Політична економія - Щетинін А.І. - 13.3. Зайнятість, її форми й соціально-економічні наслідки безробіття

У забезпеченні економічного зростання визначальну роль відіграє людський фактор. У суспільне виробництво цей фактор залучається у формі робочої сили. Остання є сукупністю фізичних і розумових здібностей, якими володіє людина і які вона застосовує під час створення матеріальних благ.

Робоча сила - це головний рушійний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві. В умовах ринкової економіки основна маса робочої сили (більше 90 %>) набуває товарної форми, виступає як товар. Тобто її поєднання із засобами виробництва (а без цього поєднання неможливе виробництво, неможливим стає сам процес обміну речовин між людиною і природою) здійснюється виключно через купівлю-продаж цього специфічного товару на ринку праці.

Ринок праці є системою, у якій формується як пропозиція робочої сили, так і попит на неї. Пропозиція подана носіями, власниками індивідуальної робочої сили. Попит на неї представлений власниками засобів виробництва, тобто підприємцями або капіталістами.

Ринок праці в кожній країні має власну організаційну структуру. Найчастіше це так звані біржі праці. У нашій державі це система організацій, яка має назву служба зайнятості. Що ж стосується головного функціонального призначення тих чи інших установ, що уособлюють організаційну складову всього ринку, то вона зводиться до того, щоб забезпечити виявлення попиту на робочу силу і поєднати його з її пропозицією. Правда, це тільки головне в діяльності організаційних структур ринку праці. Як правило, спектр їх функціональної діяльності значно ширший. Так, в Україні служба зайнятості, окрім зведення продавця і покупця робочої сили, займається питаннями підготовки й перепідготовки робочої сили, її перекваліфікації, надає різноманітну допомогу тим, хто вирішив розпочати власну підприємницьку діяльність, надає допомогу у випадку безробіття, веде статистику останнього, здійснює аналітичні дослідження стану й перспектив ринку праці тощо.

Працездатне населення, яке на даний момент працює, належить до категорії зайнятих. Зайнятість - це діяльність людини, що дає їй дохід і, як наслідок, задоволення своїх потреб і потреб суспільства. Зайнятість супроводжується широким спектром виробничих відносин, які опосередковують сам процес реалізації робочої сили як здатності людини до праці.

Зайнятість, як процес здійснення діяльності, що може бути різною як за формою, так і за тривалістю, має певні ознаки. У нашій країні до зайнятих належать громадяни, які відпрацювали протягом тижня не менше 4год. Якщо людина працює в особистому підсобному господарстві, то тут межа зайнятості - не менше 30год. на тиждень. При цьому характер зайнятості (сезонна, випадкова, тимчасова чи якась інша робота) не має значення.

Стосовно всього населення серед працездатних визначають зайнятість за її рівнем. З цього погляду виділяють повну і неповну зайнятість. Повна зайнятість має місце тоді, коли всі, хто здатен працювати, потребує праці і хоче працювати, мають роботу. Неповна зайнятість має місце тоді, коли частина працездатного населення бажає працювати, але не має такої можливості.

Стан зайнятості характеризується низкою показників. До них відносять такі: економічно активне населення, економічно неактивне населення, зайняті, безробітні та рівень безробіття в суспільстві.

До економічно активного населення відносять усіх, хто здатний до праці, віком від 15 до 70 років, і пропонує свою робочу силу на ринку праці. Економічно активне населення включає як зайнятих, так і безробітних.

Економічно неактивне населення включає дітей, що ще не досяг-ли 15 річного віку, тих, хто недієздатний (пацієнти психічних лікарень) або хто позбавлений волі (в'язні), а також домогосподарок, пенсіонерів і тих, хто навчається, якщо вони не працюють і не шукають роботу, тобто не бажають працювати.

Зайняті - ті, хто працює й отримує відповідний дохід.

Безробітні - це ті громадяни, які здатні до праці, перебувають у працездатному віці, зареєстровані в органах державної служби зайнятості, потребують праці, активно шукають її, але з незалежних від них причин не мають відповідної роботи. Останнє означає, що людина не має такої роботи, яка б відповідала її професії, спеціальності, досвіду й знаходилась би на доступній транспортній відстані від житла.

Безробіття в будь-якому суспільстві належить до дуже гострих соціальних проблем, тому, щоб його постійно контролювати й визначати динаміку зміни безробіття за певний період, розраховують показник безробіття або його рівень. Рівень безробіття визначається як відношення кількості безробітних до економічно активного населення. Цей показник, як правило, вимірюється у відсотках.

Рівень безробіття є одним з найбільш важливих макроекономічних показників, і кожна держава намагається звести безробіття до нульової або до незначної величини. Але оскільки причини безробіття в кожному конкретному випадку є різними, то, як правило, на кожний даний момент є безробітні. Наприклад, людина часто звільняється за власним бажанням, бо її не влаштовує заробітна плата, відносини в колективі, умови праці або щось інше, і поки вона шукає собі відповідну роботу, вона потрапляє в безробітні. З огляду на це можна стверджувати, що певна частина безробітних утворюється як наслідок такого руху робочої сили, який пов'язаний з пошуком оптимального варіанта її поєднання із засобами виробництва. У зв'язку з цим певну частину безро-бітних(на сьогодні ця цифра визначається як 5-6 %) вважають природною і за наявності безробіття в цих межах говорять про повну зайнятість робочої сили в конкретній країні.

Безробіття існує в певних формах. Досліджуючи це явище, К.Маркс виділяв поточне безробіття, приховане безробіття і його застійну форму. У сучасній економічній науці, по суті, існує та сама класифікація, хіба що з новою термінологією. Сьогодні економісти виділяють такі форми безробіття: фрікційне, структурне й циклічне.

Фрікційне безробіття - це таке безробіття, яке виникаєяк наслідок добровільного припинення робітником своєї зайнятості. Його конкретні причини дуже різноманітні, але більш типовими є, перш за все, бажання знайти краще за умовами робоче місце. Часто фрикційне безробіття є наслідком сезонного характеру виробництва, що найбільш характерно для сільськогосподарського виробництва. Певним різновидом фрикційного безробіття є і те безробіття, що виникає переважно серед молоді, яка вперше шукає собі роботу. Фрікційне (за термінологією К.Маркса, поточне) безробіття є найбільш легкою (як для самих безробітних, так і для суспільства загалом) формою. Воно цілком входить до складу природного безробіття.

Наступна форма безробіття - це структурне безробіття. Воно виникає як наслідок глибоких структурних зрушень у суспільному виробництві. Вони є наслідком суттєвих змін у технології виробництва, в усьому структурному комплексі народного господарства, у попиті на окремі товари або їх групи. Прикладом може бути перебудова вугільної промисловості в нашій державі. Із майже 270 копалень приблизно третина підлягає закриттю через нерентабельність видобутку в них вугілля. Як наслідок, звільнення значної кількості шахтарів, які вже не можуть знайти собі роботу. Отже, виникає безробіття, що подане безробітними певних професій і спеціальностей. При цьому в суспільстві водночас можуть існувати вакантні місця, які дані безробітні не можуть зайняти без попередньої перекваліфікації. Скажімо, вакантні місця програмістів навряд чи зможуть зайняти принаймні одразу після звільнення колишні шахтарі.

Структурне безробіття більш тривале, ніж фрикційне, і більш складне для подолання. Проте воно є неминучим, тому його відносять до природного, хоча за великих масштабів воно буде втрачати статус природного, бо вимагатиме великих зусиль від суспільства для його подолання або ж принаймні зменшення.

Циклічне безробіття являє собою таку його форму, що виникає як наслідок економічного циклу, а точніше, його кризової фази. Скорочується ВВП, зменшується попит, скорочуються робочі місця і маса робітників опиняється за воротами підприємств. І чим глибша криза - тим більшим є безробіття. Воно є найважчою формою безробіття і вважається неприродним.

Кожна форма безробіття має певну причину, але слід зупинитись і на тій причині, яка є загальною і спричиняє це явище. Слід зауважити, що серед економістів немає єдиної думки стосовно цього. К.Маркс пов'язував головну причину безробіття зі зростанням органічної будови капіталу. Це, безсумнівно, має місце, хоча втручання держави як у процеси безпосереднього виробництва, так і в процеси трудових відносин між найманою робочою силою і підприємцями може суттєво коригувати наслідки дії фактора зростання органічної будови капіталу.

На початку XX ст. безробіття в багатьох країнах стало великою проблемою, а з початком Великої депресії 1929 - 1933 рр. і страхітливим за своїми наслідками явищем. У цих умовах сформувалось кейнсіанство як течія економічної думки, що вважала за необхідне активне втручання держави в економічне життя суспільства. Вихід із кризового стану економіки і, водночас, вирішення проблем безробіття ДжКейнс пов'язував зі збільшенням попиту. Перетворення неефективного попиту на ефективний через фіскальний механізм давало можливість державі посилити інвестиційні процеси, а відтак, і зменшити безробіття.

Безробіття дає цілу низку переважно негативних наслідків. На рівні кожного конкретного індивіда воно має чітко визначені негативні наслідки. Перш за все, вони пов'язані з тим, що, втративши роботу, людина втрачає і джерело доходів, що звужує її можливості в задоволенні власних потреб і робить цей процес менш якісним. Останнє пов'язано з тим, що людина починає економити на харчуванні, одязі, освіті тощо. Погіршується її психологічний стан, а з цим і здоров'я людини. Увесь цей комплекс негативних наслідків безробіття може набувати дуже гострих форм, і людина в цьому стані, особливо якщо безробіття продовжується довго, стає схильною до антисоціальних дій і навіть до суїциду.

На рівні всього суспільства безробіття теж спричиняє негативні наслідки. Вони пов'язані, перш за все, із скороченням масштабів виробництва. Зменшується ВВП, а разом з цим і якість життя всього суспільства. Залежність між зростанням безробіття і падінням ВВП виявив американський учений А.Оукен, який вивів закон (закон Оукена), відповідно до якого зростання безробіття над його природну норму в 1 % веде до втрати у виробництві ВВП 2,5 %.

Слід підкреслити і той факт, що безробіття різко зменшує ціну робочої сили, а відтак, гальмує технічний прогрес. Це пов'язано з тим, що дешева робоча сила не стимулює підприємця до впровадження складної техніки. Ризику можливих втрат від закупівлі дорогого обладнання чи технології в умовах безробіття часто можна уникнути, наймаючи в необхідній кількості дешеву робочу силу.

Попутним негативним наслідком безробіття стає посилення соціального напруження в суспільстві. Страйки, демонстрації, різноманітні політичні акції збурюють великі маси населення і можуть вилитись у погроми, злочини й інші насильницькі дії. Ці прояви соціального напруження посилюються ще й тим, що безробіття, різко зменшуючи доходи населення, а часто й просто позбавляючи його засобів існування, підвищує рівень криміногенності в суспільстві. Це робить масові акції населення особливо небезпечними і погіршує життя людини загалом.

Проте, попри всі ці негативні наслідки безробіття, у ньому є й певні позитивні моменти. Вони реалізуються на рівні суспільства і полягають у такому.

По-перше, армія безробітних завжди являє собою резервну робочу силу, яку капітал може задіяти в будь-який момент, коли кон'юнктура ринку зміниться і створяться умови для швидкого розгортання виробництва.

По-друге, наявність великої маси тих, хто бажає працювати і не має роботи, позитивно впливає на тих, хто належить до категорії зайнятих. їх відповідальність, дисципліна тощо увесь час знаходяться під впливом реальної можливості бути звільненими в будь-який момент, і через це безробіття позитивно впливає на ці складові якості робочої сили.

Проблема безробіття дуже гостро стояла і стоїть в Україні. Вона посилена в нашій державі дуже слабкою і в правовому, і в матеріальному плані системою соціального захисту безробітних. Держава ще не має добре відпрацьованої системи заходів щодо боротьби з безробіттям, а система соціального захисту тих, хто стає безробітним, дуже слабка.