Політична економія - Щетинін А.І. - 13.2. Економічні цикли

Розвиток суспільного виробництва не є рівномірним. Практика показує, що певні коливання в економічному розвитку (чергування періодів розвитку і періодів спаду) є об'єктивною закономірністю суспільного виробництва. Ці коливання визначають як циклічність, а цикли характеризують як часовий інтервал від початку однієї кризи до наступної.

Циклічність у розвитку економіки чітко виявилася в кризах. Перша криза відбулась в Англії в 1825 р. Невипадково, що саме криза (а це тільки одна фаза циклу) стала об'єктом дослідження багатьох економістів. При цьому науковий аналіз зосередився перш за все на пошуку причини криз. У поясненні причин криз, а в більш широкому розумінні - у пояснені причин циклу, серед науковців немає одностайності, існує велика кількість різноманітних теорій. Перш за все, вони різняться загальним підходом. Так, частина науковців причини циклу шукає за межами самої економічної системи. Це теорія зовнішнього походження причин, які викликають економічні цикли. До них відносять війни, установлення високих цін на нафту, активність Сонячної системи, визначні політичні події (наприклад, розпад СРСР), винаходи революційного характеру тощо.

Інша група вчених схильна пов'язувати причини циклів з внутрішніми явищами, притаманними конкретній національній економічній системі. Найчастіше як причину тут називають коливання інвестиційних витрат. Так, зменшення попиту на машини, обладнання, будівельні послуги тощо веде до спаду виробництва. Ще однією з причин називають коливання в споживчих витратах. Так, зростання попиту на споживчі товари веде до розширення виробництва, а його зменшення - до зворотного результату.

Розглядаючи ці два напрями, слід зауважити, що таке надскладне явище, як циклічність, скоріше за все, спричиняється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. При цьому, очевидно, одні причини можуть бути визначальними, а інші - бути факторами, що посилюють або послаблюють глибину циклічних коливань.

Економічні цикли мають певні фази. Вважається, що класична будова циклу включає чотири фази: спад, депресія, пожвавлення і піднесення (зростання).

Фаза спаду (криза) являє собою помітне порушення рівноваги в суспільному виробництві. На цій фазі скорочуються обсяги виробництва. Разом з цим зростає безробіття, яке неминуче веде до скорочення попиту. Зменшуються заробітна плата та прибутки підприємств. Натомість, у зв'язку з великою потребою виробників у грошах для покриття кредитів, різко зростає норма відсотка по кредитах. Якщо реалізація товарів ускладнюється, то ціни починають знижуватися, але це явище не є обов'язковим. Часто ціни на товари й послуги зростають. Таке явище особливо притаманне країнам з перехідною економікою.

Фаза депресії - це фаза застою. Вона починається тоді, коли економіка досягає критичних точок падіння, спускається на "дно". Виробництво не зростає, але вже й не зменшується у своїх обсягах. Саме в цій фазі досягається найбільша незавантаженість виробництва, а безробіття досягає свого максимуму. Найбільшого рівня сягає кількість банкрутств. На цій фазі суспільного виробництва відбувається оновлення основного капіталу. Підприємці намагаються пристосуватись до низьких цін і скороченого попиту, шукають можливості здійснювати виробництво і за таких умов отримувати прибуток. А досягти цього можна, як правило, за рахунок застосування нової техніки й нових технологій, прогресивної організації праці і т.ін.

Фаза пожвавлення починається з деякого зростання виробництва й відповідного скорочення безробіття. Починають зростати доходи домашніх господарств і прибутки підприємців. Збільшується попит на товари народного споживання й на ресурси, а разом з цим зростають і ціни. Поступово зменшується безробіття.

Фаза піднесення починається тоді, коли виробництво вже досягло докризового рівня. На цьому етапі розвитку швидко нарощуються виробничі потужності, зростають масштаби виробництва, різко зменшується безробіття. Доходи населення і прибутки підприємців помітно зростають. Зростає сукупний попит, що створює на майбутнє передумови наступного циклу, якщо відбудеться помітне скорочення сукупного попиту.

Поряд із розглянутим чотирифазним циклом в економічній літературі нерідко характеризують цикл за двофазною його структурою. У цьому випадку виділяють фазу спаду і фазу зростання. Точки, які графічно відображають вершини зростання або найнижчий рівень падіння, називають точками максимуму і мінімуму відповідно.

Цикли прийнято певним чином класифікувати. Найбільш поширеною є їх класифікація за періодичністю або тривалістю. З цього погляду виділяють короткі цикли, які продовжуються від 2 до 4 років. Найчастіше головну причину цих циклів пов'язують із проблемами у відтворенні оборотного капіталу. Більший термін (7-12 років) мають середні цикли, які ще називають циклами Жуглара. Найбільш поширеним поясненням причини цих циклів є коливання цін та ставок банківських відсотків, які, у свою чергу, змінюють інвестиційний попит, що, урешті-решт, спричиняє зміни в масштабах суспільного виробництва і в зайнятості.

За терміном циклічності виділяють також довгі цикли. їх називають ще цикли м.Кондратьєеа, або довгі хвилі М.Кондратьєва. Вони продовжуються від 50 до 60 років. У цих циклах є дві фази: підйом і спад. На основі аналізу великого статистичного матеріалу М.Кондратьєв дійшов висновку, що підйом пов'язаний із широким запровадженням у виробництво нових досягнень науки і техніки, яке у свою чергу веде до наростання інвестиційного попиту. А коли вплив революційних змін у техніці й технології помітно послаблюється, виробництво ще певний час рухається за інерцією, але зрештою наступає спад.

В економічній літературі є й цікаві думки стосовно того, що різні за терміном цикли утворюють певну цілісність. Проте механізм взаємодії циклів різної тривалості ще не розкрито.

Циклічні коливання ведуть до відповідних змін (зростання або падіння) в усьому суспільному виробництві. Проте коливання в масштабах виробництва в різних галузях є різними. Це залежить від багатьох причин і, перш за все, від еластичності попиту на товари й послуги. Так, у тих галузях, які задовольняють попит населення в харчах, одежі, комунальних послугах - спад відчувається найменше, бо людина не може відмовити собі в споживанні фізіологічно необхідного мінімуму. Що ж стосується галузей, у яких виготовляють предмети довготривалого використання, то вони значно більше зазнають циклічних коливань.

Проблема циклічності розвитку економіки є надзвичайно актуальною, і кожна розвинута країна намагається спрогнозувати можливі терміни циклу, глибину його фаз, соціально-економічні наслідки і т.ін. Зрозуміло, що ці прогнози розробити важко, бо циклічність, хоча і є об'єктивним явищем, але її прояв залежить від дуже багатьох чинників. Більш-менш реалістичним стає антициклічне регулювання з боку держави. Саме вона своїми діями, хоча й не здатна запобігти циклу і його основним проявам, але може суттєво вплинути на сам перебіг циклу зменшуючи перед усім його негативні наслідки.

В антициклічному регулюванні держави виділяють два основних напрями: стримування розвитку економіки і, навпаки, посилення її розвитку.

До першого напряму вдаються тоді, коли економіка знаходиться у фазі піднесення і характеризується потужним нарощуванням попиту та високими темпами зростання ВВП. Це неминуче, урешті-решт, призведе до кризи, а відтак, і до всіх негативних її наслідків. Зрозуміло, що чим вищим буде темп розвитку економіки на фазі підйому, тим більші будуть прояви кризових явищ. Тому держава вдається до таких заходів, які мають певним чином загальмувати темпи розширеного відтворення.

До найбільш поширених заходів, які держава застосовує в цьому випадку, є заходи в податковій сфері. Держава намагається через фінансові інструменти зменшити ділову активність у суспільстві. Збільшуються податки, скорочуються витрати з бюджету. Держава скорочує кредитну експансію, реалізуючи політику "дорогих грошей". Вона може вдатись і до прямого скорочення споживчого кредиту. Усе це призводить до обмеження сукупного попиту й спричиняє, зрештою, скорочення виробництва. Утім, досягнення цієї мети може супроводжуватись і небажаними наслідками на зразок зростання безробіття й загострення соціального напруження в суспільстві.

Для того щоб запобігти спаду в економіці, держава здійснює політику, спрямовану на розширення сукупного попиту. Тут застосовуються заходи, протилежні тим, що використовуються під час підйому. Перш за все, зменшуються податки, зростають державні інвестиції, через Центральний банк вживаються заходи щодо зменшення відсотків по кредитах. Держава стимулює в такий спосіб кредитну експансію і намагається посилити ділову активність, збільшуючи сукупний попит.

Циклічний характер розвитку економіки притаманний будь-якому суспільству. Він існував і в системі країн колишнього соціалістичного табору, хоча й мав у цих країнах багато особливостей. Після Другої світової війни останній цикл уСРСР розпочався в 80-ті р. Його характеризувало падіння темпів зростання продуктивності праці і приросту ВВП, велика інфляція, яка в умовах регульованих цін мала приховану форму і виявлялась у швидко наростаючому товарному дефіциті. Усі ці явища успадкувала й Україна, як й інші незалежні держави, що виникли на руїнах Радянського Союзу.

Отже, криза в нашій економіці розпочалася ще в Радянській імперії. З перших років існування незалежної України економічний цикл посилився. Фаза кризи виявилась надто затяжною і дуже глибокою. Останнє пояснювалося, перш за все, тим, що економічна криза була багатократно посилена системною кризою. Вона виникла як наслідок швидкого, шокового варіанта зміни економічної системи, а саме переходом від неринкової, тотально-планової економіки до ринкової. На глибину й довготривалість цієї фази циклу вплинули й ті фактори, які були специфічними для економіки нашої країни. До них слід віднести те, що Україна в Радянському Союзі в розподілі праці займала певне місце, і її економіка була структурною ланкою в єдиному народно-господарчому комплексі. Спеціалізація була дуже високою, і це посилювало труднощі України. Достатньо сказати, що на початку 90-х р. закінчений цикл виробництва мали тільки 20 % від усіх товарів, що виготовлялись в Україні. Дуже потужним чинником, що поглибив кризу, стало й те, що Росія почала різко підвищувати ціни на енергоносії. Так, тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ, нафтопродукти зросли в 300 разів. Залежність України від енергопостачання і наявність неде-версифікованого імпорту енергоносіїв ставили нашу державу в дуже скрутне становище у зв'язку з таким зростанням цін. Суттєвим чинником, що посилив кризу, стало також те, що Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступницею загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. Серед них активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовими фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та камінням й іншими активами. Фактором посилення кризи в Україні став і імпорт інфляції з Росії. Правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, вдались до нечуваної емісії грошей. Тільки за 1991 р. (а Україна ще входила тоді в зону рубля) Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961- 1991 рр.). Що ж стосується нашої держави, то емісія грошей в Україні за 1991 р. була на 40 % менша, ніж за всі попередні 30 років. Прозорість кордонів і ці різні темпи емісії призвели до того, що надлишкова грошова маса ринула в Україну, змітаючи з полиць останні залишки товарів.

Наслідком усього цього стало те, що криза, уже в незалежній Україні, тривала майже 10 років (1991-1999 рр. включно). Хоча слід зауважити, що в 1999 р. економіка практично дійшла до "дна", тобто знаходилась у фазі депресії. Спад ВВП ще мав місце, але він був найменшим за всі попередні роки і відносно невеликим порівняно з попередніми роками. А вже у 2000 р. почалося помітне пожвавлення, яке було реалізовано в зростанні ВВП на 5,9 % щодо попереднього року. У подальшому темпи зростання були досить високими (2003 р. - 9,3 %; 2004 р. - 12 %). Сприятлива кон'юнктура світового ринку, реформування української економіки, поступове подолання споживацьких настроїв і стереотипів у населення й інші фактори привели до стійкого підйому, що продовжувався аж до кінця 2008 р. Але наприкінці цього року, приблизно з жовтня місяця, економічна криза, що охопила СІНА й багато інших високорозвинених країн, через тісні зв'язки нашої держави з країнами світу зачепила й Україну. Зрозуміло, що це був тільки зовнішній чинник, що ж стосується внутрішніх причин нового циклу, то вони в нашій економіці знаходилися на поверхні. Це незавершеність базових реформ в економіці, відсутність якихось помітних досягнень у структурній перебудові народного господарства, величезна відкритість вітчизняної економіки, що робить її дуже чутливою до зміни кон'юнктури світового ринку, антидемократичність влади, яка сформувалась в основному як кланово-олігархічна влада нуворишів, що тільки-но вийшли з періоду первинного нагромадження капіталу, з якого на їхні руки і одяг ще капає кров і сльози мільйонів обдурених і обкрадених співгромадян, які ще вчора (хоча і формально) були власниками великого державного майна однієї з найрозвиненіших і найбагатших республік колишнього Радянського Союзу.