Політична економія - Щетинін А.І. - 12.3. Теорія відтворення К. Маркса

Глибокий аналіз капіталістичного виробництва, розпочатий К. Марксом з аналізу первинних базових категорій і закономірностей (товар, гроші, перетворення грошей в капітал і т.д.), не міг не привести цього геніального дослідника до необхідності аналізу всього процесу суспільного виробництва загалом.

Використавши загальну ідею Ф.Кене про кругообіг капіталу, К.Маркс розробив власну оригінальну, науково чітку й виважену теорію суспільного відтворення. Геній К.Маркса дозволив блискуче вирішити цілу низку найскладніших теоретичних питань, пов'язаних зі складним процесом суспільного відтворення. Слід зауважити, що, аналізуючи процес суспільного відтворення, К.Маркс досліджує процес реалізації сукупного продукту не за один рік, як це робить Ф.Кене. Він акцентує свою увагу на проблемі повторення самого процесу виробництва, при цьому як простого, так і розширеного.

До початку аналізу процесу суспільного відтворення К.Маркс робить деякі припущення. Він відволікається (абстрагується) від низки моментів, притаманних суспільному відтворенню, які не мають суттєвого значення для його аналізу. Необхідність таких припущень обумовлена тим, що процес суспільного відтворення занадто складний, і для розкриття його суті необхідно абстрагуватися від несуттєвих моментів, щоб зробити аналіз прозорим і чітким.

До найбільш важливих припущень, зроблених К.Марксом, слід віднести такі:

o усе суспільство складається з двох класів: найманих робітників і капіталістів (чистий капіталізм);

o усі товари реалізуються за вартістю;

o зовнішньої торгівлі немає, є тільки внутрішня торгівля;

o вартість постійного капіталу за рік повністю переходить на вартість виробленої продукції.

Усі наведені абстракції (припущення) мають науковий характер. Тобто вони є можливими і не можуть (у разі їх урахування) вплинути на висновки з аналізу суспільного відтворення. У цьому випадку вони дещо ускладнюють схему відтворення, але не змінюють притаманні йому загальні закономірності.

Аналізу суспільного відтворення в К.Маркса передує два важливі теоретичні моменти. По-перше, він поділяє все суспільне виробництво на два підрозділи. І підрозділ - це виробництво, яке зосереджується на продукуванні засобів виробництва. Тобто в цьому підрозділі зосереджені ті галузі господарства, які зайняті випуском продукції для виробничого споживання. 7/ підрозділ - це виробництво предметів споживання. Тобто до цього підрозділу належать галузі, які виготовляють матеріальні блага, що йдуть на задоволення особистих потреб населення. Цей підхід в аналізі, зроблений К.Марксом, став новим і виявився дуже важливим відкриттям з погляду аналізу суспільного відтворення.

По-друге, саме суспільне відтворення К.Маркс аналізує в два етапи: просте відтворення й розширене. Просте відтворення являє собою такий процес суспільного відтворення, який відновлюється в незмінних масштабах. Така модель суспільного відтворення є суто теоретичною, але просте відтворення становить невід'ємну складову частину розширеного відтворення.

Аналіз простого відтворення К.Маркс здійснює на такому прикладі:

1-й рік

I підрозділ - 4000с + 1000у + 1000ш = 6000;

II підрозділ - 2000с + 500у + 500т = 3000.

У першому підрозділі за рік витрачено 5000 одиниць капіталу, органічна будова якого становить 4 : 1. За умови 100 % норми додаткової вартості наймані робітники створять 1000 одиниць додаткового продукту, який набуває форми додаткової вартості. Усього в першому підрозділі створено продукції на 6000 одиниць. За натурально-речовою формою це засоби виробництва.

У другому підрозділі капітал, витрачений протягом року, становив 2500 одиниць. При цьому постійного капіталу було витрачено 2000 одиниць, а змінного - 500, і тому органічна будова капіталу і тут становить 4 : 1. Увесь сукупний продукт II підрозділу становить 3000 одиниць. За натурально-речовою формою він являє собою предмети споживання. Сукупний продукт усього суспільства дорівнює 9000 одиниць.

За простого відтворення весь додатковий продукт, а в капіталістичній економіці він набуває форми додаткової вартості, буде повністю витрачено на особисте споживання власників цього продукту - капіталістів.

Реалізація виробленого за рік у суспільстві продукту буде здійснюватись у такий спосіб. У першому підрозділі капіталісти шляхом взаємного обміну продукцією із сукупного продукту І підрозділу компенсують витрати постійного капіталу в розмірі 4000 одиниць. Так буде відновлено витрачені засоби виробництва і вони будуть повністю готові до нового циклу виробництва. У сукупному продукті І підрозділу залишилась нереалізованою продукція (засоби виробництва) на 2000 одиниць. У II підрозділі підприємці (капіталісти) на розмір отриманої у формі прибутку додаткової вартості на суму в 500 одиниць шляхом актів купівлі-продажу продукції цього підрозділу задовольнять свої потреби. Робітники другого підрозділу в такий самий спосіб витратять усю отриману ними заробітну плату і відновлять витрачену протягом року робочу силу. Вони знову готові для нового річного циклу суспільного відтворення. Капіталісти повністю витрачають отриманий прибуток на особисте споживання. Усі свої потреби вони задовольняють у межах, окреслених розміром отриманого ними прибутку. Залишок ще не реалізованої у II підрозділі продукції становить 2000 одиниць. Окрім цього, у II підрозділі ще не відновлені витрачені 2000 одиниць постійного капіталу. Отримати необхідні засоби виробництва капіталісти II підрозділу із сукупного продукту свого підрозділу не можуть, бо продукція даного підрозділу являє собою не засоби виробництва, а предмети споживання. Необхідні для другого підрозділу засоби виробництва є в першому підрозділі (їх залишок якраз складає 2000 одиниць). Капіталісти II підрозділу куплять ці засоби виробництва і в такий спосіб повністю відновлять витрачений за рік капітал. Але купити в І підрозділі продукції на 2000 одиниць капіталісти II підрозділу зможуть тільки тоді, коли вони на таку саму суму продадуть продукцію свого підрозділу. Ці 2000 одиниць продукції II підрозділу, а за своєю натуральною формою це предмети споживання, які І підрозділ отримає в обмін на реалізовані в II підрозділі засоби виробництва, підуть на задоволення потреб найманих робітників (1000 одиниць продукції) і задоволення особистих потреб капіталістів І підрозділу в розмірах отриманого ними прибутку (1000 одиниць).

Таким чином, унаслідок розглянутого вище обміну весь вироблений за рік суспільний продукт реалізовано. У І і II підрозділах повністю відновлено витрачений постійний капітал і відновлена необхідна для наступного року робоча сила. Водночас капіталісти як І, так і II підрозділів задовольнили свої потреби в предметах споживання і в розмірах, обумовлених величиною отриманого ними прибутку. При цьому важливо підкреслити, що в процесі реалізації виробленого за рік сукупного продукту усі потреби і у І і у II підрозділах задоволені як за вартістю, так і за натуральною формою, тобто там, де витрачені засоби виробництва - вони відновлені саме засобами виробництва, а там де виникли потреби найманих робітників і капіталістів - вони задоволені предметами споживання.

На другий рік виробництво здійснюється в незмінних масштабах, бо не було збільшення капіталу (відсутність нагромадження капіталу є вирішальною ознакою простого відтворення). Якщо норма додаткової вартості залишиться незмінною, то внаслідок функціонування суспільного виробництва на другий рік ми отримаємо такі результати:

2-й рік

I підрозділ - 4000с + 1000у + 1000ш = 6000;

II підрозділ - 2000с + 500у + 500т = 3000.

Вироблений за 2-й рік сукупний суспільний продукт у розмірі 9000 одиниць знову буде реалізовано так само, як і в 1-й рік. На 3-й рік знову розпочнеться суспільне виробництво в незмінних масштабах і так далі.

Процес реалізації сукупного суспільного продукту, розглянутий у своїй сутності, передбачає певні пропорції. Вони можуть бути подані у вигляді умов реалізації. Ці умови відображають характер та особливості обміну певних частин виробленого суспільного продукту. За К. Марксом, таких умов три:

1. I (с + V + т) = Іс + ІІс.

2. II (с + V + т) = І (V + т) + II (V + т).

3. I (V + т) = Пс.

Просте відтворення, як відомо, являє теоретичну модель, що не має аналога в практиці життя людства. Навіть за умов первіснообщинного ладу мало місце хоч і дуже повільне, але все-таки розширення виробництва. Інакше людство просто не могло б розвиватись. Отже, реальна модель суспільного відтворення - це розширене відтворення, а просте відтворення становить лише його невід'ємну складову.

Розширене суспільне відтворення являє собою таке відтворення, у процесі якого постійно зростає обсяг виробленого в суспільстві продукту, що є результатом процесу нагромадження суспільного капіталу.

Розширене відтворення може мати місце тільки за умови, що в сукупному продукті І підрозділу, де виробляються засоби виробництва, буде виготовлено продукції більше, ніж спожито в І і II підрозділах разом. Якщо ж сукупна продукція І підрозділу буде дорівнювати витраченому постійному капіталу, то нагромадження просто неможливе, бо фізично не будуть існувати додаткові засоби виробництва. Цю умову можна записати так:

I (с + V + т) > к + IIс.

Саме з огляду на названу вище умову розширеного відтворення К.Маркс дещо змінює приклад, який набуває такого вигляду:

I підрозділ - 4000с + 1000v + 1000m = 6000;

II підрозділ - 1500с + 750v + 750m = 3000.

Збільшення виробництва можливе тільки за умови збільшення капіталу. Власники капіталу, у свою чергу, можуть збільшити капітал тільки за рахунок капіталізації свого прибутку. Іншого джерела просто немає, а це означає, що отриманий прибуток капіталіст частково використовує на особисте споживання, а другу частину спрямовує на розширення виробництва, тобто на нагромадження капіталу.

Межа поділу прибутку на ту частину, яку капіталіст нагромаджує, і на ту, яку він споживає, завжди індивідуальна, але це не має суттєвого значення для аналізу суті розширеного відтворення. К Маркс робить припущення, що капіталісти І підрозділу половину свого прибутку споживають, а другу половину нагромаджують.

Якщо капіталісти І підрозділу будуть нагромаджувати 500 одиниць прибутку, то зрозуміло, що частину цих коштів вони витратять на засоби виробництва, а частину - на придбання додаткової робочої сили, яка буде приводити в дію ці додаткові засоби виробництва. Якщо органічна будова капіталу залишається незмінною (4 : 1), то з 500 одиниць прибутку, що нагромаджується, 400 одиниць буде спрямовано на нагромадження засобів виробництва (постійного капіталу), а 100 одиниць - на купівлю додаткової робочої сили.

Якщо врахувати нагромадження постійного капіталу в І підрозділі, а також те, що за умови простого відтворення (а його слід обов'язково врахувати, бо воно є невід'ємною складовою розширеного відтворення) необхідно відшкодувати (відновити) витрати постійного капіталу як у І, так і у II підрозділах, то з сукупного продукту І підрозділу (а це за натурально-речовою формою засоби виробництва) буде використано: 4000 + 1500 + 400 = 5900. Отже, із сукупного продукту І підрозділу для цілей простого відтворення в обох підрозділах і для нагромадження в І підрозділі необхідно вилучити 5900 одиниць постійного капіталу. Усього ж за рік засобів виробництва виготовлено в обсязі 6000 одиниць, тому незадіяних залишається тільки 100 одиниць постійного капіталу. Оскільки засоби виробництва продукуються тільки в І підрозділі (у другому підрозділі сукупний продукт, як відомо, являє собою предмети споживання), то можливості для нагромадження засобів виробництва (постійного капіталу) у II підрозділі обмежені цими 100 одиницями продукції І підрозділу. Якби капіталісти II підрозділу захотіли б збільшити нагромадження постійного капіталу за межі цих 100 одиниць, то вони б цього зробити не змогли, бо фізично в суспільстві, з урахуванням нагромадження в І підрозділі, існує тільки 100 одиниць постійного капіталу, який можна використати для нагромадження у II підрозділі. Збільшити нагромадження в II підрозділі можна лише за умови зменшення його в І підрозділі. Звідси випливає дуже важливий висновок. Він полягає в тому, що нагромадження в II підрозділі залежать від рівня нагромадження в І підрозділі. Тому, якщо за якихось конкретних історичних умов у тому чи іншому суспільстві віддано перевагу в розвитку І підрозділу, то неминучим наслідком цього стане повільний неповноцінний розвиток II підрозділу. Яскравим історичним прикладом реалізації цієї взаємозалежності є період індустріалізації, який мав місце в 20-30-ті роки XX ст. в історії колишнього Радянського Союзу. Промисловість розвивалася досить високими темпами, але галузі II підрозділу - дуже повільно. Країна набирала могутньої індустріальної сили, але платила за це дуже низьким рівнем задоволення потреб населення, гостротою багатьох невирішених соціальних проблем і, урешті-решт, зубожінням величезних верств населення.

Якщо у II підрозділі буде нагромаджено постійного капіталу (засобів виробництва) на 100 одиниць, то для приведення в дію (для обслуговування) цього додаткового капіталу капіталістам II підрозділу необхідно залучити робочої сили на 50 одиниць. Це обумовлено тим, що у II підрозділі органічна будова капіталу складає 2 : 1. Отже, у II підрозділі капіталісти з усього отриманого ними прибутку в розмірі 750 одиниць витратять на нагромадження 150 одиниць, а 600 одиниць буде витрачено ними на особисте споживання.

Якщо врахувати вищевикладене, то тоді, з огляду на розподіл прибутку капіталістів І і II підрозділів на кінець 1-го року (наприклад, на 31 грудня), увесь вироблений продукт можна подати в такий спосіб:

Тепер розглянемо, у який спосіб увесь вироблений у суспільстві сукупний продукт у розмірі 9000 одиниць буде реалізований наприкінці першого року, але вже з урахуванням того, що частина отриманого власниками засобів виробництва прибутку буде використана на нагромадження. У І підрозділі капіталісти шляхом взаємного обміну між собою продукцією І підрозділу компенсують витрати постійного капіталу в розмірі 4000 одиниць і задовольнять потреби в додатковому постійному капіталі у розмірі 400 одиниць. Усього із сукупного суспільного продукту І підрозділу буде використано 4400 одиниць засобів виробництва. Залишаються не використаними всього 1600 одиниць засобів виробництва.

У II підрозділі капіталісти (у межах тієї частки прибутку, яка призначена для особистого споживання) і наймані робітники (як ті, що були задіяні в суспільному виробництві, так і ті, що залучаються як нова додаткова робоча сила) на свою заробітну плату із сукупного суспільного продукту II підрозділу шляхом актів купівлі-продажу отримають предметів споживання на 750 + 50 + 600 = 1400 одиниць. У сукупному суспільному продукті II підрозділу залишиться нереалізованих предметів споживання 1600 одиниць.

Для покриття витрат постійного капіталу у II підрозділі необхідно 1500 одиниць засобів виробництва та 100 одиниць постійного капіталу для його збільшення в цьому підрозділі. Отже, загалом для II підрозділу необхідно 1600 одиниць постійного капіталу. Усі елементи цього капіталу знаходяться в сукупному продукті І підрозділу, і капіталісти II підрозділу придбають в І підрозділі засоби виробництва на 1600 одиниць. Але на таку саму суму вони повинні продати своєї продукції в І підрозділ. Ця продукція, яка складається з предметів споживання, буде використана на задоволення особистих потреб найманих робітників І підрозділу, які були вже задіяні в процесі виробництва в перший рік, а також на потреби тих нових найманих робітників, які будуть обслуговувати в наступному році додатково залучений у виробництво постійний капітал. Окрім цього, частка продукції в межах прибутку капіталістів І підрозділу, призначеного для особистого споживання, буде використана на задоволення особистих потреб капіталістів І підрозділу. Це означає, що й ці останні 1600 одиниць продукції II підрозділу повністю реалізовані: 1000 + 100 + 500 = 1600.

Таким чином, увесь вироблений суспільний продукт реалізовано. При цьому в І і II підрозділах повністю відшкодовані витрати постійного капіталу і забезпечено відшкодування того постійного капіталу, який нагромаджується. Також із суспільного продукту II підрозділу повністю компенсовані витрати на відтворення робочої сили як І, так і II підрозділів і потреби додаткових найманих працівників як І, так і II підрозділів, які будуть обслуговувати додатковий постійний капітал у наступному році. Із суспільного продукту II підрозділу повністю, у межах тієї частини прибутку, що капіталісти І і II підрозділів залишили для задоволення своїх потреб, покриті їх потреби в предметах споживання.

У результаті реалізації сукупного суспільного продукту на початок 2-го року в суспільстві буде вже функціонувати більший, ніж у попередньому році, капітал. Постійний капітал складає 4400 + 1600 = 6000 одиниць, а змінний 1100 + 800 = 1900 одиниць. Відбулось нагромадження капіталу і, якщо припустимо, що норма додаткової вартості (ступінь ефективності функціонування робочої сили) не змінилась і становить 100 %, то тоді на другий рік суспільне виробництво можна подати у такому вигляді:

2-й рік

I підрозділ - 4400с + 1100у + 1100т = 6600

II підрозділ - 1600с + 800у + 800т = 3200

Як бачимо, сукупний суспільний продукт збільшився на 800 одиниць, а це означає, що має місце розширене відтворення. Знову припуcкаємо, що капіталісти І підрозділу ділять отриманий прибуток (1100 одиниць) на дві однакові частини. Одна спрямовується на нагромадження, а друга - на особисте споживання. Після відповідної й аналогічної першому року реалізації сукупного суспільного продукту з новим, ще більшим капіталом почнеться третій рік, знову збільшиться сукупний суспільний продукт і т.д.

Розширене відтворення, як бачимо, теж вимагає дотримання певних пропорцій. На жаль, К.Маркс не встиг закінчити ІІ-й і III-й томи "Капіталу" і, зокрема, не сформулював умов реалізації сукупного суспільного продукту за розширеного відтворення. Але, орієнтуючись на здійснений ним глибокий аналіз розширеного відтворення, який він робить за чотири роки, і спираючись на його основні теоретичні положення як економічної теорії загалом, так і теорії суспільного відтворення, можна в такий спосіб записати умови реалізації за розширеного відтворення:

Саме такі, а не інші умови випливають з аналізу реалізації сукупного суспільного продукту за умов розширеного відтворення. Ці умови відображають ідеальну ситуацію в процесі суспільного відтворення, відображають сутність самого процесу реалізації, а отже, і сутність процесу розширеного відтворення. Вони не характеризують і не можуть характеризувати реальний процес реалізації сукупного суспільного продукту в якійсь конкретній країні, вони розкривають тільки сутність цих реальних процесів. Саме розкриття суті цього складного економічного явища і було головною дослідницькою метою К.Маркса. Він здійснював аналіз капіталістичної економіки для того, щоб озброїти пролетаріат знаннями щодо цього способу виробництва і довести історично обмежений характер капіталістичного ладу. Для цього треба було, перш за все, розкрити суть такого складного явища, як суспільне відтворення і дати кінематичну схему реалізації сукупного продукту.

Що ж стосується реальних процесів реалізації сукупного суспільного продукту в тій чи іншій країні, то вони здійснюються не в такій ідеальній формі, та й не можуть здійснюватись в ідеалі, бо явище ніколи не збігається з сутністю, воно завжди багатше і різноманітніше. Рівняння, складені в умовах реалізації сукупного суспільного продукту, реалізуються тільки через їх нереалізацію, через постійне порушення цих рівнянь. Суть явища, закладена в умовах реалізації, здійснюється лише приблизно, лише як певна тенденція. Саме так і діють усі економічні закони. Нерозуміння цього, бажання побачити в умовах реалізації ті умови, які характеризують конкретні процеси реалізації сукупного суспільного продукту в конкретній країні, призводить до грубих помилок в аналізі такого складного явища, як розширене суспільне відтворення.

Як уже було відзначено, розробляючи теорію суспільного відтворення, К.Маркс робив певні припущення. І хоча вони після смерті автора "Капітала" стали об'єктом нападів з боку його противників, проте багатьма економістами одночасно доведена їх науковість, і це питання вже давно є вирішеним. Але в аналізі схем суспільного відтворення К.Маркс припускає, що органічна будова капіталу (спрощено це співвідношення між постійним (С) і змінним (V) капіталом) із року в рік залишається незмінною. Критики К.Маркса вхопилися за це, говорячи, що автор "Капіталу" суперечить своій же теорії, адже теорія органічної будови капіталу посідає одне з провідних місць у системі економічних поглядів К.Маркса. Дійсно, зі зміною органічної будови капіталу К.Маркс пов'язує цілу низку економічних явищ, наприклад, появу і зростання безробіття, тенденцію норми додаткової вартості до зниження тощо. К.Маркс дійсно не врахував зміну органічної будови капіталу. Можна припустити, що це було зроблено для певного спрощення матеріалу (не будемо забувати, що К Маркс писав "Капітал" з розрахунком на те, що його зміст буде доступний для розуміння звичайному робітникові, який у другій половині XIX ст. мав не дуже високий освітній рівень). Але найбільш вірогідним здається припущення, що К.Маркс не врахував органічну будову капіталу тільки через те, що теорію суспільного відтворення він розробив загалом і не встиг деталізувати деякі моменти, у тому числі врахувати органічну будову капіталу.

Подальшу розробку теорії суспільного відтворення з урахуванням змін органічної будови капіталу зробив В.І.Ленін. Виступаючи в кінці 90-х років XIX ст. проти теоретичних поглядів народників, які вважали розвиток капіталізму в Росії неможливим і відстоювали теорію особливого шляху російського суспільства, він пише статтю "З приводу так званого питання про ринки", де за основу бере схему відтворення К.Маркса, але вже з другого року постійно змінює (збільшує) органічну будову капіталу й аналізує процес реалізації. Він грунтовно доводить, що і врахування змін органічної будови капіталу не змінює тих фундаментальних висновків, які робить К.Маркс унаслідок аналізу суспільного відтворення. Водночас В.І. Ленін відкриває закон переважного (стосовно II підрозділу) розвитку І підрозділу.

Урахування змін органічної будови капіталу і відкритий В.І.Леніним закон свідчать про певний внесок ВІ Леніна розвиток теорії суспільного відтворення. Саме відкритий ним закон став теоретичною основою здійсненої в Радянському Союзі в 20-30 рр. XX ст. індустріалізації. В.І.Ленін дійсно відкрив дію об'єктивного економічного закону, але він, як показав подальший розвиток суспільного виробництва, притаманний лише певному періоду в розвитку товарного виробництва.

Розроблена К.Марксом блискуча теорія суспільного відтворення, незважаючи на її довершеність і цілісність, відкривала певний простір для її подальшого розвитку. Справа в тому, що К.Маркс, аналізуючи суспільне відтворення, йшов від явища до з'ясування суті і зробив головне - розкрив суть суспільного відтворення. Але це в межах діалектичного матеріалізму, як відомо, тільки перший етап в пізнанні навколишньої дійсності. Другий етап передбачає перехід, на підставі пізнаної суті, до аналізу всієї багатоманітності її реальних проявів. Цей етап К.Марксом не розроблено, і можна припустити, що це обумовлено двома основними обставинами. По-перше, К.Маркс не встиг закінчити ІІ-й і III-й томи "Капіталу", де ці питання могли б зайняти чільне місце. По-друге, як відомо, автор наукової теорії соціалізму вважав неможливим існування товарного виробництва в умовах соціалізму. Він зробив висновок про те, що соціалізм і товарне виробництво несумісні. З огляду на це можна припустити, що й аналіз реалій суспільного відтворення, побудованого на товарній основі, не викликав у нього великого наукового інтересу. Товарне виробництво, за його уявленням, є історично обмеженою системою організації суспільного виробництва. В історії людства це скоріше минуле, ніж майбутнє, а вся праця великого вченого була спрямована в майбутнє, і тому, мабуть, минуле викликало в нього менше інтересу.

Як відомо, висновок К.Маркса про зміну товарного виробництва нетоварним виявився не зовсім правильним. Спроба (у країнах соціалістичного табору і, перш за все, у СРСР) налагодити функціонування неринкової економіки виявилась невдалою. Тотальна планова економіка виявилась неефективною, і практично всі країни-прихильники соціалістичної ідеї в її марксистському варіанті визнали необхідність розбудови економіки саме на ринкових засадах.

З позицій сьогодення теорія відтворення, розроблена К.Марксом, має і той недолік, що автор "Капіталу" пов'язує розвиток суспільства з розвитком класової боротьби і особливо з її кульмінацією - революцією. Проте розвиток виробництва і його організації суттєво впливає на зміну класової структури суспільства, а відтак, і на виробничі відносини. У сучасних умовах розвиток суспільного виробництва не можна звести тільки до діалектики суперечностей між робочим класом і капіталістами. Цей недолік посилюється й однозначним твердженням

К.Маркса про те, що на зміну капіталізму прийде тільки соціалізм. Такий підхід виключав альтернативні уявлення і теорії про розвиток суспільного виробництва і робив його однопорядковим. Але певні недоліки теорії відтворення, розробленої К.Марксом, не зменшують його величезного теоретичного внеску. Геніальність цього вченого виявилась у тому, що він, розвиваючи ідеї Ф.Кене, розкрив сутність суспільного відтворення, без розуміння якого стає неможливим аналіз цього явища в будь-якій історичній формі його реального прояву.

Таким чином, можна стверджувати, що в другій половині XIX ст. закінчився перший і дуже важливий етап розвитку теорії суспільного відтворення. Перші наукові підвалини теорії заклав Ф. Кене. Його ідеї отримали подальший розвиток у роботах К.Маркса, який блискуче розкрив сутнісні зв'язки всієї системи суспільного відтворення, проаналізував механізм реалізації сукупного суспільного продукту, розкривши його кінематичну схему й сформулювавши загальні, принципові умови реалізації сукупного суспільного продукту. Певний внесок у розвиток теорії суспільного відтворення зробив і В.І.Ленін, доповнивши схеми відтворення, розроблені К.Марксом: тим, що урахував зростання органічної будови капіталу.