009 р. орендна плата за землю склала 4,2млрд грн.. при цьому селяни-пенсіонери отримали з цієї суми майже половину (2млрд грн.);

5) прийнятий кодекс є базою для подальшого реформування відносин в аграрному секторі нашої держави. На його базі можна й треба розробити заходи, які були б спрямовані на подальше становлення цивілізованих ринкових відносин у сільському господарстві. До них слід віднести, перш за все, заходи, які б дозволили стримувати процес латифундації і не допустили купівлі-продажу землі з метою спекуляції.

Щодо першого, то досвід інших зарубіжних країн свідчить, що протиотрутою латифундації є оренда, яка дає можливість концентрувати сільськогосподарське виробництво, але без відповідного посилення приватної власності на землю. Так, у Японії в 1946 р. держава викупила землю у великих латифундистів і продала невеличкі ділянки землі (усього 0,63га) своїм селянам за помірну плату. По суті, ця реформа мало чим відрізняється від нашої, хіба що розміром наділу - не 4,2га, як у нас, а тільки 0,63га, і тим, що в Японії вони селянам продані, а в нас передані безкоштовно. Процес концентрації землі має місце, але переважно тільки через оренду. Так, окремі селяни зуміли зосередити у своїх руках через оренду ділянки землі в 5, а то і в 10тис. га. При цьому механізм оренди діє у 99 % усіх випадків переміщення землі. Що ж стосується купівлі-продажу, то це зустрічається як виняток і то тільки тоді, коли власник не здатний займатися землею. На сьогодні в Японії 95 % селян, які отримали землю за реформою не втратили власність на неї. Аналогічні механізми діють також в інших країнах, наприклад, у Швеції та Голландії.

Що ж стосується можливої спекуляції землею, коли вона вже буде продаватись і купуватись, то й тут є певний досвід високорозвинених країн з ринковою економікою. Так, у Великобританії різниця щодо ставки податку між проданою і придбаною землею коливається в межах від 15 до 75 %, що робить перепродаж землі економічно невигідним. Скажімо, якщо ціна на землю за якийсь період зросла і той, хто її купив з метою перепродажу, хоче це зробити, то він буде змушений з цієї ціни заплатити 20 % ПДВ, 30 % податку на прибуток та 10 % інших платежів, що призводить до того, що 60 % усієї суми перейде до держави, що й робить перепродаж землі невигідним.

Україна має досить великі можливості для розвитку сільського господарства не тільки з огляду на свої природно-кліматичні та інші переваги. Розвиток світового ринку, а також ринку найближчих сусідів і, насамперед, країн СНД відкриває обнадійливі можливості для аграрного сектору України.

Так, Україна виробляє 10 % усього світового обсягу соняшника, а попит на насіння олійних культур незадоволений, і дефіцит сягає приблизно 10млн тонн. При цьому потреба в рослинній олії на найближчі 20-25 років прогнозується як стійка. Схожа тенденція спостерігається і щодо зерна. Уже в 2008 р. уперше за багато попередніх років на світовому ринку з'явився дефіцит зерна.

Важливим є й те, що в наших найближчих сусідів забезпеченість власними продуктами харчування не дуже висока. Так, у Росії вона становить 65-70 %, і суттєвих змін щодо цього навряд чи можна очікувати.

Для реалізації цих можливостей необхідно продовжити реформування села. При цьому найнагальнішими заходами повинні стати:

o Розбудова інфраструктури ринка сільськогосподарської продукції. Створення бірж, у тому числі для укладання ф'ючерсних угод. Це один із важливих напрямів становлення інфраструктури.

o Подальше вдосконалення процесу і механізмів державного регулювання ринка сільськогосподарської продукції. Щодо цього, як відомо, західні держави досягли значних успіхів. Скажімо, у розвинених країнах ціноутворення на продукцію аграрного сектору значною мірі-ою регулюється державою. В умовах перевищення пропозиції над попитом (у момент збуту врожаю основних культур) держава робить масові закупівлі для того, щоб утримати високі ціни на сільськогосподарську продукцію. За протилежної ситуації держава викидає на ринки товар і тим самим балансує ціни. У нашій державі цей механізм практично не працює, що підтверджує досвід 2001 р., коли найбільший за 10 попередніх років урожай призвів до суттєвого зниження цін на зерно і до відповідних втрат селянина. А держава за 9 місяців 2001 р. закупила всього 380тис. тонн зерна. Проте ситуація потроху змінюється і на 2010-2011 маркетинговий рік Кабінет Міністрів України встановив загальний обсяг інтервеційного фонду по зерновим в розмірі 1,3млн. тонн

Продовжує залишатись невирішеною й проблема технічного переоснащення сільськогосподарського виробництва. Так, тракторний парк машин в Україні дуже зношений, і для його забезпечення необхідно приблизно 70тис. тракторів. Потенційні можливості тракторобудівної промисловості в нашій державі досить великі. Уже сьогодні флагман цієї промисловості Харківський тракторний завод готовий випускати кілька моделей цієї техніки, яка не поступається аналогічним машинам, що виробляють за кордоном, і яка майже в 3 рази дешевше своїх закордонних аналогів. Проте на шляху реалізації цих можливостей дуже багато перепон.

Існує також ще одна проблема, яку нам необхідно вирішити. Вона полягає в тому, щоб, з одного боку, використати великий мотиваційний потенціал до праці, притаманний приватному (сімейному) господарству, а з іншого боку, використати переваги від забезпечення оптимальної концентрації виробництва в сільському господарстві. Вражаючий досвід вирішення такої проблеми досягнуто в Китаї. Почавши реформу в аграрному секторі ще в 1978 р., вони ввели сімейний підряд, розподіливши землю між сільськими дворами. Селянські господарства в середньому мають невелику ділянку (0,44га) і самі визначають, яку продукцію будуть виробляти. Ця організаційна форма є основою аграрного виробництва в Китаї. Що стосується колективних господарств, то вони зосереджуються на обслуговуванні селян. Це вирощування розсади, племінне тваринництво тощо.

Наслідки такого реформування величезні. За перші 10 років (1979-1989 рр.) виробництво зерна зросло на 100млн тонн, а валова продукція сільського господарства зросла в 1,9 раза. У наступні роки (1990-2001 рр.) валова продукція збільшилась в 1,7 раза, а виробництво (у розрахунку на душу населення) м'яса зросло майже в 2 рази, молока - у 2 рази, яєць - у 2,7 раза.

У нашій державі дещо інші умови й інше ставлення до землі, інша й психологія селянина, яка була сформована в період функціонування колгоспів і радгоспів, але досвід Китаю щодо поєднання концентрації сільськогосподарського виробництва з мотивацією приватної власності для забезпечення високої ефективності господарювання в аграрній сфері необхідно і вивчати, і використовувати.

Що стосується рентних відносин, то відповідно до українського законодавства використання землі є платним. Ця плата існує у вигляді орендної плати, а власник землі сплачує податок на землю. Він залежить від господарчої діяльності і може включати частину кожної з рент, якщо вони мають місце. Виняток становить диференційне рента II, бо держава зацікавлена в поліпшенні якості землі. Проте орендна плата за землю в Україні зростає досить повільно. В 2009 р. середній розмір орендної плати склав усього 260,2грн. за гектар, а це зовсім не відповідно до сучасної вартості такого унікального фактора суспільного виробництва як земля.

Нові категорії та поняття

Оренда землі Ціна землі

Рента Заставні ціни

Земельний кадастр Земельний кодекс

Диференційна рента І Сервітути

Диференційна рента II Ринок землі

Абсолютна земельна рента Латифундація землі

Монопольна рента Спекуляція землею

Орендна плата Податок на землю

Питання для самоконтролю

1. Яка роль сільського господарства в суспільному виробництві?

2. Які особливості має сільськогосподарське виробництво?

3. Який засіб виробництва в сільському господарстві є визначальним і які відмінності за якістю він має?

4. Які особливості мають відносини власності на землю?

5. Чи поширена оренда землі в сучасних умовах у розвинутих країнах?

6. Що являє собою сімейна оренда і в яких країнах вона найбільш поширена?

7. Як впливає на раціональне використання землі форма організації розпорядження і користування землею?

8. Які додаткові (порівняно із загальними) недоліки має приватна власність на землю?

9. Чому між орендарем і власником землі постійно точиться боротьба за термін оренди?

10. Які переваги в забезпеченні раціонального користування землею дає державна власність?

11. Чому державна власність не може реалізувати весь спектр умов передачі землі в оренду, які б забезпечили найкраще її використання?

12. У чому суть кооперативів у сільському господарстві і які кооперативи в ньому є найбільш типовими?

13. Чому для успішного розвитку аграрних відносин необхідне постійне втручання держави в цю сферу?

14. На яких напрямах переважно зосереджується законодавче но-рмотворення, що стосується аграрної сфери?

15. Що таке фермерське господарство і чому в багатьох країнах воно є переважно організаційно-правовою формою виробництва в аграрній сфері?

16. Чи можуть існувати в сільському виробництві великі приватні підприємства?

17. Чому держава, як правило, обмежує існування дуже великих приватних господарств (латифундій)?

18. Чи поширена кооперація в сільському господарстві високорозвинених країн?

19. Які типи кооперативів найбільш поширені в аграрному секторі?

20. Що являють собою агропромислові комплекси (АПК) і на основі чого вони найчастіше створюються?

21. Хто започаткував теорію ренти?

22. Яким був внесок фізіократів, а також А.Сміта і Д.Рікардо в розробку теорії ренти?

23. Хто завершив наукову розробку диференційної ренти і створив учення про абсолютну земельну ренту?

24. Що таке земельний кадастр?

25. Чи існує різниця в природній продуктивності землі між різними її ділянками і якими факторами це може бути обумовлено?

26. Чому в сільськогосподарський оборот включаються не тільки кращі й середні за якістю земельні ділянки, а й гірші?

27. Чому ринкові ціни на сільгосппродукцію встановлюються за вартістю продукції, виробленої на гірших за якістю землях?

28. Чи може в процесі сільськогосподарського виробництва в міру його розвитку здійснюватись виключення гірших ділянок з обороту і якщо так, то чому?

29. Що таке диференційна рента І і у зв'язку з чим вона виникає?

30. Чому продукція сільського господарства продається не за ціною виробництва, а за ціною, що визначається вартістю?

31. Що є умовою виникнення диференційної ренти І, її причиною і джерелом?

32. Чи може виникнути диференційна рента І на ділянках землі, які порівняно з іншими знаходяться найближче до ринку збуту продукції, якщо так, то чому?

33. Чи отримуватиме орендар додатковий продукт, якщо він штучно (за рахунок добрив, меліорації і т.ін.) підвищив якість землі, яку він використовує на правах оренди, і якщо так, то як довго?

34. Як виникає диференційна рента II і чим вона відрізняється від диференційної ренти І?

35. Чому між орендарем і власником землі точиться постійна боротьба за термін оренди і які позиції при цьому кожен з цих суб'єктів займає?

36. Чи є випадки державної регламентації стосовно диференційної ренти II і чим це може бути обумовлено?

37. Яку ренту отримує землевласник, здаючи в оренду землі з найгіршою якістю?

38. Чому в сільськогосподарському виробництві органічна будова капіталу нижча, ніж у промисловості, і до чого це, урешті-решт, веде?

39. Чому створений у сільському господарстві внаслідок нижчого рівня організаційної будови капіталу додатковий продукт не бере участі у формуванні середнього прибутку?

40. Що є умовою, причиною і джерелом абсолютної земельної ренти?

41. Що таке монопольна рента?

42. Хто створює додаткову вартість, яку землевласник отримує як монопольну ренту, і чи пов'язаний цей робітник саме із сільськогосподарським виробництвом?

43. За допомогою якого механізму власник землі з унікальними (неповторними) ознаками отримує монопольну ренту?

44. Що являє собою монопольна рента рідкості, хто її отримує і в який спосіб?

45. В якій економічній формі на поверхні виступає рента?

46. Чи може орендна плата бути вищою за ренту і з чим це пов'язано?

47. Чи має земля вартість?

48. Що таке ціна землі і як вона визначається?

49. Чому з часом ціна землі тільки зростає?

50. У чому полягає унікальність земельного потенціалу України?

51. Чому центральним і найбільш важливим моментом реформування і аграрній сфері нашої держави стало реформування відносин власності на землю?

52. Коли в Україні почалася реформа відносин власності на землю і чим завершився розподіл землі між тими, хто її обробляє?

53. Які заходи вживала держава на підтримку аграрного сектору в період інтенсивної перебудови відносин власності на селі?

54. Які найбільш гострі проблеми стоять перед аграрним сектором нашої Батьківщини?

55. У чому суть системи заставних цін на зерно і яка практика їх запровадження в Україні?

56. Коли був прийнятий Земельний кодекс України і які його основні положення?

57. Чому і на який термін в Земельному кодексі України встановлено заборону на купівлю -продаж земельного паю його власником?

58. Чи може іноземний громадянин або людина без громадянства придбати земельний пай у процесі його купівлі - продажу?

59. Чи потрібен Україні ринок землі і якщо так, то яким він повинен бути за своїми основними характеристиками?

60. Чому для України надзвичайно актуальною є проблема недопущення латифундації землі?

61. Який досвід має сучасна Японія й інші держави в недопущенні латифундації землі у своїх країнах?

62. Як розвинені країни, маючи ринок землі, водночас не допускають її латифундації?

63. Чому однією з найважливіших проблем розвитку аграрного сектору є недопущення спекуляції землею?

64. Який досвід мають розвинуті країни в боротьбі проти спекуляції землею і які для цього найбільш типові заходи вони вживають?

65. На яких напрямах розвитку сільськогосподарського виробництва Україна має великі перспективи?

66. Які заходи необхідно вжити для того, щоб реалізувати потужні перспективні можливості в розвитку нашого аграрного сектору?

67. Чому посилення мотивації до праці в сільському господарстві тісно пов'язано з оптимізацією організаційно-правових форм підприємств аграрної сфери?

68. Яким є досвід Китаю щодо посилення мотивації селянина до ефективної праці на землі?

69. Як можна вирішити важливу проблему концентрації сільськогосподарського виробництва не руйнуючи соціальний захист селянина у формі його приватної власності на земельний пай?

70. Як в Україні в сучасних умовах збирається диференційна рента І?

71. Чому наша держава виключає з орендної плати і податку на землю диференційну ренту II?